Кінцевий результат поразки Гітлера – це я.
Марті Маузер
Брати Джош і Бенні Сафді зняли разом кілька знакових незалежних фільмів, які принесли їм визнання на фестивалях і серед критиків. Найвідоміші з них – «Гарні часи» та «Неограновані коштовності» – фокусуються на хаотичному житті аутсайдерів. Їх почали порівнювати з братами Коенами як наступний впливовий режисерський дует, що з часом теж розпався.
За чутками, особистісний конфлікт був настільки глибоким, що вони уникали спілкування навіть при особистих зустрічах. Офіційно ж причиною назвали їхнє бажання досліджувати різні теми. Проте за іронією долі обидва сольні проєкти братів вийшли в один рік і виявилися спортивними байопіками. Бенні Сафді зняв «Незламного», а Джош – «Марті Супрім. Геній комбінацій» (Marty Supreme).
Обидві стрічки знову спонсорувала студія А24, виділивши на «Незламного» 50 мільйонів доларів, а на «Марті Супрім» – 70 мільйонів, що зробило його найдорожчим проєктом студії. І якщо фільм Бенні не окупився, проте режисер отримав за свою роботу «Срібного лева» на Венеційському кінофестивалі, то «Марті Супрім» мав і касовий успіх, і приніс виконавцю головної ролі – Тімоті Шаламе – золотий глобус та премію американських кінокритиків. Чимало кінопрофесіоналів включили стрічку до своїх топів 2025 року, і вона точно отримає не одну номінацію на «Оскар».
Що ж робить «Марті Супрім» беззаперечним фаворитом для кінокритиків? По-перше, це незвичайний реальний герой Марті Райзман – легендарний американський настільний тенісист 1940-50-х, відомий як «Поганий хлопець пінг-понгу». В основі сценарію – його мемуари «The Money Player: The Confessions of America’s Greatest Table Tennis Champion and Hustler». Ключова відмінність від типових спортивних фільмів про андердогів полягає не лише в тому, що настільний теніс тоді мало хто вважав реальним спортом, а й те, що Марті на додачу був контрабандистом.
Саме цю його сторону, а не спортивний талант, Джош Сафді повною мірою розкриває у стрічці. Причому якщо Бенні Сафді у своєму фільмі відтворив реальну історію однієї з перших зірок ММА – Марка Керра, то Джош зі своїм другом і співсценаристом Рональдом Бронштейном настільки перекроюють біографію Марті, що прізвище персонажа доводиться змінити на Маузер.
Ще одна позитивна риса фільму – історичний період 1940-50-х, відтворений з майстерною точністю, для чого режисер надихався стрічками тієї епохи, як от «Місце під сонцем» Джорджа Стівенса та «Дикий Джокер» Чарльза Відора. За відтворення тогочасного Нью-Йорку на екрані відповідав 84-річний ветеран Голлівуду Джек Фіск, який тричі номінувався на «Оскар», востаннє – за «Лінкольн» Стівена Спілберга. У «Марті Супрім» він уміло відтворює вуличний бруд і галасливі клуби пінг-понгу робітничого Нью-Йорку, а на противагу їм – гламур закладів для багатіїв та розкіш їхніх будинків.
Окремо слід відзначити операторську роботу двократного номінанта на «Оскар» Даріуса Хонджі, який також доклав руку до минулорічних «Еддінгтона» Арі Астера та «Мікі 17» Пона Чжун Хо. Для «Марті Супрім» Хонджі використовував 35-мм плівку, щоб фільм краще передавав епоху, виглядаючи як ретро матеріал. Його динамічна камера чудово передає напружену атмосферу за столом для пінг-понгу завдяки жонглюванню крупними та загальними планами.
Ну і головна родзинка «Марті Супрім» – Тімоті Шаламе, котрий готувався понад п’ять років, ставлячи столи для пінг-понгу на фільмуваннях своїх інших проєктів. Він займався з Дієго Шаафом, який допомагав з хореографією настільного тенісу на «Форрест Гампі», та олімпійською чемпіонкою Вей Ван. Увага до деталей проявилась і тут – актор вивчав техніку саме 50-х років, коли ракетки не мали сучасної м’якої губки, а кращою стратегією вважався захисний стиль та пласкі удари. Підготовка допомогла актору впевнено почуватися в кадрі за тенісним столом, утім у фінальному матчі все ж застосували комп’ютерну графіку.
Але якщо ви думаєте, що старший Сафді створив захоплюючий спортивний байопік про андердога, який має перемогти спершу себе, а потім суперників, аби піднятися на вершину і порадувати глядачів гепі-ендом, то це геть не та історія. Насправді, за ширмою спортивної комедії заховано все ту ж історію про пройдисвітів та невиправних авантюристів з минулих спільних проєктів братів-режисерів. Ця свідома маніпуляція очікуваннями глядача могла б бути виправданою, якби Джош зумів продемонструвати щось нове, а не повторювати пройдений матеріал.
Почнімо з того, що Марті, як і всі попередні герої фільмів Сафді, абсолютно не викликає симпатії. Глядач очікує побачити ліричного героя у звичному виконанні Шаламе, і спершу все виглядає саме так – Маузер працює у взуттєвому магазині дядька, тишком проводить свою дівчину у підвал і вони займаються пристрасним сексом, так що аж панчохи рвуться. На вступних титрах глядачу демонструють сперматозоїдів, що запліднюють яйцеклітину, котра в ефектному CGI переході стає м’ячиком для пінг-понгу на столі, за яким змагається головний герой.
