З 4 по 8 вересня у Києві проходять покази анімаційного фестивалю LINOLEUM. В національному конкурсі зі своєю роботою “Growths” перемогла Еліна Пупіна. Ми задали талановитій молодій режисерці декілька питань стосовно індустрії, творчості, війни, її рідного Харкова та майбутнього української анімації.
Еліна, вітаємо з перемогою на фестивалі! Чи важливі нагороди для митців? І якщо так, то чим саме?
Дуже дякую, і, до речі, це моя перша нагорода на кінофестивалі! Завжди приємно, коли митець отримує визнання від журі чи глядачів. Навіть більше від глядачів, коли особисто підходять, чи пишуть в інстаграмі дуже приємні речі. Є розуміння, що весь шлях створення фільму був пройдений не даремно. Це надихає, і хочеться робити далі ще більше.
Еліна Пупіна – українська режисерка анімаційних фільмів з Харкова, яка після початку повномасштабного вторгнення переїхала в Бельгію, де продовжує навчатись анімації. Незважаючи на юний вік, взяла участь у понад 30 фестивалях. Перший короткий метр створила ще у 2019 році, зараз на її рахунку 8 робіт.
Як війна позначилась на Вашій творчості? Чи є можливість створювати щось, не пов’язане з війною у цей момент часу?
Війна торкнулась всіх і тепер в будь якому випадку буде завжди присутня в творчості кожного митця. Працювати над фільмом я почала ще до початку повномасштабного вторгнення, але після стало зрозуміло, що все змінилось: світ навкруги, я і ідея мого фільму. Малювати саме війну мені емоційно важко, і в моєму випадку це перетворюється у самознищення. Тому в моєму фільмі «Нарости» є глибока тема, пов’язана з культурною ідентичністю, та ця боротьба із сусідами, яка вже існує вже не одне століття.
Харків постійно під обстрілами російських окупантів. Що це змінює у свідомості і як це впливає на Вашу анімацію? Чи є шанс не ставати більш цинічною, черствою, закритою?
Харків – моє рідне місто, яке я дуже люблю, і дуже боляче дивитись новини і бачити, що зараз відбувається кожен день. Боляче передивлятись фотографії, тому що буквально всюди, де я гуляла та ходила щодня, щось зруйнували або когось вбили, і найстрашніше, що це все продовжується…
Як в Європі сприймають Україну, українців і українське мистецтво, зокрема кіно? Чи є справжня зацікавленість або ж це просто слідування певному тренду, співчуття в моменті тощо?
Присутня дуже велика повага до українських митців, і особливо до того, що створюється саме зараз. Є зацікавленість і дуже багато можливостей створювати за державні кошти країни, в якій проживаєш. Тут великий фокус йде на інклюзивність і різноманіття, тому західним країнам дуже цікаво бачити світогляд митців із Східної Європи, а України тим паче. Не думаю, що тут слідують певному тренду чи співчуттю, тут велика конкуренція, і все залежить тільки від проєкту і наскільки він потужний в усіх сенсах.
Якою Ви бачите індустрію анімації в Україні? Чи є автори, за якими Ви спостерігаєте? Які роботи Ви б відзначили?
Незважаючи на війну в Україні, з’являється все більше і більше режисерів – і це реально вражає! Якщо п’ять років тому я могла б назвати тільки шість імен, то зараз це вже великий список. Так, багато хто ще на початку свого шляху, але це нове покоління, яке потребує Україна. Дуже пишаюсь своїми одногрупниками та студентами мультимедійного дизайну у ХДАДМ, які в цьому році теж приймають участь в LINOLEUM. Хочу відзначити свою одногрупницю Іру Сосімович (@marginai). Дуже чекаю на її фільм, який зараз на етапі продакшену. Також яка українська анімація без Микити Лиськова, Анни Дудко, Анастасії Фалілеєвої, Олександра Бубнова, Анатолія Лавренішина, Сашка Даниленка, Мар’ї та Леоніда Тивонюка. Їх останні фільми вражають і дуже чекаю на нові!
