В ім’я отця, сина і святого Ґуччі
Тосканець Ґуччо Ґуччі заснував модний дім свого імені у Флоренції у 1921 році. По смерті Ґуччо у 1953 році управління компанією перейшло до двох його синів – Альдо та Родольфо. Завдяки Альдо, в першу чергу, компанія значно розширила свою присутність за межами Італії і вже у 60-х стала символом елегантності та шику по всьому світу. Їхні аксесуари носили Грейс Келлі та Джекі Кеннеді, а бутики відкрилися не лише в Мілані, Парижі та Лондоні, але й Нью-Йорку, Гонконзі, Токіо.
Екранізацію історії бренду Ґуччі задумували вже давно. На ролі претендували безліч зірок, від Крістіана Бейла та Роберта де Ніро до Анджеліни Джолі та Моніки Беллуччі. Знімати мав Мартін Скорсезе. Проте в результаті Metro-Goldwyn-Mayer віддала сценарій Рідлі Скотту, який і зняв «Дім Ґуччі» (House of Gucci).
Цікаво, що кінокомпанія MGM, як і колись дім Ґуччі, знаходиться на межі банкрутства. І щоб вижити, їй потрібні успішні франшизи. А останній фільм Рідлі Скотта «Остання дуель», який за пандемічних обставин вийшов у кінотеатри раніше «Дому Ґуччі», з тріском провалився в прокаті. Тепер цікаво спостерігати за долею нової картини.
В основі сюжету лежить книжка Сари Гей Форден «Дім Ґуччі: Сенсаційна історія вбивства, божевілля, гламуру і жадібності». Головна її інтрига – вбивство Мауріціо Ґуччі, який загинув ще молодшим, аніж інший італійський модельєр Джанні Версаче.
Проте в центрі сюжету фільму зовсім не вбивство, а жінка. Прямо як в «Останній дуелі» Скотта. Нею картина відкривається, і нею ж завершується. Це пояснює несподіваний вибір періоду стагнації в історії модного дому, коли компанія вже минула бурний розквіт, але туди ще не прийшли іракські інвестори, Том Форд не омолодив дизайн, а ІРО не зробило бренд одним із найдорожчих у світі з капіталізацією 60 млрд доларів.
В той час компанія належала двом немолодим братам Альдо та Родольфо, яких прекрасно зіграли Аль Пачіно та Джеремі Айронс. Фірмі конче була потрібна свіжа кров, але брати мали лише по одному сину. У Альдо був Паоло – ексцентричний недоумок, котрий вважав себе генієм, не маючи ані краплі таланту. Саме тому його намагалися тримати якомога далі від бізнесу. Цю роль виконав загримований до невпізнання Джаред Лето.
Син Родольфо – Мауріціо – був більш тямущим, проте не маючи ані краплі амбіцій, ані бізнесової жилки, він сам віддалився від рідні і мріяв про нудну кар’єру юриста. Ця роль дісталася Адаму Драйверу, якого Рідлі Скотт буквально притягнув із собою з «Останньої дуелі».
І саме тоді рятівним колом для компанії стала жінка. Патріція Реджані, яку блискуче зіграла Леді Ґаґа, спочатку закохала і оженила на собі сором’язливого Мауріціо, а потім буквально посадила його на трон дому Ґуччі.
Якщо в «Останній дуелі» Рідлі Скотта ми бачили середньовічну жінку – безправну, пригноблену і піддану осуду за сміливість говорити, то в «Домі Ґуччі» дія відбувається на шість століть пізніше. І жінка тут – хоробра, владна, підступна, яка не впустить нагоду і не віддасть свого. Героїня Леді Ґаґи уособлює той тип жінок, які вважають, що справжній чоловік зобов’язаний бути успішним, багатим, щедрим та мати великі амбіції. А якщо ж він не такий, то справжня жінка мотивує його стати таким.
Патріція Реджані походила з небагатої сім’ї власника фірми вантажних перевезень. В Мауріціо вона побачила не лише милого й доброго хлопця, але й прізвище Ґуччі, яке гарантувало успіх і безбідне життя. Проте сам Мауріціо, як це часто буває з синами багатих родин, не мав амбіцій чи бажання вести бізнес. Важко сформувати твердий характер та ділову жилку (або відростити яйця, як сказала б Патріція), коли тобі з дитинства подають усе бажане на тарілочці з гравіюванням Gucci.
На щастя для Патріції, тосканська родина Ґуччі ніколи не відрізнялася єдністю. Усе їхнє життя супроводжувалося чварами через долі в бізнесі та спадщині, бізнесові рішення та нові колекції. Стрибнувши у цю каламутну воду, немов щука у ставок, Патріція швидко зробила Мауріціо королем Ґуччі. Але, коли ти весь час підштовхуєш когось у спину, мотивуючи рухатися швидше, рано чи пізно він може обернутися і подумати, що для пришвидшення потрібно відчепити причеп.
Фільм «Дім Ґуччі» вийшов хорошою акторською драмою, де якість постановки Рідлі Скотта чудово співіснує з талантами виконавців ключових ролей. Звичайно, краще це дивитися в оригіналі, щоб насолодитися зниклим у дубляжі італійським колоритом.
У той же час, натякаючи назвою на «Гру престолів», фільм майже не концентрується на інтригах сім’ї та бізнесу, безліч важливих подій лишається за кадром. Так само не слід очікувати й занурення у світ моди, бо за всю стрічку буде лише два дефіле, та двічі розкладуть ескізи. Не буде нічого у стилі «Голстона» від Netflix, де творчий порив і творча криза розкривали душу дизайнера глядачам.
Прикро, адже хронометраж картини у дві з половиною години давав шанс. Проте сценарій від не надто досвідчених Бекі Джонстон («Сім років у Тибеті») та Роберто Бентівенья (пара документальних стрічок) виявився далеким від ідеалу. А Рідлі Скотт просто не зміг умістити все, що хотів, або відрізати все зайве. В результаті маємо ледь не мелодраму, круто зіграну, але не розкриту до кінця, з прекрасною акторською грою, постановкою та саундтреком, але затягнуту, елегантну, проте після якої не виникає бажання купити сумку Ґуччі.
Рідлі Скотт – унікальний голлівудський постановник, який цього року вдруге повторив один і той же трюк: продати непросту й повчальну історію про жінку під виглядом масштабної костюмованої чоловічої вистави.
Дмитро Сидоренко
Читайте також:
Всі фільми Рідлі Скотта, ранжовані від найгіршого до найкращого
Подписывайтесь на наши страницы в соцсетях:
- facebook — facebook.com/goodkino
- YouTube — youtube.com/c/kinowar
- Instagram — instagram.com/kinowar.com.ua
- twitter — twitter.com/kinowar_com
- Telegram — t.me/kinowarcom
