10 найкращих фільмів про військових журналістів і фотографів

Найкращі фільми про військових журналістів і фотографів

Цю добірку попросили написати наші читачі, що й не дивно. Крім очевидного факту того, що під час війни робота журналістів дуже важлива для відображення того, що реально відбувається і на фронті, і в тилу, було щонайменше дві кіноподії, які зачепили суспільство. Перша (знов все очевидно) – це документальний фільм Мстислава Чернова, Євгена Малолєтки і Василиси Степаненко “20 днів у Маріуполі”. Цей журналістський подвиг отримав Оскар, але, найголовніше, познайомив з реаліями війни багатьох глядачів на Заході. Українцям його можна не дивитись (чи навіть, поки що просто не треба дивитись, рани ще надто свіжі). А от західному глядачу це буде дуже корисно, щоб не сприймати тези від проросійської пропаганди та політичних популістів.

Друга – художній фільм Алекса Ґарленда, який у трейлері прикидався трилером про громадянську війну у США, а виявився роуд-муві про роботу військових журналістів. З нього ми наш список і почнемо.

Але до цього кілька зауважень:

• це найкращі фільми про військових журналістів, а не взагалі всі, які ви можете згадати
• це найкращі фільми у цьому сегменті, але вони можуть значно поступатися фільмам з інших сегментів (тобто можна знайти значно кращі роботи про війну або про журналістику в цілому)
• в списку різні жанри, від біографічних стрічок до комедій – пряме порівняння робити не варто
• це найкращі художні фільми, а не документалістика. Тому не варто писати в коментарях “насправді все було не так” або “почитайте про цю операцію книгу доктора Філіпа Макґро”. По-перше, ви знаєте, як було насправді. По-друге, ви не знаєте, які книжки ми читали, а які ні. По-третє, ми оцінюємо художню цінність цих фільмів, а не те, наскільки точно вони висвітлюють роботу журналістів в ході конкретних військових конфліктів. Якщо вам потрібна історична точність, дивіться документальні фільми і вивчайте джерела.

Підтримайте нашу редакцію, якщо теж не читали книгу доктора Макґро. Якщо зручніше, є також банка на mono.

Повстання Штатів (Civil War, дослівний переклад: Громадянська війна) 2024

Фільм викликав дуже бурхливі реакції. Трейлер направляв глядача зовсім не в той бік, куди потім рухалася сама стрічка. Здавалося, що це буде кіно про громадянську війну в США, які будуть розколоті якоюсь політичною кризою, а далі поступово все буде рухатись ближче до апокаліпсису. Але громадянська війна виявилась лише фоном для історії кількох військових журналістів, які рухаються, як їм здається, з конкретною метою, але насправді просто бігають по колу, заряджаючись тим, що їх мотивує найбільше – опинитись поруч зі смертельною небезпекою і розповісти світу про це першим.

Тому не варто намагатись зрозуміти, хто саме і на кого саме напав, яким саме чином розподілились штати, які причини передували воєнним діям. Це все неважливо у цьому фільмі (яким парадоксальним явищем це не здавалося). У фільмах про війну режисери часто використовують розповідь про одну-дві людські долі як головну лінію розвитку картини, адже трагедія однієї людини сприймається глядачем більш конкретно, ніж загальна трагедія тисяч і мільйонів. Але у даному випадку Алекс Ґарленд не намагається звузити історію про війну до історії про людей – він просто розповідає історію цих людей.

Частина глядачів також скаже, що робота військового журналіста у “Повстанні Штатів” показана з багатьма неточностями (а то й просто викривлена). Можемо лише повторити те, про що говорили у преамбулі: не сприймайте це, як документальний фільм. Це художня історія, яка пояснює мотивацію людей професії, а не достеменно добирає факти для відтворення їх роботи на екрані.

Приватна війна (A Private War) 2018

За реальною історією журналістки Марі Колвін, яка почала їздити по гарячих точках у 1985 році. У 2001 вона втратила око, потрапивши в засідку армії Шрі-Ланки. Вона надягла пов’язку і, незважаючи на небезпеку і посттравматичний розлад, продовжила свою важку роботу. Фільм вийшов після статті у виданні «Vanity Fair» (це типова історія потрапляння реальних історій на екрани – стаття у авторитетному виданні, іноді її пізніше розширюють до книги, а потім, якщо тема була резонансною, до неї нарешті звертається Голлівуд). І навіть якщо ви не знаєте про долю цієї журналістки, скоріше за все, ви розумієте, що щасливого фіналу у цієї історії не передбачається.

Під вогнем (Under Fire) 1983

За реальною історією журналіста Білла Стюарта, який також спеціалізувався на репортажах із гарячих точок. Після Африки він потрапляє в Нікарагуа, де у розпалі конфлікт між президентом Анастасіо Сомоса та рухом сандіністів. Роботи для журналістів вистачає, але і ризик бути вбитим представниками обох сторін максимальний. Реальна історія Стюарта стала доволі сильним фактором впливу на громадську думку того часу. В фільмі персонаж за його прототипом носить інше ім’я, а на позиції головного героя вигаданий персонаж. До того ж, Голлівуд додав любовний трикутник і певне відчуття хеппі-енду. Але нерв історії зберігається, нехай обрамлення її і стало більш шаблонним.

