4. Дюнкерк (Dunkirk) 2017
Найнетиповіша картина режисера (нехай він і використовує в ній класичну для своїх історій нелінійність). Військова драма за реальними подіями (а точніше, антивоєнна драма, що й стало коренем нерозуміння фільму багатьма глядачами). Протистояння двох концептів, “врятувати людські життя, якщо поразка неминуча” і “померти за свою честь, навіть якщо це нічого не змінює”, зійшлися в процесі прокату. Тим, хто не сприймає ідею про те, що відступ – нормальний перебіг військових дій, якщо він продуманий і обґрунтований, навряд чи міг сподобатися “Дюнкерк” навіть потенційно. “Евакуація армії, як таке можливо?”, питали себе ці люди. Справа навіть не в тому, що ніхто з цих запеклих бійців інтернет-фронту не був на війні, справа в сприйнятті цінності людського життя перед силою багаторічної пропаганди про подвиг солдата. Особливо яскраво це можна побачити тепер на теренах росії під час нового етапу війни, яку вона розв’язала проти України (та власне здебільшого після прем’єри негативні відгуки були сконцентровані саме на території рф).
400 тисяч солдат опиняються у пастці у Дюнкерку. У разі атаки нацистів шанси на загибель армії у повному складі практично стовідсоткові. Є лише один шанс на їх порятунок – евакуація, для чого цивільних закликають надати будь-які судна, від човнів до вантажних катерів, щоб перевезти солдатів у безпечне місце. Втрата такої кількості солдатів є також стратегічно важливим ударом для ходу всієї війни. Здавалося б, ситуація із необхідністю порятунку людей очевидна. Чому ж частина аудиторії так завзято називає союзників боягузами і так жорстко не сприймає картину Нолана? Тому що коли тобі у вуха кілька десятиліть ллють риторику “помри, але доведи, що ти не слабак, а справжній солдат”, складно перебудуватися в процесі перегляду одного лише фільму.
Дія відбувається на суші, на воді та на морі (як і каже Черчілль у своїй знаменитій промові, що звучить у фіналі картини). У фільмі немає центрального персонажа (і навіть центральних персонажів). У центрі розповіді сукупність людей. Сукупність солдатів, сукупність мирного населення та сукупність жахів, які приносить війна. Війна у фільмі – головний антигерой, а люди, які намагаються вижити – головні герої.
9. Бетмен: Початок (Batman Begins) 2005
Після проривного “Пам’ятай” не надто зрозуміло навіть було, навіщо в принципі потрібно режисеру таланту Нолана братися за франшизу про Бетмена. Ніхто не розумів, якого масштабу досягне розмах задуму Крістофера, а тому інтерес до першої картини трилогії був відносно стриманим. Сам вступ до історії Брюса Уейна також виглядає досить скромно: глядача треба було ввести у світ головного героя, показати витоки, причини формування його характеру. Однозначним успіхом стало зображення фігури Ра’с аль Гула (Ліам Нісон), який незримою червоною ниткою пройшов через усю трилогію.
Розставляючи декорації для повноцінних другого і третього фільмів, створюючи базис нового всесвіту Бетмена, Нолан, тим не менш, зумів зробити “Бетмен: Початок” самостійно успішним нуарним трилером, який захоплює і залишає в передчутті чогось ще більш масштабного (і це очікування, на щастя, було цілковито виправданим).
Ми вирішили розставити всі фільми режисера Крістофера Нолана в порядку від найгіршого до найкращого. Якщо вам сподобається ця стаття, підтримайте наш сайт донатом.
8. Темний лицар повертається (The Dark Knight Rises) 2012
Заключна частина трилогії приречена на постійне порівняння з “Темним лицарем”, планку очікувань після якого досягти було вже неможливо. На зміну Джокеру, як осередку всіх захватів глядачів, прийшов персонаж Тома Харді Бейн, що володіє не менш драматичною передісторією, яка, до того ж, пов’язувала всі три частини воєдино. Але глибина образу людини в масці навряд чи могла зрівнятися з перформансом покійного Хіта Леджера. Іншими словами, “Відродження легенди” завжди було в позиції наздоганяючого, а тому навряд чи у свідомості глядача могла сформуватися ситуація, в якій цей фільм перевершив “Темного лицаря”.
Тим не менш, висновок трилогії залишило відчуття спокійного задоволення: Бейн вийшов максимально потужним і демонічним, історія двуличия Харві Дента спливла в найкращий момент, Жінка-кішка, мільярдерка Міранда Тейт, Альфред, комісар Гордон і потенційний продовжувач справи Бетмена детектив на оповідання, розкриваючи головну інтригу лише ближче до фіналу. Темний лицар пройшов еволюцію від ізгоя до борця за справедливість і ще раз завоював серця мешканців Готема. Хто знає, якби лінію Робіна вирішили розвивати в наступних фільмах, можливо нас чекала б ще одна видатна трилогія.
12. Безсоння (Insomnia) 2002
Відразу дві неможливі, здавалося б, обставини: Нолан знімає ремейк (одноіменного норвезького фільму Еріка Шельдбьєрга) і Робін Вільямс грає негативного персонажа. Протагоніст у картині – персонаж Аль Пачіно. Але й із цим все не так просто. Заслужений слідчий приїжджає на Аляску розслідувати справу про вбивство, тут його зустрічає місцевий детектив (Гіларі Свонк), яка є фанатом його роботи, проте самого поліцейського обтяжують спогади про те, що для розкриття однієї з попередніх справ він сфабрикував докази. Про це дізнається головний підозрюваний у поточній справі (Вільямс). Він дає зрозуміти детективу, що знає про ганебні сторінки його минулого, починаючи з ним складну психологічну гру. При цьому персонажу Пачіно доводиться долати ще й пекельне безсоння, спровоковане чи то білими ночами Аляски, чи то стурбованою совістю…
Незважаючи на цікаву фабулу та надпотужний акторський склад (особливо вражає Вільямс у нетиповому для себе образі), чогось постійно не вистачає. Чи то роботи самого Нолана зі сценарієм, щоб створити класичну для своїх фільмів атмосферу напруженості та максимального залучення до дійства, чи то більшої непередбачуваності того, що відбувається. Досвід виробництва ремейку показав, що Нолану необхідно створювати проект під ключ – від задуму та сценарію до кінцевого втілення. Єдина людина, яка може ефективно замінити Нолана як сценарист – його власний брат Джонатан.
7. Інтерстеллар (Interstellar) 2014
Людство періодично стикається з глобальними проблемами у голлівудських фантастичних фільмах. Для Нолана прямолінійна історія про загрозу апокаліпсису – надто простий виклик, а тому він доповнив сюжет про потенційну загибель планети та необхідність переселення подорожами одночасно в космосі, у часі, у причинно-наслідкових зв’язках та у чорних дірах. З останнім йому допомагав Кіп Торн, вчений-фізик та популяризатор науки у масах. В результаті величезне полотно, що стартує як стандартний голлівудський наукпоп-блокбастер, трансформується у філософський трилер, що паралельно проводить лікнеп в області чорних дір і червоточин і створює одне за одним відсилання до Стенлі Кубріка та його “Космічної одіссеї 2001 року”.
Меттью Макконахі вивертається навиворіт, щоб показати всю гаму емоцій, що його охоплюють – біль втрати, страх за близьких, осяяння, розпач, рішучість та багато іншого. Замикання тимчасових і причинно-наслідкових зв’язків в черговий раз буде використано режисером у більш пізньому “Тенеті” (що певним чином навіть створить передбачуваність). Майже у кожному фільмі цієї статті можна було б написати щось про вплив музики Ганса Циммера на те, що відбувається, але саме “Інтерстелар” стає зручним моментом, щоб почати це робити: це не просто звуковий супровід, це невід’ємна частина картини. Тепер, слухаючи музику вже окремо від фільму, розумієш, що образи з нього виникають у свідомості під час прослуховування.
11. Тенет (Tenet) 2020
Якщо намагатися оцінити “Тенет”, то ймовірно головним висновком буде те, що Нолан поставив собі надто амбітне завдання. Вмістити в дві з половиною години історію, яка обертається в прямий і зворотний бік перебігу одночасно, нанизавши на це шпигунський трилер з класичним протистоянням “головний лиходій, який хоче знищити світ, проти головного героя, який хоче врятувати світ + одну жінку”, вдалося лише у форматі, в якому глядачеві зрозумілий загальний концепт, але неясні всі причинно-наслідкові зв’язки. Так і спостерігаєш (захоплено) за дією на екрані, на другій годині вже навіть не намагаючись зіставити деталі та часові лінії. Доводиться повністю довіритись режисеру у розумінні та точному відтворенні всіх необхідних деталей. Багато хто говорить про те, що це зроблено спеціально, щоб глядач йшов у кінотеатр вдруге і втретє, але ми схильні думати, що нехай Нолан геній, він все ж таки не всесильний. Схоже, всемогутній бог кіноекрана зумів створити камінь, який він сам не може підняти.
