Рідлі Скотт наздоганяє кінець світу. Рецензія на фільм «Сузір’я великого пса»

27.08.2026 Рецензія

I will not ask you where you came from
I will not ask you, neither should you.

Hozier, «Like Real People Do»

«Зараз все про вбиту дівчину в лісі, про агента ФБР, крутішого за всіх, або взагалі про супергероя. Хай йому грець! Мають бути й інші історії, які можна розповісти», – нещодавно обурювався Рідлі Скотт одноманітністю сучасного кіно. Іронія полягає в тому, що його власне «Сузір’я великого пса» (The Dog Stars) дуже швидко викликає схоже запитання: невже про постапокаліпсис уже не можна розповісти якусь цікавішу історію? Екранізуючи однойменний роман Пітера Геллера за сценарієм Марка Л. Сміта, співавтора сценарію «Легенди Г’ю Гласса», 88-річний режисер знімає красиве, дороге й напрочуд знайоме кіно про світ після пандемії, де цивілізація зникла, природа відвоювала міста, а найнебезпечнішою твариною традиційно залишилася людина. Цікаво, що пандемія почалася в наш час, а події фільму відбуваються вже у 2035 році. При цьому для заставки використали інтро 20^th Century Studios, стилізоване під 80-ті, що ненароком підкреслює старомодність усього фільму.

Механік і пілот Гіґ (Джейкоб Елорді) живе на покинутому аеродромі разом із Бенґлі (Джош Бролін) – виживальником, який готувався до глобальної катастрофи заздалегідь, бо давно зрозумів, що найкращий спосіб не розчаровуватися в людях – тримати їх якомога далі від власного обійстя. Гіґ регулярно літає на розвідку й за припасами, але продовжує вірити, що десь за горизонтом може існувати не лише чергова банда озброєних мародерів, а нормальне життя. Почувши по рації жіночий голос, він залишає безпечне укриття й вирушає на пошуки сигналу, бо в постапокаліптичному кіно надія обов’язково пов’язана з небезпечною подорожжю.

«Сузір’я великого пса» (The Dog Stars) 2026

Під час подорожі Гіґ зустрічає Сіму у виконанні Марґарет Квеллі та її батька, зіграного Ґаєм Пірсом, якого у книзі звуть просто Pops, що в нас локалізували коротко й смішно – Батя. Сіма постає незаплямованою дівчиною, максимально віддаленою від моральної деградації і ворожості, до якої герой давно звик у товаристві Бенґлі. Вона, як Гіґ, виступає символом відкритості до світу й доброти, на противагу всім іншим героям включно з Батею. Сам по собі цей сюжет уже банальність, та кожен наступний поворот лише додає у стрічку нових кліше: самотній чоловік, травмований виживальник, загадковий сигнал, острівець нормальності, що виявляється ненормальним, й неодмінні люди, які після краху суспільства вирішили, що тепер можна нарешті перестати прикидатися пристойними.

«Сузір’я великого пса» (The Dog Stars)

Складається враження, що сер Рідлі пропустив революцію, яку постапокаліптичний жанр пережив за останні два десятиліття. Алекс Ґарленд у «28 днів по тому» на початку двотисячних перезапустив кіно про зараження. Він розглядав кінець світу як миттєве оголення людської природи, вірус люті буквально матеріалізував накопичену суспільну агресію, а зникнення державних інституцій швидко показувало, що організовані військові можуть бути небезпечнішими за заражених. У «28 років по тому» у 2025-му він уже показував постапокаліпсис через травму поколінь.

Читайте також: Найкращі фільми про постапокаліпсис

«Останні з нас» і «Фолаут» спочатку у відеоіграх, а потім на стрімінгах показали, наскільки різними можуть бути суспільства після кінця старого світу. Питання вже не в тому, чи стануть люди жорстокими без поліції та супермаркетів. Сучасні автори намагаються уявити, що ми побудуємо замість колишніх правил, які моральні системи виникнуть на руїнах, і чи варто взагалі намагатися повертати світ у його попередній стан. Скотт натомість розповідає свою історію так, ніби самого видовища порожнього Денвера й озброєних татуйованих шаленців достатньо для постапокаліпсису. При цьому він не береться пояснювати походження жодної з банд, з якими зустрічаються герої: вони просто стають фоном і нагадуванням, що світ зійшов на пси.

