Перед прем’єрою творці фільму озвучили у пресі таку думку, що роль Ембер Герд у сиквелі урізали не через те, що акторка ганебно і скандально програла суд колишньому чоловікові Джонні Деппу і миттєво стала небажаною персоною у голлівудському кіно (а перед тим, як пам’ятаємо, небажаним був Депп, тож цілком очевидно, що розважальна індустрія не має жодних принципів і позицій, а відштовхується виключно від комерційної доцільності), а через начебто відсутність хімії між Герд і виконавцем головної ролі Джейсоном Момоа (котрий, до речі, за словами ображеної актриси, зумисно вдягався на знімальний майданчик у стилі Джонні Деппа, аби над нею глумитися).
Режисер Джеймс Ван (котрий поставив і першого «Аквамена», і другого) в одному з інтерв’ю знов-таки перед довгоочікуваним релізом запевнив, що із самого початку ідея була така, що у сиквелі принцеса Мера (Герд) фігурує мінімально, бо замість романтичної вібрації, на котрій був зосереджений оригінал, продовження сфокусується на бромансі, тобто на суто чоловічій взаємодії між Артуром/ Акваменом і його зведеним братом Ормом (Патрік Вілсон), котрого герой у першій стрічці подолав (адже Орм, нагадаємо, прагнув влаштувати велику війну між мешканцями океану і людством і зрештою знищити всю наземну цивілізацію, аби зупинилося забруднення морів і підводний світ став єдиним пануючим на планеті) і запроторив до в’язниці.
Дійсно на тлі «Аквамена», котрий повністю та всебічно ґрунтувався на романтичних зв’язках (адже Мера спершу була нареченою Орма і втекла ледь не з-під вінця, аби допомогти Артурові віднайти загублений тризуб Посейдона і стати замість Орма новим королем Атлантиди, а бекграундом історії було заборонене кохання між королевою Атланою у виконанні Ніколь Кідман і звичайним наглядачем маяка, від чого, власне, й народився Аквамен, тобто любов була і передумовою розповіді, і її наслідком), «Аквамен і загублене королівство» є більш сухим і маскулінним бадді-муві.
Якщо гумор першої картини будувався на тому, як незграбно Артур хизується своєю брутальністю перед рудоволосою русалкоподібною кралею, а око окрім намальованого підводного всесвіту зачаровували реальні фантастичні пейзажі Сардинії чи Сицилії, то у сиквелі автори жартують з того, як незграбно й некомфортно, нудно і не у своїй тарілці напівелітний за походженням, але стовідсотково плебейський за суттю Артур почувається у кріслі короля; як неоковирно він няньчиться з малим сином, котрий, звісно, успадкував вміння управляти водною стихією і тому щоразу дзюрить татусеві прямісінько в писок (акваменський гумор часто обертається навколо сечовипускання, що в принципі не принижає франшизу, а цілком відповідає мужлайській натурі героя); і як знову ж таки недоладно він намагається примиритися з братом, котрого скинув з престолу і позбавив весілля…, а око тут… не надто зачаровують пейзажі острова-мутанта, де флора і фауна через опромінення хімікатами збільшилися в десятки чи навіть у сотні разів, бо подібне ми вже бачили у таких пригодницьких стрічках, як «Конг: Острів черепа» і «Подорож до центру Землі 2: Таємничий острів».
Смотрите легально на MEGOGO
Творці продовжують розпочату в оригіналі тему екології, і тут лиходій з першого фільму Чорна Манта (Яг’я Абдул-Матін II) виходить далеко за межі первинного образу морського пірата, що банально одержимий помстою Акваменові за смерть батька, і намагається здійснити глобальну загальнопланетарну катастрофу, підірвавши усі запаси похованого глибоко у надрах землі надшкідливого палива, котре колись давно винайшли атлантійці, але потім схоронили, усвідомивши його згубний вплив. Проте навіть на тлі екологічних меседжів «Аватарів», котрі насправді теж доволі схематичні і спекулятивні, і відірвані від насущних реалій, послання «Аквамена» взагалі практично нечутні.
Та варто визнати, що анонсований броманс таки працює. У той час як решта коміксів і фільмів загалом навпаки, активно і подекуди навіть гіперактивно феміноцентруються, цей екшн відсуває усіх жіночих персонажів (тобто усіх двох: Атлану і Меру) подалі і концентрується виключно на чоловіках: Артур, Орм, Чорна Манта, доктор Стівен Шин (науковець і дослідник Атлантиди у виконанні коміка Рендалла Парка)… Ну і дитина в героя народжується не дівчинкою, а хлопцем із категорії «хлопці такі хлопці», бо ж від самого народження вправно і водночас надзвичайно тупо керує своїм пенісом. Тож на тлі загальної феміноманії старомодні бро виглядають на диво свіжо.
Найдотепніші моменти – це коли Артур глузує з Орма за допомогою доречних і влучних кіношних алюзій, називаючи брата то вигнанцем (посилання на «Вигнанця» з Томом Генксом), то Локі (зрадливий молодший брат Тора, так само брутального і волохатого, надто самовпевненого і місцями недолугого супергероя з конкурентних коміксів Marvel), то в’язнем Азкабану (посилання на Сіріуса Блека з третьої частини поттеріани, котрий так само, як і Орм, перетворився з антагоніста на протагоніста). І ще кепкує з того, що брат геть нічого не знає про життя на суші: не вміє бігати, не бачив дерев, не куштував ані пухких бургерів, ані соковитих стейків, ані золотистої смаженої картоплі, ані бурштинового хмільного пива… Тож Артур впарює Ормові таргана в якості смаколика і бреше як дихає, що то «наземна креветка».
Питання для фіналу: чи стануть двоє колишніх ворогів по-справжньому братами? (приміром, Тор і Локі так і не стали, хоча іскра братерського тепла між ними спалахувала і згасала неодноразово). Адже батько Артура Каррі, скромний наглядач маяка, каже синові, що мати брата – то везіння і щастя, бо попри суперечки поряд завжди є товариш і споріднена душа… Втім, питання для франшизи полягає в іншому: чи не захоче великий реформатор Джеймс Ганн, новий суворий до всього старого (окрім музики) директор студії DC, провести в Атлантиді таку саму радикальну ревізію, котру наразі влаштував у суперменському Метрополісі і готується влаштувати на острові Феміскіра.
Анастасія Лях
Аквамен і загублене королівство (Aquaman and the Lost Kingdom)
2023 рік, США
Продюсер: Пітер Сафран
Режисер: Джеймс Ван
Сценарій: Девід Леслі Джонсон-МакГолдрік
У ролях: Джейсон Момоа, Ембер Герд, Патрік Вілсон, Ніколь Кідман, Яг’я Абдул-Матін II, Дольф Лундгрен, Темуера Моррісон, Рендалл Парк, Вінсент Ріґан, Пілу Асбек
Оператор: Дон Берджесс
Композитор: Руперт Ґреґсон-Вільямс
Тривалість: 124 хвилини/ 02:04