Візуально та динамічно “Тенет” захоплює і викликає виключно позитивні емоції. Чи є глибший зміст за видовищним фантастичним бойовиком? Ні. Опрацюванням персонажів тут і не пахне (що впливає на сприйняття мотивації героїв: коли безпристрасний ідеально підготовлений боєць готовий поставити долю світу на кін через малознайому йому жінку, це викликає недовіру). Діалоги в першій пояснювальній частині фільму – набір кліше, несумісний із реальною людською мовою. Про навантаження сюжетними поворотами не писав лише лінивий. Але при всій помітній кількості недоробок назвати фільм “поганим” не наважишся – ця стрічка однозначно варта перегляду. У тому числі для того, щоб оцінити масштабність задуму режисера, який виявився надто грандіозним для нього самого.
6. Початок (Inception) 2010
Сон уві сні: Нолан у своїх фільмах на перший план висуває цікаву ідею, концепцію, якій все підпорядковано. Переживання персонажа про його колишні втрати або про надії зустріти щастя, яке він раніше не цінував, вторинні. Людина та її емоції важливі, але вони лише складові плану з втілення того самого центрального концепту. Десь це надто впадає у вічі (зокрема, це одна з проблем у “Тенеті”), десь це знаходиться у здоровому балансі.
Ідея проникнення в сон виникає у групи талановитих шахраїв з метою зародження потрібної ідеї в голові потрібної людини. Для пограбування не завжди потрібна зброя та заведена машина з водієм напоготові біля входу (хоча, повністю цього не позбулися і в цьому фільмі). Деколи найамбітніші афери провертаються за допомогою впливу на свідомість. Паралельно лідер банди (Леонардо Ді Капріо) має персональну адженду, пов’язану з його минулим.
Візуально в цьому фільмі Нолан вийшов на новий рівень: сцени зі “згортанням” міста і обертанням кімнати зі сплячими людьми і Джозефом Гордон-Левіттом, що не спить, запозичувалися вже не одним режисером після виходу фільму. Також двома візитними картками картини стали мелодія пробудження команди під час операції із занурення у сни різних рівнів «Non, je ne regrette rien» Едіт Піаф і дзиґа, зупинка обертання якої вказує на реальність того, що відбувається навколо.
10. Переслідування (Following) 1998
Перший фільм режисера. Чорно-білий неонуарний трилер, знятий лише за 6 тисяч доларів. Молодий письменник потребує грошей і натхнення. Тому він починає переслідувати випадкових людей на вулицях Лондона. Встановивши суворі правила щодо невтручання в особисте життя об’єктів, він сам їх порушує, наближаючись до надто небезпечної відстані. І тепер він виявляється втягнутий у життя кримінального Лондона…
У дебютній картині Нолана відразу видно його почерк. Як і в багатьох подальших роботах він грає з часом (“Тенет”, “Інтерстеллар”, звісно ж “Пам’ятай”, який вийшов після цього фільму), а історія розвивається нелінійно.
2. Темний лицар (The Dark Knight) 2008
Який фільм має бути у списку найкращого вище, “Темний лицар” чи “Пам’ятай”? Проривний нестандартний трилер із інноваційною манерою викладення подій у часі та розкриття причинно-наслідкових зв’язків чи постановка історії за коміксами у форматі, про який раніше ніхто й не замислювався? Якщо ми поставимо на перше місце “Пам’ятай”, чи не надто олдскульними та непопсовими ми намагаємось виглядати? Якщо на першому місці буде “Темний лицар”, чи це означає, що ми піддалися загальноприйнятій думці про те, що це один з найкращих фільмів в історії, і ніяк не намагаємося переосмислити його значення та вплив? Якщо ми робимо хід конем і поставимо на перший рядок “Престиж”, чи не означатиме це, що ми намагаємося бути надто оригінальними? А якщо зробити це з “Дюнкерком”, це означає, що ми просто провокуємо запеклі дискусії у коментарях, щоб підняти трафік?
Питань багато, тому ми просто розслабилися і зробили те, що відчуваємо вірним у цій ситуації. “Темний лицар” свого часу перевернув уявлення про те, чим може бути комікс у кіно, при цьому він залишається еталоном нуарного психологічного трилера і сьогодні. Леджер зробив неймовірне, спростувавши твердження “краще, ніж Ніколсон неможливо”, і створивши нове – “краще, ніж Леджер неможливо” (для того, щоб Хоакін Фенікс довів, що і це не так). Джокер остаточно посунув Бетмена як центрального персонажа власної франшизи, але виграли у підсумку всі ми, глядачі.