«Сузір’я великого пса» (The Dog Stars) 2026

Не допомагає й те, наскільки сильно сценарій урізає літературне першоджерело. Хвороба, яка знищила більшість населення, залишається без пояснень і навіть без назви, а пригоди Гіґа нагадують радше окремі епізоди, ніж частини одного цілісно розкритого світу. Скотт не надто переймається побудовою стрункої інтриги, а екшн, якого від фільму з такою зав’язкою можна було б очікувати вдосталь, теж не стає його сильною стороною.

Зате дивитися на все це завжди приємно. Скотт досі чудово розуміє, де поставити камеру, щоб людина виглядала крихітною перед ландшафтом, а сам ландшафт – абсолютно байдужим до її проблем. Італійські Доломіти переконливо передають величну американську природу, занедбані міста заростають і руйнуються з належним розмахом, а спорожнілий Денвер має саме той вигляд, заради якого взагалі хочеться дивитися дорогий постапокаліпсис на великому екрані. Бюджет склав приблизно 110 мільйонів доларів, і візуально це першокласне кіно. Лауреат «Оскара» за операторську роботу у фільмі «Манк» Ерік Мессершмідт створює кадри, які хочеться ставити на паузу і розглядати. Сюжет, правда, краще на паузу не ставити – можна заснути.

«Сузір’я великого пса» (The Dog Stars) 2026 Джейкоб Елорді

Зомбі у «Сузір’ї великого пса» немає, тому головним джерелом небезпеки залишаються інші люди. Бенґлі пояснює, що катастрофа нічого в людстві не змінила, вона лише прибрала норми, які раніше приховували його справжнє обличчя. Саме ця думка, схоже, цікавить Скотта найбільше. Пандемія в його фільмі стає не причиною морального краху, а способом зняти тонкий декоративний шар цивілізованості, після якого назовні вилізли страх, жадібність і хижий індивідуалізм. Уцілілі в нього – майже таргани: продовжують існувати не тому, що заслуговують на майбутнє, а просто тому, що виявилися достатньо живучими.

«Сузір’я великого пса» (The Dog Stars) 2026

Скотта, котрий явно дивиться на сучасність без рожевих окулярів, можна звинуватити у відвертій мізантропії, якби він не залишив відокремлену групу менонітів як антитезу до суспільства, розбещеного споживацтвом та популізмом. Там, де Бенґлі радіє лимонаду, щойно спаливши трупи чужинців, які зайшли на його землю, меноніти влаштовують родинне барбекю з власноруч вирощеними овочами і нікому не бажають зла. Щоправда, Скотт не пояснює, як вони поводилися б, якби дістатися до них можна було не лише літаком.

2026 THE DOG STARS

Тому новий фільм Рідлі Скотта здається не прогнозом майбутнього, а ностальгією людини за світом до пандемії, популізму та перетворення індивідуалізму на сучасну чесноту. «Сузір’я Великого Пса» вийшло дивним поєднанням режисерської майстерності й творчої вторинності. Це дуже гарний фільм про кінець світу, який майже нічого нового про цей кінець не говорить. Скотт усе ще здатен перетворити літак над горами чи порожнє місто на великий кінематографічний образ, проте за кожним із них постійно проступають десятки історій, які вже розказували інші. Сам режисер справедливо вимагає від сучасного кіно нових сюжетів. Хотілося б лише, щоб «Сузір’я Великого Пса» продемонструвало один із них.

Дмитро Сидоренко

Читайте також:

Найкращі трилери всіх часів

Підтримайте нашу редакцію:

Монобаза

Інші опції

Приєднуйтесь до наших сторінок у соцмережах: