Топ фільмів 2024 року на думку критика Дмитра Сидоренка
Новорічні свята – правильний час для того, щоб пригадати найцікавіші фільми року та переглянути пропущені.
Дісклеймер. Будь-який список найкращих – це суб’єктивна оцінка, особливо, коли мова йде не про вибір декількох тисяч членів Американської кіноакадемії, а одного українського критика.
Фільми розташовані у хронологічному порядку.
1. «Залізний кіготь» (The Iron Claw)
Потужний акторський ансамбль видав чудову командну роботу, прямо як реальні Фон Еріхи на рингу. Накачані парубки зі смішними зачісками 80-х змагаються за увагу публіки на рингу, гроблячи своє здоров’я, та з власним батьком вдома, занапащаючи власне життя й підтримуючи родинне «прокляття». Ця суміш спортивної та сімейної драми хоч і включає елементи бізнесової історії та спортивного злету і падіння з обов’язковими sex, drugs and rock’n’roll, та все ж запам’ятається, в першу чергу, як замальовка життя дисфункціональної родини.
Читайте також: Найкращі спортивні драми
2. «Любов, брехня та кровопролиття» (Love Lies Bleeding)
Цікавий мікс кримінального трилеру, любовної драми, боді-горору та феміністичного кіно про те, як дві закохані дівчини мстяться негідним мужикам, як вони розкривають власну сексуальність та тілесність на противагу закритим чоловічим характерам, що покладаються на силу зброї та темряву ночі, аби приховати свої комплекси. У той же час, дівчата привносять в життя одна одної не лише любов та свободу, але й брехню, наркотики та кровопролиття, що перетворює цю love story на неонуарну драму, в якій для щасливого кінця треба буквально вбити своє минуле і переродитися.
3. «Суперники» (Challengers)
Ґуаданьїно чудово поєднує красу тіл і естетику тенісу. Цьому сприяє як постановка сцен, так і операторська робота Сайомбху Мукдіпрома, який створює прекрасні кадри любовного трикутника та видовищних спарингів на корті. Матчі зняті з усіх можливих ракурсів: збоку, згори, з-під корту, з очей гравців та навіть від м’яча, широкими кадрами, великими та навіть вдалим split screen’ом. І все це під ритмічну електронну музику від оскароносних Трента Резнора та Аттікуса Росса з Nine Inch Nails, немов на екрані не спортивне змагання, а клубна вечірка, яка ризикує перерости в оргію. Щоправда стосунки головних героїв нагадують радше погану вечірку свінгерів, коли всі знають, що прийшли отримати задоволення, але не можуть до кінця розслабитись і перестати мірятись членами. І лише неординарний фінал стрічки дає надію на полегшення та довгоочікувану свободу.
4. «Думками навиворіт 2» (Inside Out 2)
Історія про те, що «всі емоції важливі і потрібні», не така переконлива, як в оригінальному мультфільмі, адже статеве дозрівання головної героїні зображено надто дитячим. Проте це все одно класний мультфільм для батьків і дітей, яким ще тільки належить стати підлітками і осягнути зміни, що чекають попереду. У стрічці достатньо жартів, над якими сміятимуться дорослі, та ідей, які лише вони здатні вихопити й зрозуміти. А решта хронометражу – це нестримний потік сценок, де все несеться, руйнується, вибухає та кричить. Завдяки такому фірмовому підходу Pixar їхній мультфільм став найкасовішою стрічкою 2024 року.
Читайте також: Найкращі мультфільми всіх часів
5. «Байкери» (The Bikeriders)
Фільм, натхненний нішевим фотоальбомом Денні Лайона, наочно демонструє, як за десятиліття байкерські клуби еволюціонували, чи радше деградували, разом з американським суспільством. Роботяги, чиї батьки потрапили до Америки з різних кутків планети, збиралися поганяти на байках та випити пива після роботи, аби відчути себе приналежними до чогось більшого, розширити межі «сім’ї». З часом їм на заміну прийшли молоді безвідповідальні хлопи, що не збиралися гарувати й узагалі грати по правилам, не платили членські внески та обрали шлях швидких кримінальних заробітків.
Найболючіше в цьому те, що стара гвардія, дивлячись куди все котиться, просто не могла нічого вдіяти. Відсутність ідей, як бути далі, вилилась у дві стратегії дій: пустити справи самопливом, дати дорогу молодим і стоїчно спостерігати, як вони проїдуть по тобі й розвалять справу твого життя, або ж звалити подалі, відділившись від нового порядку кілометрами, парканами та тонованим склом авто.