Проте дуже швидко стає зрозуміло – дівчина заміжня, а Марті геть не воліє мати від неї дітей, адже перед його очима лише одна ціль – всесвітня слава кращого гравця у настільний теніс. Він не хоче чесно й наполегливо працювати у сімейному магазині, де йому вже пропонують посаду менеджера, бо хлопець таки гарний продавець і вміє переконувати людей. О ні, він бажає всього й одразу, адже вважає, що заслуговує на більше. Тож все навколо для нього – перепона на шляху, котру треба обійти, або використати собі на користь. І який би чудовий перфоманс не видавав Шаламе, як раніше Адам Сендлер у «Неогранованих коштовностях» чи Роберт Паттінсон у «Гарних часах» до нього, він все одно втілює неприємний образ егоцентричного мудака, готового порушити закон та мораль заради своєї примарної мрії стати кимось більшим.
Якщо Бенні у «Незламному» подає спортсмена недалекоглядного, проте чесного трудівника, котрий щодня тренується для досягнення результату, то Джош пропонує глядачу інфантильного дорослого парубка з рідкими вусами, який займається бозна чим, але не тренуваннями, вигадуючи все нові й нові афери, щоб заробити на квиток до Японії, де пройде наступний турнір. Як і у минулих стрічках герой фільму нагадує невротика, що постійно пріє і кудись несеться.
Замість захопливих баталій за тенісними столами Джош Сафді запрошує глядача у справжнісінький лімб, звідки його персонаж не може вибратися, скільки б не борсався. Дуже швидко спортивний байопік перетворюється на дивну кримінальну комедію, але й тоді не може утримати глядацьку увагу. Чого лише варті неймовірно безглузді пригоди з псом, якого Марті з дівчиною сподівається продати хазяїну, в котрого він же його і забрав раніше заради 100 баксів. Ходіння по сюжетному колу виглядає для Маузера пеклом і так само відчувається для глядача.
Маніакальну зосередженість Джоша на вигадуванні усе нових та нових безплідних афер свого героя гарно демонструє вагітність дівчини Марті у виконанні Одесси Азайон, чий плід завмирає на восьмому місяці аж до самого фіналу, немов режисер просто забув про це. Причому дівчина виявляється під стать парубку, бо теж не проти брехати, маніпулювати і порушувати будь-які правила. Але, здається, цей персонаж потрібен лише в якості придатку до Марті, щоб той вправлявся у знеціненні інших. «Моє життя – це результат моїх виборів, а твоє життя – це результат не знаю навіть чого», – холоднокровно пояснює він дівчині, чому вважає її тягарем.
Так само не до кінця розкритою залишається героїня Ґвінет Пелтроу, котра повертається на великі екрани після 15-річної перерви. Вона грає трофейну дружину багатія, котрий спонсорує її спроби відновити кар’єру за допомогою театральної постановки. Для Марті вона стає таким самим трофеєм, що підживлює его парубка, у той час як її чоловік-бізнесмен бачиться юнакові джерелом фінансового забезпечення участі у змаганнях.
Тож нехай трейлер і миле личко 30-річного Тімоті Шаламе не вводять вас в оману, фільм «Марті Супрім. Геній комбінацій» продовжує художні й тематичні траєкторії попередніх робіт братів Сафді, які непросто дивитися непідготовленому глядачу. Адже тут герой виявляється антигероєм, гонитва за мрією стає кружлянням лімбом, а фінал не приносить бажаного катарсису, лише слабо натякаючи на каяття героя, в яке нізащо не віриться.
Це стрічка для синефілів, які готові смакувати майстерно зняту історію про безнадію, що дві з половиною години повторює одне й те саме, використовуючи при цьому непогане макраме жанрів – від спортивної драми до кримінальної комедії, нагадуючи раннього Скорсезе, але майже не пропонуючи нічого оригінального, окрім уривчастого зображення непересічної долі головного героя.
Історія Марті Райзмана у викладі Джоша Сафді та Рональда Бронштейна резюмує: біжи скільки завгодно, але від себе не втечеш. Як м’ячик для пінг-понгу «живе» в обмеженому просторі, вириваючись за його межі лише для того, аби бути повернутим на стіл для наступної подачі, так і Марті Маузер кидається з крайності в крайність, не бажаючи визнати, що його мрія про велич – це лише вигадка роз’ятреного его сина єврейських емігрантів, який зростав у часи Великої Депресії і не був готовий сумлінно працювати все життя, а хотів видертися на вершину одним махом. Нехай і по головам усіх інших, включно з рідними, друзями і коханими.
Дмитро Сидоренко
Читайте також:
Підтримайте нашу редакцію:
Приєднуйтесь до наших сторінок у соцмережах:
- Telegram — t.me/kinowarcom
- Viber — viber.com/kinowar.com
- WhatsApp — whatsapp.com/channel/kinowar.com
- YouTube — youtube.com/c/kinowar
- threads — threads.com/@kinowar.com.ua
- facebook — facebook.com/goodkino
- Instagram — instagram.com/kinowar.com.ua
- twitter — twitter.com/kinowar_com
Підтримайте Україну:
- фонд Повернись Живим (допомога армії) — savelife.in.ua/donate
- фонд Сергія Стерненка (допомога армії) — sternenkofund.org/donate
- Таблеточки (допомога дітям) — tabletochki.org/dopomogty
- Охматдит (допомога дітям) — ohmatdyt.com.ua/dopomagati
