Реальність – незмінна, доки не зміниться.
Марк Керр
«Незламний» (The Smashing Machine) – ще одна, цього разу біографічна, драма від Бенні Сафді, яку перехвалили ще до прем’єри. Як і в попередніх роботах – «Гарних часах» та «Неогранованих коштовностях» – глядачам обіцяли непросту долю людини і ледь не найкращий перформанс у кар’єрі виконавця головної ролі.
Думка автора може не співпадати з баченням редакції
Тільки цього разу у кріслі режисера Бенні опинився без брата Джоша, а в головній ролі – не Роберт Паттінсон, який до зйомок у Сафді роками намагався «відмитися» від «Сутінок», не Адам Сендлер, в якого на полиці з нагородами майже всі місця займають «Золоті малини» за спроби вийти за межі комедійного жанру, а Двейн «Скеля» Джонсон – професійний реслер у минулому, який зіграв реального рестлера і бійця змішаних єдиноборств з минулого. Хотілося б сказати, що вийшло нове «Бог знає що», але маємо чергове бозна-що.
Сафді переніс в ігрову форму док 2002 року «“Руйнівна машина”: життя та часи екстремального бійця Марка Керра» Джона Гайамса, зосередившись на піку кар’єри спортсмена у 1997-2000 роках. Керр стояв у витоків ММА ще до того, як жорстокі бої перемістилися в октагональну клітку-ринг і стали багатомільярдним спортом. У 90-х, аби заробити кілька десятків тисяч доларів Керру доводилося літати зі США до Японії, де такі змагання були більш популярними.
Сафді з оператором Масео Бішопом використали для зйомок 16 мм плівку і навіть VHS, що надало стрічці ще більшої схожості з документальним кіно Гайамса. За режисуру він заробив «Срібного лева» на цьогорічному кінофестивалі у Венеції. Проте це кіно не назвеш глядацьким, і взагалі стає незрозуміло, навіщо дивитися ігровий варіант.
Фільм починається з кадрів підготовки до виходу на ринг Керра у виконанні Джонсона, на які накладено інтерв’ю бійця, в якому він пояснює, як лишається непереможним:
«Все зводиться до того, як зробити супротивнику боляче. Якщо він зробить боляче мені першим, я просто зроблю йому удвічі болючіше».
Подібні примітивні розмірковування сиплються на глядачів впродовж усього фільму. Не те щоб розумова обмеженість людей, які луплять одне одного на потіху публіки, була чимось неочікуваним, але Керр на тлі інших бійців виглядає абсолютною дитиною – хіба що зі зростом 185 см і вагою 115 кг.
Його історія легко вкладається у класичну драму спортсмена-зірки, який підіймаючись на спортивний Олімп отримує стільки травм, що в якийсь момент більше не може терпіти. У хід ідуть опіоїди, які Керр щедро пускає собі по вені, аж поки одного разу не може прокинутись.
Та на відміну від інших спортивних байопіків, у «Незламному» немає видовищних боїв, бо вони поставлені й зняті невиразно, а на екрані частіше демонструються пустопорожні балачки у роздягальнях, спортзалах та на пресконференціях. Найслабше у фільмі пропрацьовані стосунки Керра з його дівчиною Доун (Емілі Блант). Вийдіть на вулицю і запитайте у перехожого, якою він уявляє дівчину зіркового спортсмена-бійця. Саме такою і є на екрані Блант – нероба, проте з укладкою, манікюром, на підборах, завжди в обтислих костюмах і з пуш-апом та з претензіями щодо недостатньої уваги з боку коханого-спортсмена. Їхні екранні діалоги можуть хіба що змагатися за банальність зі сценами, в яких Керр зі злості на дівчину розносить фанерні двері.
Не можна не згадати й про акторську гру. Загримований до непізнаваності Джонсон дійсно старається якомога менше демонструвати свою голлівудську посмішку й вдавати серйозні роздуми. Але це вам не «Кит» Аронофського, тут майже немає що грати. Можливо, враження зіпсував український дубляж, однак ймовірно, що й в оригіналі все так само невиразно.
А ще тут є Олександр Усик, який зіграв українського бійця Ігоря Вовчанчина, що змагався з Керром. Усик виглядає переконливо як у ринзі, так і поза ним, де грає майже німого статиста. Роль не назвеш епізодичною, бо він не раз з’являється на екрані, але й яскравим початком акторської кар’єри це теж не можна вважати.
Єдиним, що мене зацікавило у сюжеті фільму Сафді, це як велика дитина Керр, стикнувшись з екзистенційними труднощами, не зламався, а зціпив зуби й почав дорослішати. І процес цей вимагав чи не більше зусиль, ніж власне бої на рингу. Бо, як відомо, найважчий двобій – це двобій із самим собою.
Фільм «Незламний» вийшов доволі посередньою драмою із недостатньо захопливим сюжетом, банальними сценами і примітивними діалогами, які у зв’язці з бляклим відеорядом старої кіноплівки викликають радше розчарування на тлі підігрітих очікувань. Це фільм про піт, але не від тренувань, не від опіоїдів, а від важких рішень, які належить приймати дорослій людині. Рішень проти власних слабкостей, проти близьких, що відволікають, проти перепон на шляху до кращої версії себе. І в цьому розвитку, як і у спортивному турнірі, якщо не прикладати максимум зусиль, можна вибути на будь-якій стадії. «Незламний» вибув, не діставшись фіналу.
Дмитро Сидоренко
Читайте також:
Найкращі спортивні драми всіх часів
Підтримайте Україну:
- фонд Повернись Живим (допомога армії) — savelife.in.ua
- фонд Сергія Притули (допомога армії) — prytulafoundation.org
- Таблеточки (допомога дітям) — tabletochki.org
- дитяча лікарня Охматдит (допомога дітям) — ohmatdyt.com.ua/dopomagati/dopomogti-viddilennyu
Приєднуйтесь до наших сторінок у соцмережах:
- facebook — facebook.com/goodkino
- YouTube — youtube.com/c/kinowar
- Instagram — instagram.com/kinowar.com.ua
- twitter — twitter.com/kinowar_com
- Telegram — t.me/kinowarcom
