Наїстися перед смертю. Рецензія на фільм “Смак пристрасті”

Можна мати ідеальний слух у три роки, розбирати ноти у шість, але гурманом не стати до сорока.

Додін Буффан

«Смак пристрасті» (La Passion de Dodin Bouffant) – історична мелодрама, яка у 2024 році претендує на Оскар як кращий іноземний фільм від Франції. Оригінальна назва «Пристрасть Додіна Буффана» відсилає до першоджерела, з якого постав герой фільму, – роману швейцарця Марселя Руффа «Пристрасний епікурей: життя і пристрасті Додіна-Буффана, гурмана». Руфф, у свою чергу, виписував свого героя на основі реального гастронома Антельма Брілла-Саварена.

Отже, на дворі 1885 рік, герой фільму Додін (Бенуа Мажимель) – гурман, від французького gourmet. Колись так називали спеціалістів з підбору вина, яких торговці наймали за їх уміння визначити високоякісний напій в бочці. Сьогодні ж це поняття значно розширилося. Це визначення людини, пов’язаної з кулінарним мистецтвом вишуканих страв і напоїв, високою кухнею, яка володіє високим рівнем складних технік приготування їжі та вмінням збалансувати страви у подачі, себто естетично поєднати контрастні, часто досить насичені страви.

Додін живе у замку і займається лише тим, що втамовує свою пристрасть. А вона в гурмана очевидна – кулінарія. Він, разом зі своєю кухаркою Євгенією (Жульєт Бінош) та служницею щоранку спускається в кухню на першому поверсі і проводить там ледь не цілий день. Вони варять, смажать, запікають, шинкують та маринують. Смажені перепілки, відварена у молоці камбала, тушкована трюфелем птиця, зварені у м’ясному бульйоні з вершками ракові шийки та гребінці, норвезький омлет (бісквіт з морозивом у підпеченій мерензі) – все це щоденна рутина Додіна та Євгенії.

Та не подумайте, що вони це роблять виключно для себе. Адже Додін зустрічається зі своїми друзями-гурманами, банкірами та юристами, щоб з’їсти все приготоване під акомпанемент чудового французького вина. Євгенія ж лишається куштувати страви на кухні разом зі служницею. Уявіть, сьогодні ще можна зняти кіно, в якому жінка не просто лишається «нижче» чоловіка, але й рада цьому.

«Я з вами за столом через свої страви. Більше ніж через них, мені нема що вам сказати», – виправдовується Євгенія.

Після страв та вина Додін любить ввечері навідуватися у спальню Євгенії, щоб насолодитися не лише її кулінарним талантом, але й обіймами. А наступного дня чоловік вкотре просить руку і серце своєї кухарки, а вона, як завжди, йому відмовляє з лукавою посмішкою. Навіть у фіналі, коли Євгенія питає у Додіна, хто вона йому: кухар чи дружина, він, подумавши, відповідає: «Кухар», і вона радіє.

Як не дивно, більше у фільмі нічого не відбувається. Хто такий Додін і звідки у нього багатство? Чим він взагалі заробляє на життя? Як Євгенія два десятиліття тому потрапила на його кухню і чому не виходить заміж за того, з ким проводить більше часу, аніж на самоті? Навіть романтика та драма відходять у фільмі на другий план, віддаючи шану французькій високій кухні.

Примітно, що режисером стрічки виступив Чан Ань Хунг, який народився у В’єтнамі і емігрував у Францію у 12-річному віці під час В’єтнамської війни. Спершу він знімав про батьківщину, створивши так звану «В’єтнамську трилогію». Дебютна стрічка «Аромат зеленої папаї» був відзначений у Каннах та номінувався на Оскар в категорії Найкращий іноземний фільм. Другий фільм – «Цикло» – отримав головний приз Венеційського кінофестивалю.

«Смак пристрасті» – інше кіно, в якому Ань Хунг розкриває вже Францію. І використовує для цього кухню. Ба більше, навіть самі герої «розмовляють» мовою кулінарії. Почасти Додін і Євгенія нічого не кажуть, а просто подають/куштують страву і дивляться на реакцію візаві.

Чан Ань Хунг знімає плавною рухливою камерою, яка постійно кружляє від героя до героя, демонструючи їх існування в рамках кухні. Напевне, ви навряд знайдете більш захоплюючу демонстрацію процесу приготування, навіть звичні ресторанні драми про крутих шефів, як то «Меню», «Голод» чи «Точка кипіння», не зможуть дві години тримати увагу глядачів виключно завдяки процесу приготування. За режисуру Ань Хунг отримав приз на минулорічному Каннському кінофестивалі.

Утім, варто відзначити, що стрічка трохи затягнута. Хронометраж у 135 хвилин може втомити, особливо, коли увагу від кухні переводять на драму стосунків Додіна і Євгенії наприкінці фільму. Хоча хімія між героями присутня, недаремно Мажимель та Бінош п’ять років провели у шлюбі в реальному житті. Та головна ж цінність фільму «Смак пристрасті» – це те, як етнічний в’єтнамець взяв роман швейцарця і зняв візуально довершену кулінарну листівку Франції. І зробив це настільки майстерно, що голодним на це кіно йти категорично заборонено.

Дмитро Сидоренко

Читайте також:

Найкращі фільми 2023 року

Підтримайте Україну:

• фонд Повернись Живим (допомога армії) — savelife.in.ua
• фонд Сергія Притули (допомога армії) — prytulafoundation.org
• Таблеточки (допомога дітям) — tabletochki.org
• дитяча лікарня Охматдит (допомога дітям) — bit.ly/help-ohmatdyt