В межах Київського тижня критики відбувся показ цьогорічного тріумфатора Венеційського кінофестивалю – драми Брейді Корбета “Бруталіст” (The Brutalist) з Едрієном Броуді в головній ролі. Фільм отримав Срібного лева за кращу режисуру, а також низку інших призів додаткових журі фестивалю.
1947 рік. Через темний морок корабельних трюмів пробирається худорлявий чоловік. Ковток свіжості та перевернута статуя Свободи дають зрозуміти, що він приїхав за новим та кращим життя. За його спиною одна з кращих європейських архітектурних шкіл Баухас та один з найстрашніших канцтаборів – Бухенвальд. Його багаж – зламаний ніс, оберемок креслень та нарисів з минулого життя та важкий груз суму за дружиною, що лишилась десь в окупованому совєтами Будапешті. Цього чоловіка звати Ласло Тот (Едрієн Броуді) і він приїхав за своєю американською мрією.
Однак Ласло Тот не збирається підкорювати Нью-Йорк. Його шлях лежить у Пенсильванію – штат, який дихає чорним димом труб металургійних заводів та кіптявою вугільних шахт. Штат, який завжди був межовим у своїй країні. Він не достатньо консервативний, щоб стати частиною Біблійного поясу, але й недостатньо демократичний, щоб увійти в родину Нової Англії. Навіть нинішні вибори президента багато в чому залежать від мінливої Пенсильванії.
Подібно Гері Куперу з екранізації “Джерела” Айн Ренд від режисера Кінга Відора, Ласло Тот проходить свій важкий і тернистий шлях з ночівлею в конурі далеких родичів, роботою на вугільній шахті та чергами за безкоштовною юшкою для бідняків. Аж поки в його житті не з’являється Лі Ван Бюрен (Гай Пірс).
Лі Ван Бюрен уособлює цей малозрозумілий та маловідомий для неамериканського глядача образ “нового капіталіста”. Свій статок він заробив в роки Другої світової, коли вклався в суднобудування та ремонт кораблів. Однак він не з родин так званого “old money”, які на початку зародження США на півдні збагатились за рахунок бавовни та работоргівлі, а на півночі – завдяки першим заводами та залізниці. У нього немає великого родового бекграунду з дипломами Ліги Плюща та Вест-Пойнта. Його предки не засідали в Конгресі і не отримували Медалі Пошани. Однак він усіма силами намагається створити з родини Ван Бюренів ще одну “old money family”. Тому закупляє винний погріб португальської мадери, бібліотеку першодруків, завішує стіни оригіналами картин. Однак все це дає йому просто статус багатія з претензією на наявність смаку, а Ван Бюрен прагне бути саме “old money” – тією самою родовою бізнесовою аристократією, що тісно пов’язана з владою, армією та культурою. Для створення цього великого міфу, що Ван Бюрен теж “олд” він і замовляє у Ласло Тота великий громадський центр в пам’ять про свою недавно померлу матір. Масштабний об’єкт з чотирьох приміщень і каплиці, які об’єднані в одному просторі, центр якого осяюватиме хрест з сонячного світла – такий проєкт дійсно надає багатству Ван Бюренів значно більшого значення, ніж воно має саме по собі.
Головна сюжетна лінія фільму, власне, розгортається навколо цього великого будівництва, де Ласло Тот постає митцем, який створює архітектурний шедевр, куди вкладає власний концтабірний досвід тілесної тісноти та тваринного страху з надією на краще та прагненням до життя. Щоправда, цю концепцію глядачеві досить хвацько пояснюють лише у епілозі, який розгортається на першому Венеційському архітектурному бієнале. Едрієн Броуді говорив, що готувався до цієї ролі усе своє життя. І справді, важко переоцінити його акторський перфоманс у ролі іншого єврейського генія, що пережив Голокост у “Піаністі” Романа Полянскі, але роль Ласло Тота в “Бруталісті” стає, мабуть, головною у його поточній кар’єрі.
В противагу йому, Ван Бюрен – це комерсант, який добре вміє заробляти гроші. Як умілець укладати вигідні угоди, він достатньо освічений, галантний та не позбавлений шарму. Однак за цими дорогими костюмами та світськими бесідами про мистецтво та вино, постійно пробивається той пенсильванський ділок, який став бізнесовим аристократом лише кілька років тому.
Бюррен постійно ґвалтує Тота. Спершу в переносному значенні: дає в помічники прораба, що намагається зекономити кожен цент; власного сина, що завалює логістику та ще й в приписує напарника, чиї архітектурні здібності посередні. Тот намагається ухилятись, вирулювати власним коштом та архітектурним хитрощами. Цей “двобій” нагадує в чомусь оповідання Милорада Павича “Дамаскин”. Коли замовник хоче мати храм з каменю, а зодчий будує храм у душі.
Ключовою у цьому фільмі стає сцена поїздки Тота та Ван Бюрена за мармуром у Італію. Ту зґвалтування з переносного значення стає буквальним. Усвідомлюючи, що він ніколи не стане своїм для геніальних людей лише через багатство, Ван Бюрен розправляється з Тотом у притаманній манері за принципом “в мене достатньо грошей для всього, що я хочу”.
Для Тота історія “Бруталіста” стає історією плати за американську мрію. Переживши жахи Голокосту, він прибуває в Штати за новим життя. Однак спершу усвідомлює, що він має відмовитись від своєї ідентичності і з László перетворитись на Laslo. А згодом відмовитись і від свого архітектурного візіонерства, плануючи боулінг-клуби та протестантські каплиці, які б задовольняли спокій стурбованих консервативних жителів американської провінції. Сцена розправи Ван Бюрена над Тотом стає тією жахливою платою, яку архітектор сплачує за своє творіння. В цьому його образ перекликається з героїнею іншого фільму Корбета “Vox Lux”, де поп-діва Селеста розплачується за свій талант душею з дияволом. Ласло Тот віддає за свою геніальність гідність.
“Бруталіст” – це великий модерністський роман про міграцію, американську мрію та її ціну. Він схожий на “Америку” Франца Кафки, чиє закінчення ми, очевидно, ніколи не дізнаємось.
Режисер Брейді Корбет – це приклад, коли культовість режисера народжується прямо на очах. У 2015 році актор, що працював з Ларсом фон Трієром, Міхаелем Ганеке та Бертраном Бонелло, презентував у Венеції свій дебют “Дитинство лідера” – вигадану колиску, яка вирощувала вигаданого фашиста. У 2018 році з’явилась історія пороху та крові неназваного шкільного масшутінга, що породила вигадану поп-діву Селесту під назвою “Vox Lux”. У 2024 на черговий міф, що прикидається байопіком про вигаданого архітектора у Венеції вже чекала немаленька аудиторія фанатів-кіноманів.
“Бруталіст” Корбета немає в своїй основі новаторства в плані сенсів, однак його візуальна складова відсилає глядача в епоху, коли в кіно люди створювали монументальні форми, поліфонію сюжету та фотогенію кадру. “Бруталіста” почасти порівнюють з “Нафтою” Пола Томаса Андерсона та “Громадянином Кейном” Орсона Веллса. І ці порівняння однозначно не випадкові. Попри тривалу роботу з видатними режисерами авторського експериментального кіно, як актор, Корбет-режисер орієнтується більшою мірою на митців консервативної режисури. Що Пол Томас Андерсон, що Орсон Веллс – це режисери, чий простір творчого дослідження це те, як співіснують моральні цінності рівності та справедливості, на яких будувались США з капіталізмом та жагою збагачення, які рівно так само закладали фундамент існування Штатів. Окрім того, Корбет подібно Полу Томасу Андерсону намагається говорити не про кризові моменти історії США, а саме про період відносної соціальної стабільності, якими були 1940-50-ті роки. Для обох режисерів цікаве дослідження співвідношення протестантської етики та капіталізму в США в роки, коли історія не вимагає від особистості пасіонарності.
Але не лише цим близькі режисери. Корбет так само, як і Пол Томас Андерсон – режисер, який працює з фотогенією кадру. Коли він розповідає історію про інший вид мистецтва, для нього важливо фіксувати художні елементи, які б вирізняли його роботу як кіно, а не фільмування архітектури. Три з половиною години знятих на 35-мм плівку VistaVision (до речі, в такому форматі зняв свій останній фільм і Пол Томас Андерсон) показують складність та навмисну химерність операторської роботи Лола Кроулі, в якій світло то заливає екран ніжністю пенсильванського сонця, то проникає через вузькі грати-жалюзі нью-йоркської квартири. А кожен кадр цього монументального кіно Корбет підкреслює сугестивним саундтреком Деніела Блумберга, який розігрує складні фортепіанні партії в діапазоні від джазу до академічного авангарду, створюючи різнозвучну палітру тривоги та тривожності, яка наростає у цій драматичній історії.
Розповідаючи про “Бруталіста” Брейді Корбета, постійно хочеться згадувати інші види мистецтва, на кшталт живопису та скульптури. Це ще одна монументальна історія про Штати ХХ століття, як згадана раніше “Нафта” Пола Томаса Андерсона чи минулорічний оскарівський тріумфатор “Оппенгеймер” Крістофера Нолана. Це історія, де за монументальністю кадра розкривається монументальність характерів його героїв. Фільм про те, що фундамент “величної Америки” будувався не лише на принципам французьких філософів Просвітництва та революційних ідеях протестантського відходу від догматизму, а також і на людських пороках і злі тих, хто ці ідеали втілював.
Ігор Кромф
Читайте також:
Найкращі історичні фільми всіх часів
Підтримайте Україну:
- фонд Повернись Живим (допомога армії) — savelife.in.ua
- фонд Сергія Притули (допомога армії) — prytulafoundation.org
- Таблеточки (допомога дітям) — tabletochki.org
- дитяча лікарня Охматдит (допомога дітям) — bit.ly/help-ohmatdyt
Приєднуйтесь до наших сторінок у соцмережах:
- facebook — facebook.com/goodkino
- YouTube — youtube.com/c/kinowar
- Instagram — instagram.com/kinowar.com.ua
- twitter — twitter.com/kinowar_com
- Telegram — t.me/kinowarcom