6. «Хлопчик і чапля» (The Boy and the Heron)
Це чудернацька, фантастична, захоплююча і неймовірно красива та повчальна історія про втрату та її прийняття, про війну, смерть, продовження себе в інших та в іншому, дітях чи результатах своєї праці. Коли хлопчик мандрує уявним потойбіччям – це наратив про важливість пам’яті та прийняття утрати, примирення з недосказаним й недовідчутим.
Коли старий хазяїн башти перескладає з одних і тих же блоків щораз нові світи – це ідея про творця, який втомився й хоче на покій, але його працю немає кому підхопити. Так само, як незрозуміло хто зможе замінити автора цього шедевру – Хаяо Міядзакі у студії Ghibli. Проте навіть він дає своєму герою свободу вибору, не примушуючи його продовжувати нічию роботу, а формувати свій спадок на власний розсуд.
7. «Види милосердя» (Kinds of Kindness)
За Лантімосом, який немов знову повернувся у свій грецький період, свобода волі легко здобувається, але вона болюча, як перший рахунок за квартплату, коли ви нарешті виїхали з батьківського дому, перший голодний сон, коли ніхто не приготував для вас вечерю, або венерична хвороба від дівчини, яка стверджувала, що ви у неї перший.
8. «Дедпул і Росомаха» (Deadpool & Wolverine)
Третє пришестя чорноротого антигероя Раяна Рейнольдса вийшло гомерично смішним та ефектним супергеройським кіно з дорослим рейтингом, яке кулеметом вистрілює в зал непристойні жарти й криваві бійки, не даючи глядачам передиху. До вже звичного підходу головного героя ганьбити все і всіх та звертатися напряму до глядачів додалися висміювання не лише іншої супергероїки, але й актуальних блокбастерів-конкурентів.
А щоб вже точно «добити» фанатів, автори наповнили стрічку відсилками до старих супергеройських фільмів 20th Century Fox: від лиходіїв з оригінальних «Людей Ікс» 2000-го року чи «Блейда», чия франшиза нині перебуває в летаргічному сні, до провальної «Електри» та «Гамбіта» з Ченнінгом Тейтумом, який так ніколи й не побачив світ. Вони навіть ретро-спогади про «Людей Ікс» на титрах зробили, немов у якомусь «Форсажі», їй богу. Все це не може не розтопити серця глядачів, котрі вже третю декаду спостерігають за спробами Лоґана та компанії триматися на плаву у світі, який заполонили «Месники», в лави яких не взяли Дедпула, хай їм грець.
9. «Порцелянова війна» (Porcelain War)
Унікальний погляд на те, як війна впливає на людей, як люди змінюють війну і завдяки кому Україна вистояла. Знятий українськими митцями під керівництвом американського режисера, це один з найпоетичніших фільмів, що ще більше контрастує з документованими жахами війни.
Читайте також: Найкращі українські фільми про війну з росією
10. «Місія 200» (Mission 200)
Якби мене попросили скласти список найбільш небажаних професій, я б поставив роботу Тетяни Потоцької на перше місце. Але це не її робота, це її місія, адже жінка поставила на паузу діяльність свого туристичного бізнесу під час повномасштабного вторгнення та почала транспортувати тіла загиблих військових. Я плакав під час перегляду.
11. «Сентиментальна подорож до планети Параджанова» (A Sentimental Journey to the Parajanov Planet)
Захоплюючий омаж непересічному художнику Сергію Параджанову, чиє життя і творчість не давали спокою радянській владі, у формі затишної лялькової анімації у теледокументальному фільмі Тараса Томенка для Суспільного на честь 100 річчя від дня народження митця.
12. «Емілія Перес» (Emilia Pérez)
Неординарна французька кримінальна комедія, мюзикл і трилер водночас, яку Жак Одіяр від початку планував як оперу. Фільм здобув приз журі цьогорічного Каннського кінофестивалю і потрапив у шорт-лист найкращих іноземних фільмів на «Оскарі». Це історія про гріх і спокуту, про можливість нового життя і прощення для тих, хто здатен змінити не лише свою зовнішність, але й душу.
13. «Бруталіст» (The Brutalist)
36-річний Брейді Корбет («Vox Lux») спільно з норвежкою Моною Фастволд зняв найкращий фільм цього року у формі псевдобайопіка. Картина вийшла великою як за хронометражем (3,5 години з антрактом), зображуваним періодом (1945-1980), так і за множиною ідей, що їх заклали автори. Стрічка міксує модернізм німецького Баугаузу з британським аскетичним бруталізмом, антисемітизм з расизмом, еміграцію з імміграцією, плавильний котел Америки з відокремленими комунами, вади тіла з вадами душі, право митця з владою мецената, творчість з бізнесом. Яку б з цих тем ви не обрали, у «Бруталісті» буде достатньо матеріалу для жвавої дискусії.