1. Оппенгеймер (Oppenheimer) 2023
Але час ішов, майстер створював нові роботи – і принаймні одній з них судилося стати найкращою і посунути “Темного лицаря” (хоча можливо це саме зараз так здається, а з часом ми змінимо своє ставлення до ситуації). Здається, тепер Нолан буде постійно йти за новою схемою: одна серйозна драматична робота (можливо, пов’язана з війною), одна фантастична постановка, де режисер зможе дати волю фантазії і амбіціям. І це працює. “Оппенгеймер” занурився у людську природу набагато глибше, ніж “Дюнкерк”, що й не дивно, адже у останньому головним героєм стала сама війна, а от у “Оппенгеймері” на перший план (чи не в перший раз у кар’єрі режисера) вийшли люди, які спочатку створили з персонажа Кілліана Мерфі одного з найвидатніших вчених сучасності, а потім спостерігали, як він летить у безодню, тому що політичні ігри вимагають дотримання жорстких правил.
Для Мерфі це стало, мабуть, найпотужнішою роботою – і надією на перший Оскар. Але крім Кілліана варто відзначити Емілі Блант, Флоренс П’ю, Метта Деймона і Роберта Дауні-молодшого, якого багато хто навіть не впізнав. Перформанси акторів складали історію на екрані традиційними для режисера часовими шарами, рухаючись взад і вперед, але тепер вже не для того, щоб втілити ідею нового технологічного чи психологічного парадоксу. Цього разу мозаїка була складена для того, щоб побачити роль людини у війні, суспільстві, науковій революції та складних стосунках генія із родиною, коханками та друзями.
3. Пам’ятай (Memento) 2000
Фільм, який зробив Нолана відомим. Головний герой (Гай Пірс) страждає на відсутність короткочасної пам’яті. Він забуває те, що щойно сталося, вже за хвилину. Для того, щоб зорієнтуватися в цій непростій життєвій ситуації, він використовує нотатки, в яких пише підказки собі щодо того, що сталося раніше і що має значення. Найбільш важливі цілі та події він фіксує за допомогою татуювань. Головною його місією є пошук вбивці його дружини, який також травмував його самого, залишивши на все життя з цією страшною недугою.
“Пам’ятай” має безліч трактувань з боку фанатів, оскільки і фінал, і перебіг фільму передбачає різні варіанти того, як насправді розвивалися події. Причиною тому, серед іншого, є і манера викладення, що згодом стала фірмовою для Нолана, коли він розповідає історію не послідовно, а розташовуючи кожен попередній за часом епізод після щойно розказаного. Тобто історію розповідають у зворотному порядку, поступово відкриваючи глядачеві, що сталося до побаченого, і ще трохи раніше, і ще трохи раніше, і ще трохи. Щоб було зовсім непросто, головний герой також періодично періодично розповідає про свої спогади з віддаленого минулого – те, що він пам’ятає ще до вбивства дружини.
5. Престиж (The Prestige) 2006
Найбільш недооцінений фільм Нолана. «Наживка», «Перетворення» та «Престиж» – три частини фокусу, кожна з яких має бути ретельно опрацьована ілюзіоністом для успіху у публіки. Двоє фокусників (Крістіан Бейл і Г’ю Джекман) працюють разом, але, переживши трагедію та особисті втрати, починають звинувачувати один одного у всіх гріхах і розходяться. Поступово вони стають не просто конкурентами, а непримиренними суперниками. Вони намагаються поставити такі трюки, які затьмарять перформанс іншого; вони йдуть на обман та зрив вистав одне одного; вони починають змагатися не тільки на професійній полі, але й у реальному житті.
Але все навколо один великий фокус: не лише на сцені, а й за її межами. Хто стане найкращим містифікатором? Чи є в цій історії праві та винні? Чи в гонитві за успіхом і престижем є ризик настільки глибоко поринути у вир підлості, що навіть перемігши ворога ти все одно програєш?
Ідею про розташування фільмів Нолана у нелінійному “ноланівському” порядку ми запозичили у Павла Власенка, актора і автора телеграм-каналу “Рубрика Кубрика”, де він щоденно викладає дійсно смішні кіномеми (підпишіться, адже підписників там поки що значно менше, ніж такий контент заслуговує). Оскільки ідея нам дуже сподобалась, ми відразу, на самому початку статті, зазначаємо, чия вона, адже завжди важливо надавати авторам визнання.
А ще у Павла є ТікТок. У нас ТікТоку немає (поки що), але є сторінки у інших соцмережах:
- facebook — facebook.com/goodkino
- YouTube — youtube.com/c/kinowar
- Instagram — instagram.com/kinowar.com.ua
- twitter — twitter.com/kinowar_com
- Telegram — t.me/kinowarcom
