У рамках фестивалю квір-кіно Sunny Bunny у Києві показали історичну романтичну драму режисера Олівера Германуса «Історія звуку» (The History of Sound). Сценарій до неї написав Бен Шаттак за власними оповіданнями. 42-річний південноафриканський режисер Германус отримав освіту в Кейптаунському та Каліфорнійському університетах, а у 2006 році вступив на магістратуру в Лондонську кіношколу за кошти кінорежисера Роланда Еммеріха. Його стрічка «Нескінченна ріка» стала першим південноафриканським фільмом, номінованим на «Золотого лева» Венеційського кінофестивалю, а «Історія звуку» була показана в основному конкурсі Канн.
Стрічка розповідає про Лайонела Вортінга, що вчиться у Бостонській консерваторії і має неймовірний хист до співу, адже він буквально відчуває звуки, може назвати смак шурхотіння листя, колір переливів струмка тощо. Лайонел зустрічає іншого студента Девіда Вайта, який запалює парубка ідеєю етнографічної музичної експедиції. Разом вони вирушають у сільську місцевість штату Мен, аби записувати на допотопний грамофон (дія відбувається у 1917 році) співи американців.
Фолк, соул, госпели – студентів цікавить народна музика, слова та мелодії якої передаються від батьків дітям і ніколи не опинялися на папері. Ця експедиція дуже зближує парубків. Настільки, що все подальше життя Лайонел згадує цей час, проведений удвох, бозна де, як найщасливіший.
Професійне життя героя фільму складається вельми успішно: він легко може отримати посаду на кафедрі музики будь-якого престижного університету, натомість вирішує підкоряти Європу. Лайонел співає у найпрестижнішому церковному хорі Риму, потім викладає в Оксфорді, де заводить роман з колегою, чиї батьки живуть у справжньому палаці. Проте рана у серці від розставання з Девідом так ніколи й не гоїться, тож парубок щораз кидає все і всіх й біжить світ за очі.
Головних героїв зіграли Пол Мескаль та Джош О’Коннор, чиї акторські виконання й вокал однозначно стали козирями картини. О’Коннору навіть довелося для цієї ролі навчитися грі на піаніно. Також варто відзначити операторську роботу Александера Дайнана («Перша реформатська церква»), який наповнив кінополотно соковитими кадрами, майстерно працюючи зі світлом, особливо в інтер’єрах. Локейшен менеджмент теж на висоті: американська глибинка, зали університетів та консерваторій, римські вулички першої половини минулого століття виглядають дуже автентично.
Слабкою стороною стають повільний темп і меланхолійність сюжету. Така подача у двогодинній стрічці вимагає від глядача відповідного настрою, і якщо ви в нього не потрапите, почнете відволікатися. Особливо у другій половині, коли сюжет ще більше сповільнюється.
Проте «Історія звуку» все одно залишається цікавою роботою про стосунки та зв’язок між людьми, про щастя бути собою і нещастя слідувати традиціям та соціальним нормам, коли ти в них не вписуєшся. А ще це фільм про втрачені часи, коли люди вели листування, могли не бачитись з рідними місяцями, працювати на фермі влітку і викладати в консерваторії взимку. І про те, як один-єдиний вибір може перетворити все подальше життя на каяття.
Дмитро Сидоренко
Читайте також:
Підтримайте нашу редакцію:
Приєднуйтесь до наших сторінок у соцмережах:
- Telegram — t.me/kinowarcom
- Viber — viber.com/kinowar.com
- WhatsApp — whatsapp.com/channel/kinowar.com
- YouTube — youtube.com/c/kinowar
- threads — threads.com/@kinowar.com.ua
- facebook — facebook.com/goodkino
- Instagram — instagram.com/kinowar.com.ua
- twitter — twitter.com/kinowar_com
Підтримайте Україну:
- фонд Повернись Живим (допомога армії) — savelife.in.ua/donate
- фонд Сергія Стерненка (допомога армії) — sternenkofund.org/donate
- Таблеточки (допомога дітям) — tabletochki.org/dopomogty
- Охматдит (допомога дітям) — ohmatdyt.com.ua/dopomagati
