Іграшки – для розваги, а технології – для життя.
Вуді
У 1995 році перша «Історія іграшок» студії Pixar не просто започаткувала одну з найуспішніших анімаційних франшиз в історії кіно, а й фактично відкрила еру повнометражної комп’ютерної анімації. Відтоді ковбой Вуді, Базз Рятівник і їхні друзі пережили кілька поколінь дітей, зміну власників і навіть розлуку між собою. Здавалося, четверта частина поставила красиву крапку в історії, коли Вуді залишив Бонні заради нового життя поруч із пастушкою Бо Піп. Але в Pixar вирішили вкотре, що ця історія може й має бути продовжена.
«Історію іграшок 5» (Toy Story 5) поставив дворазовий лауреат «Оскара» Ендрю Стентон, один із головних митців у Pixar, творець «ВОЛЛ-І» та «У пошуках Немо» і співсценарист усіх частин «Історії іграшок». Цікаво, що це перша основна частина франшизи, зроблена вже без участі Джона Лассетера, одного із засновників Pixar та автора оригінальної концепції мультфільму, він залишив студію у 2018 році.
За сюжетом у новому мультфільмі Джессі стає новою лідеркою кімнати Бонні, а Базз Рятівник – її помічником і водночас залицяльником. Проте тепер восьмирічна Бонні дедалі менше цікавиться традиційними іграшками. Її увагу повністю захоплює Ліліпад – дитячий планшет у формі жабки, який пропонує нескінченний потік ігор, а головне – дружбу з однолітками, яку Бонні ніяк не вдавалося завести офлайн. Для іграшок це стає новим викликом, адже їхня власниця перетворюється буквально на цифрову зомбі, що весь час проводить з гаджетом у руках.
Саме тут «Історія іграшок 5» демонструє свою головну чесноту і водночас ключову слабкість. Pixar намагається говорити про дуже сучасні речі – залежність від гаджетів, втечу дітей у цифровий простір, соціальні мережі та кібербулінг. Але робить це максимально обережно і по-дитячому. Тому історія, яка в певний момент показує ціле місто залежних від екранів людей і пророкує іграшкове вимирання, у результаті зводить складні проблеми до історії про планшет, ляльок і маленьку закриту соціальну мережу для кількох дівчаток.
Через це стрічка виглядає трохи старомодно. Ніби її автори дивляться на сучасні технології з безпечної відстані. Це не критика соцмереж і не розмова про те, як цифровий світ змінює дитинство. Радше казка про те, що будь-який новий інструмент може замінити старий, але не здатен замінити живе спілкування. А щоб ще більше дистанціюватися від сучасності, Pixar вводить у сюжет дівчинку Блейз, яка живе на фермі за містом і обожнює коней.
Втім, Pixar завжди була сильна не соціальними коментарями, а емоціями. Тому справжнім центром історії стає не Ліліпад, а Джессі. Саме через неї автори говорять про страх бути забутою і непотрібною, про звичку чіплятися за минуле і про болісне усвідомлення того, що жодна іграшка не може залишатися потрібною вічно. Як і людина, вона може лише зробити щасливішим певний етап твого життя. Ця тема проходить через усю франшизу ще з другого фільму, але тут набуває нового звучання, хоча все ще не проговорюється прямо. Але ж не відправляти іграшкову ковбойку до психолога.
Звісно, у мультфільмі не обійшлося без гумору. Причому як для дітей, так і для їхніх батьків. Класно працює новачок Сухоштанько – іграшка для привчання дітей до горщика. Його поява з напарниками – дитячою фотокамерою і телефоном – якраз і підкреслює, що певні речі можуть бути важливими лише в певний час. А потім зникнути так само природно, як зникають дитячі страхи чи звичка колупатися в носі. А ще є окрема сюжетна гілка десятків Баззів Рятівників, які через аварію потрапляють на безлюдний острів і шукають новий шлях в прямому й переносному сенсі.
Візуально мультфільм бездоганний. Pixar вкотре демонструє рівень анімації, який давно став для студії нормою. Хоча й не виводить технології на новий рівень, як це було у «Стихіях» чи «Я – панда». І нова пісня «I Knew It, I Knew You» у виконанні Тейлор Свіфт органічно вписується у франшизу, яка завжди більше покладалася на емоційний настрій, ніж на видовищність.
У підсумку «Історія іграшок 5» вийшла трохи олдскульною. Сучасні проблеми тут показані очима людей, які виросли ще до епохи смартфонів і соцмереж. Але ця старомодність не заважає мультфільму бути класною розвагою для всієї родини. Стрічка нагадує дітям і батькам, що іграшки, гаджети чи будь-які інші захоплення не є самоціллю. Значно важливіше навчитися дружити, спілкуватися й знаходити своє місце серед інших людей.
Приклад замкнутої Бонні й емоційно травмованої Джессі веде до простої, але доволі дорослої думки: іграшки, як і люди, приходять у наше життя лише на певний час. Вони допомагають пережити окремі етапи життя, роблять нас щасливішими, сміливішими чи впевненішими. Але жодна з них не може залишатися вічною опорою. Рано чи пізно доводиться відпускати навіть найулюбленіших друзів і вчитися рухатися далі, соціалізуватися. Саме про це, зрештою, завжди й була «Історія іграшок».
Дмитро Сидоренко
Читайте також:
Найкращі мультфільми всіх часів
Підтримайте нашу редакцію:
Приєднуйтесь до наших сторінок у соцмережах:
- Telegram — t.me/kinowarcom
- Viber — viber.com/kinowar.com
- WhatsApp — whatsapp.com/channel/kinowar.com
- YouTube — youtube.com/c/kinowar
- threads — threads.com/@kinowar.com.ua
- facebook — facebook.com/goodkino
- Instagram — instagram.com/kinowar.com.ua
- twitter — twitter.com/kinowar_com
Підтримайте Україну:
- фонд Повернись Живим (допомога армії) — savelife.in.ua/donate
- фонд Сергія Стерненка (допомога армії) — sternenkofund.org/donate
- Таблеточки (допомога дітям) — tabletochki.org/dopomogty
- Охматдит (допомога дітям) — ohmatdyt.com.ua/dopomagati
