Журналіст Сашко Кульчицький зробив дуже точний, на нашу думку, запис у твитері з приводу того, як у СРСР поступово витіснялася українська культура. Тридцять років Незалежності можна було доволі часто чути про те, що прямої заборони на мову та культуру у часи радянської влади не було – на прикладі однієї книжкової шафи своїх батьків Кульчицький пояснює, як саме працював механізм русифікації в Україні.
Далі наводимо текст від автора без скорочень.
Про колоніальний вплив росії на прикладі однієї книжкової шафи.
На фото – книжкова шафа, що стояла в спальні моїх батьків і поряд з якою я ріс.
І сьогодні вперше я провів з нею деякі кількісні підрахунки і був вражений.
Уточнення: мої батьки україномовні (суржик, але все ж), живуть у Козятині на Вінниччині, мають вищу освіту, лікар і вчителька.
Вони не дуже угорають по читанню і добра половина книг ніколи не читалася. Але стояли на полиці, чи то для статусу, чи то в якості декору.
Отже, всього на поличці стоїть 404 книги, з яких 11 купував мамі уже я. Тому за основу візьмемо 393 книги радянського періоду.
Яка кількість з них українською мовою? 18
Ще раз: тільки 18 з 393 книг в бібліотеці моїх батьків – українською мовою. Мої батьки україномовні, вони живуть в україномовному регіоні.
Менше 5% їх книг були мовою, якою вони говорять.
Що українською? кілька дитячих/підліткових книг, одна-дві соцреалістичних художніх, чотиритомник Лесі Українки, три тома Гі де Мопассана.
При цьому Старицький і Загребельний – російською. Не кажучи про класику чи навіть фантастику.
Батьки не казали мені, що російська культура чи мова краща. Вони не говорили мені, що висока культура – це про російську, а не українську мову.
Але я бачив цю поличку, я ріс поряд з нею. Весь культурний простір був як ця поличка.
Як не дивно, але моя русофобія все одно пробилася. Я любив історію, а отже було складно зберігати багато сентиментів до росії.
Проте я ще довго зберігав сентименти до російської культури в цілому, їх музики, мистецтва, літератури. На подолання цього знадобилися свідомі зусилля.
Круто, якщо ви виросли в середовищі, де поважали українську мову і культуру. Але за замовчуванням було інакше.
У мільйонів людей полички виглядали так. Так звучав телевізор і радіо. Не їх провина, що вони виросли зануреними в російську культуру.
Так вже працює колоніалізм.
І це дуже круто, що попри все це мільйони людей роблять кроки, щоб залишити толстоєвського в минулому.
На те, що перебороти колоніальний спадок, йдуть покоління. Ми отримали шанс зробити це ривком, здати цей іспит екстерном.
Мої батьки могли купити Загребельного лише російською. Ми вже читаємо українською Арістотеля і Канта. Наша нова музика, література, публіцистика – очевидно кращі за російські.
А я вирішив прибрати з книжкової полиці усі російськомовні книги. Нехай мій син бачить іншу пропорцію.
Читайте також:
12 надихаючих українських фільмів, щоб відволіктись від постійної напруги часу війни
Найкращі фільми України за 30 років Незалежності
Приєднуйтесь до наших сторінок у соцмережах:
- facebook — facebook.com/goodkino
- YouTube — youtube.com/c/kinowar
- Instagram — instagram.com/kinowar.com.ua
- twitter — twitter.com/kinowar_com
- Telegram — t.me/kinowarcom
