Фонтан молодості (Fountain of Youth)

«Фонтан» виявився не фонтан. Вибачте, але важко утриматися від цього грубуватого каламбуру. Пригодницький екшн про пошуки міфічного джерела вічної молодості формально поставив Гай Річі, проте це зовсім не кіно Гая Річі у сенсі «кіно Гая Річі» (а від англійського коріння маємо хіба що два дотепи про чаювання), адже режисер уже доволі давно працює за принципом найманого убивці, себто стріляє туди, куди вкажуть грошовиті замовники, і замовлень тих набирає стільки, що від снайперської гвинтівки (котра далеко не завжди влучає точно в ціль) аж руки мозолями горять. Інколи постановник вистрілює з кайфом, як у випадку із «Джентльменами» і «Гангстерлендом», але переважно і загалом просто робить роботу за верстатом голлівудської фабрики, котра замість того, щоб дарувати мрії, продає порожні конверти всім мрійникам, що чекають на лист щастя.

«Фонтан молодості» – типово верстатний продукт, сценарій до якого написав Джеймс Вандербільт («Зодіак», «Нова людина-павук», «Крик 5», «Крик 6»), який є потомком багатої американської династії Вандербільтів, про котру йдеться безпосередньо в сюжеті, вірніше у невеличкому фрагменті сюжету. За легковажним і авантюрним настроєм це чергова естафетна паличка від «Індіани Джонса», хіба що артефакт, за яким полюють герої, є не просто макгафіном, що сам по собі жодного сенсу не має, а все ж таки екзистенційним символом і буквальним порятунком для багатовікового людського розчарування через нездоланні марність і мізерність існування. За детективно-конспірологічним сюжетом, пов’язаним із Ватиканом, це радше псевдоінтелектуальна графоманія у дусі Дена Брауна, котра переконливо маніпулює історичними фактами на користь атракціону з примітивних головоломок, але у мажорній, а не мінорній тональності.

На перший погляд тут нібито є все для захопливої пригоди. Набір величних екзотичних локацій від затонулого лайнера часів «Титаніка» до вражаюче барочної Австрійської національної бібліотеки і дещо стереотипних для даного жанру єгипетських пірамід на плато Гіза в передмісті Каїра. Красиві актори в центрі потенційно шаленої пригодницької подорожі. Низка простих, але місцями симпатичних жартів («Не все зводиться до грошей… хіба що при розлученні…»). Потужна міфологічна база, адже легенда про Фонтан молодості (він же Джерело або Цілюще джерело, він же Дерево життя), що здатний подарувати силу, красу, безсмертя, здоров’я, багатство і навіть ментальну гармонію…, є певно що найбільшою і найкрасивішою фольклорно-релігійною і цивілізаційною казкою, котра завжди турбувала і завжди турбуватиме віруючих романтиків, поетів, екзистенціалістів, трансценденталістів і авантюристів.

Але стрічка не дожимає педаль газу в жодному зі своїх потенціалів, пропонуючи глядачам замість фонтану подій, загадок і емоцій… тонесеньку-тонесеньку цівку, котрою ані напитися неможливо, ані тим паче зцілитися. Не кажучи вже про те, що загальний ребус, який покроково веде персонажів до засекреченого місця знаходження Джерела, цілковито позбавлений логічного ланцюжка від самого початку (коли герої з’ясовують, що з якогось дива шість знаменитих художників сімнадцятого сторіччя домовилися зашифрувати підказки про містичний водограй на своїх полотнах, і хтозна звідки ті видатні портретисти були проінформовані про геолокацію, втаємничену і замовчану католицькою церквою…, ну і картина Караваджо «Нарцис» про споглядання у водну гладінь очевидно що зображає і викриває елементарний порок самолюбування, а не заповітний контакт із Джерелом) до самого кінця, коли шарада, перестрибнувши з живопису на музику, завершується розчаруванням, до якого Ватикан має дебелий буквальний ключ.

Смотрите легально на MEGOGO

Джон Кразінські, Наталі Портман і Ейса Гонсалес категорично не відчувають пригоду (не кажучи вже про шаленство), а тільки механічно її показують, і всі троє начисто позбавлені будь-яких вібрацій як між собою всередині неромантичного трикутника, так і між собою і цим надуманим сюжетом, з яким кожний із виконавців почувається як у фіктивному шлюбі з неминучим формальним розлученням. І хіба що Донал Глісон в образі хворого на рак супербагатія, що ініціював пошуки цілющого водоймища задля здужання від смертельної недуги, є доволі переконливим у своєму лежачому майже на поверхні цинізмі, що іскриться бульбашками у шампанському на борту приватного статусного літака.

В сенсі дитячості і дорослості фільм Гая Річі перебуває десь посередині між нарочито діснеївським «Круїзом у джунглях», де дослідниця шукала в амазонській сельві Дерево життя, і претензійно філософським «Фонтаном» Даррена Аронофскі, де дружина головного героя-онколога з реінкарнаціями в минуле і майбутнє помирала від злоякісної пухлини. Але притому що ані «Круїз» на своїй території радикально позитивної розваги для всієї родини, ані «Фонтан» на своїй арт-території радикально негативної рекламації до жанрового кіно не відпрацьовують на максимумі можливостей, картина Річі сильно програє обом і виглядає таким «фонтаном», в який ніхто не захоче кидати монетку, аби повернутися.

Анастасія Лях