Анімація: мейнстрим і фестивальне кіно. Чи є в Україні шанси для створення першого і другого? Чи розглядаєте Ви для себе ці дві категорії? Чи, можливо, це дуже умовний розподіл?
Фестивальне кіно може бути дуже гарної якості і стати мейнстримом, вірно? Наразі я працюю над своїм новим фільмом, і мені дуже близьке фестивальне кіно, а саме глядачі, які приходять і заздалегідь знають, що вони будуть дивитись. 80% з них – режисери. Я знаю, що вони не ділять кіно тільки на хороше і погане. Це та аудиторія, яка зможе зрозуміти фестивальне кіно, оцінити візуальну та наративну частину та взяти щось для себе.
Чи самобутня, аутентична сучасна українська анімація? Чи вдалося позбутися звички наслідувати найбільш популярних авторів або студії?
Якщо роздивлятись фестивальну анімацію в Україні, то вона ще з 90-х має свою самобутність та автентичність, і зараз можна бачити наскільки різноманітна та чудова анімація сучасних режисерів. Вона ніколи не наслідувала і не буде наслідувати стиль та історії відомих студій. Але, на жаль, в великих анімаційних студіях продовжують створювати повнометражні фільми, слідуючи як за наративом, так і стилем, за західними великими студіями. Я розумію, що на це є багато причин, але все ж таки хочеться цього позбутися і робити свою аутентичну анімацію для великої аудіторії, як це роблять в ірландській студії Cartoon Saloon, наприклад. В нас країна багата міфами та казками, які можна популяризувати не тільки на великих екранах у нас, але й за кордоном.
Короткий метр і повний метр в анімації: чи перше є просто початковими кроками до другого, чи це все ж таки окремий жанр, у якого є свої переваги? Чи є шанси створити незалежний анімаційний повний метр у незалежного автора (не через студії-мейджори на кшталт Піксару чи Illuminations)?
Це дві різні речі, багато європейських режисерів працює тільки над короткими метрами, але якщо у режисера є мета зробити повний метр, то тоді короткий метр є гарним стартом проявити і показати себе. Ну що значить “незалежний автор”? Той, хто робить фільми за власні кошти, але якщо він отримує гроші від держави, то це вже зовсім інше. Анатолій Лавренішин вже створив свій повний метр «Віктор_Робот». Прекрасний фільм, який був створений в студії «Червоний Собака». Ще завдяки USAID 2023 була на заході Cartoon Movie в Бордо, Франція, де саме люди пітчать, шукають фінансування та копродакшн для своїх повнометражних метрів. Дуже гарні проєкти, і деякі з них навіть вже були в прокаті.
Що б Ви побажали самій собі, як митцю і людині, через 5 років? Яке майбутнє для України, українців і української анімації Ви бачите?
Працювати далі над своїми фільмами і отримувати задоволення та наповненість. Думаю, що в мене і далі буде що сказати та показати в своїх фільмах. Сподіваюсь, що війна скоро нарешті закінчиться, і далі буде більше можливостей створювати фільми, відкрити нові анімаційні продакшн студії для некомерційних фільмів та й далі розвивати анімаційну індустрію в Україні. В нас дуже багато режисерів, яким є що сказати та показати цьому світу, і я дуже рада, що за останні п’ять років ця індустрія стала більше та популярнішою серед молоді, а ще через п’ять років ми вже побачимо нові фільми та більше нових імен, які буде знати та якими буде пишатись наша країна.
Читайте також:
Найкращі мультфільми всіх часів
Підтримайте Україну:
- фонд Повернись Живим (допомога армії) — savelife.in.ua
- фонд Сергія Притули (допомога армії) — prytulafoundation.org
- Таблеточки (допомога дітям) — tabletochki.org
- дитяча лікарня Охматдит (допомога дітям) — bit.ly/help-ohmatdyt
Приєднуйтесь до наших сторінок у соцмережах:
- facebook — facebook.com/goodkino
- YouTube — youtube.com/c/kinowar
- Instagram — instagram.com/kinowar.com.ua
- twitter — twitter.com/kinowar_com
- Telegram — t.me/kinowarcom