Полювання Ханта (The Hunting Party) 2007

Репортер і оператор багато років працювали у зв’язці, отримуючи професійні нагороди за висвітлення подій в Іраку, Сомалі та інших місцях планети. Втім, після витівки репортера його звільняють, і оператор тепер працює без нього, продовжуючи рухатись доволі успішно. З новою командою він приїжджає в Сараєво – і тут його напарник знов з’являється на горизонті. Він гарантує сенсаційний репортаж з військовим злочинцем. А подібна фабула, ясна річ, гарантує, що все піде не за планом.

Рік небезпечного життя (The year of living dangerously) 1982

Якщо ви переглянете всю добірку, то на вас очікує захоплива подорож розгорнутою географією воєнних конфліктів по всій земній кулі. Цього разу для головного героя, австралійського репортера (бо Мел Гібсон, нагадаємо, австралієць, як і режисер стрічки Пітер Вір), країною для реалізації небезпечних журналістських амбіцій стає Індонезія (період влади Сукарно). Молодий журналіст намагається користуватись всіма можливими зв’язками – особистими, професійними, дипломатичними (з часом вони всі змішуються між собою) – щоб створювати нестандартні репортажі і висвітлювати реальні події. Але пошуки правди призводять не тільки до моральних дилем, а й до реальної небезпеки для нього самого і для його колег і близьких. Палкий роман з аташе британського посольства (Сігурні Вівер) лише підливає олії у вогонь.

Іноземний кореспондент (Foreign Correspondent) 1940

Головний редактор американського видання занепокоєний зростанням впливу і потужності нацистської Німеччини в Європі. Він призначає співробітника іноземним кореспондентом і відправляє до Нідерландів. Той стає свідком вбивства дипломатів та їх викрадення, активності ворожих агентів, зради та героїзму. Сам він не залишається німим свідком – він бере безпосередню участь у небезпечному протистоянні, не забуваючи про свої робочі обов’язки. Не найвідоміший трилер Альфреда Гічкока часів початку Другої світової, який номінувався на 6 Оскарів.

Поля смерті (The Killing Fields) 1984

Перенесемося в Азію, в часи червоних кхмерів і одного з найжорстокіших диктаторів всіх часів Пола Пота. Камбоджа стає полем громадянської війни, а тому всі західні медіа терміново евакуюються із столиці Пномпеня та із країни. Втім, кореспондент «The New York Times» Сідні Шанберг залишається разом зі своїм місцевим перекладачем Дитом Праном. Пізніше Шанберг напише про їх пригоди книгу, на базі якої і поставлено цей фільм. Репортер і перекладач стають свідками страшних і жорстоких військових злочинів – рекомендовано до перегляду виключно глядачам зі стійкою психікою.

Сальвадор (Salvador) 1986

За реальною історією військового журналіста Річарда Бойла, який спеціалізувався на репортажах із гарячих точок. Паралельно він спеціалізувався на алкоголі та поганих відносинах з керівництвом та дружиною, а тому залишився без роботи і без дружини. Тоді, почувши про напружену ситуацію в Сальвадорі, він вирішує поїхати туди на власний ризик, щоб зібрати достатньо матеріалу і продати його великим виданням. Щоб було веселіше у дорозі, він бере з собою такого ж безробітного відчайдуха, але з перших кроків обидва розуміють, що веселощі залишились десь позаду.

Ласкаво просимо до Сараєва (Вітаємо в Сараєві) (Welcome to Sarajevo) 1997

У зруйнованому громадянською війною Сараєві дві знімальні групи американського і британського телебачення разом відвідали дитячий будинок поруч із лінією фронту. Паралельно американська волонтерка займається евакуацією дітей з країни. Британський журналіст вирішує забрати одного з них із собою в Британію незаконно, щоб вберегти від жорстокої реальності війни.

Американська репортерка («Павільйон сміху», «Маневри Талібану», «Репортерка») (Whiskey Tango Foxtrot) 2016

В фіналі статті пропонуємо трохи відволіктись від суцільної небезпеки та жахів війни. Лише до певної міри, звісно, бо це все одно стрічка про репортерів у гарячій точці, та ще й в Афганістані – і сценарій створено на базі мемуарів реальної журналістки Кім Баркер (у фільмі Кім Бейкер). Втім, створений фільм у форматі комедії (адже у головній ролі Тіна Фей), до того ж, справді смішної і винахідливої. Компанію Фей у картині про нетривіальні випробування під час відрядження у зону військового конфлікту склали Марго Роббі і Мартін Фрімен.

Читайте також:

Найкращі фільми про війну

Найкращі серіали про війну

Підтримайте Україну:

• фонд Повернись Живим (допомога армії) — savelife.in.ua
• фонд Сергія Притули (допомога армії) — prytulafoundation.org
• Таблеточки (допомога дітям) — tabletochki.org
• дитяча лікарня Охматдит (допомога дітям) — bit.ly/help-ohmatdyt