14. «Дикий робот» (The Wild Robot)
2024-й рік виявився дуже вдалим для анімації, у топ-20 найприбутковіших картин потрапили одразу 7 мультфільмів. Але лише один з них не є сиквелом, приквелом або римейком. «Дикий робот» – це прекрасне поєднання якісної анімації та ідеї про антропогенний вплив на природу. Недарма робот тут зроблений таким антропоморфним, як з точки зору побудови, так і поведінки. Не лише для кращого сприйняття публікою, якій було б важко ототожнювати себе з бездушною залізякою, але й для демонстрації того, яким руйнівним, чи, навпаки, рятівним може бути людський вплив на розвиток біому. Історія вийшла повчальною та вкрай зворушливою. Саме йому я б дав «Оскар», хоча конкуренти будуть дуже сильні.
15. «Потік» (Flow)
Ще один беззаперечний претендент на «Оскар». Важко повірити, та це лише другий повнометражний мультфільм латвійського аніматора Гінца Зілбалодіса, який у свої 30 років устиг отримати Contrechamp Award на найвідомішому фестивалі анімації в Ансі та представити повний метр в паралельній програмі цьогорічних Канн.
Проте, якщо «Дикий робот» – типово вестернізований, то праця Зілбалодіса, котрий формально належить до європейської школи анімації, більше схожа на мультфільми японських майстрів на кшталт Міядзакі. Все через тенденції, характерні для сучасної авторської анімації, наприклад, мінімалістичний дизайн, поєднання 2D та 3D, ручна розфарбовка. Він також сам створює музику для своїх робіт.
«Потік» не намагається все розжувати глядачам. Події відбуваються у вигаданому світі, що поєднує реалізм та магічні елементи, проте без слів до кінця розібратися, що ж сталося – не є можливим. Та й фінал не стає банальним хеппі-ендом з вприском ендорфінів, а працює на геть іншому рівні емоцій, поетично наголошуючи на двоїстості світу та кругообігу життя і смерті в природі.
Читайте також: Найкращі мультфільми для дорослих
16. «Насіння священного інжиру» (The Seed of the Sacred Fig)
Сімейно-політичний трилер іранського режисера Мохаммада Расулофа, який він підпільно зняв на батьківщині і переправив до Каннського кінофестивалю на флешці, захованій у торт. Там стрічка здобула дві відзнаки, зокрема спеціальний приз журі. Також були глядацькі нагороди на кінофестивалях у Сан-Себастьяні та Сіднеї.
Це при тому, що влада Ірану була проти знімань та показів стрічки, Расулофа засудили до 8 років позбавлення волі, побиття батогами та штрафу з конфіскацією майна. Проте до винесення вироку йому вдалося не лише завершити роботу, але й втекти у Німеччину, від якої фільм і відправиться підкорювати «Оскар».
Священний інжир із заголовку проростаючи вбиває дерево, на якому спершу засіявся. Таку аналогію Расулоф проводить і між політичним порядком в Ірані, хоч і передає його через призму однієї сім’ї в закритих локаціях (зйомки були підпільні) та за допомогою документальних відеозаписів протестів в Ірані, якими уміло доповнює своє ігрове кіно. Це приклад опозиційної політичної стрічки, за розвитком сюжету якої цікаво спостерігати навіть попри те, що режисер неспішно розгортає історію ледь не на три години хронометражу.
17. «Конклав» (Conclave)
Британо-американський церковний політичний трилер/драма від Едварда Берґера, стрічка якого «На Західному фронті без змін» виборола чотири «Оскара» два роки тому, у тому числі у категорії «Найкращий міжнародний фільм».
Це міцний і часом напружений політичний трилер (тут навіть теракти є), який попри не так багато сюжетних твістів і загальну стриманість оповіді проводить глядача лабіринтами ритуалів та ієрархій Ватикану, прекрасно демонструючи вади будь-якого політичного процесу, який завше підважують як застарілі звичаї та догми, так і революціонери, як популізм, так і сліпе слідування нормам і, звісно, надмірні амбіції претендентів на владу.
В таких умовах можна ненароком перейти від оцінки людських якостей до пошуку вад, від вибору найкращого й найбільш відповідного посаді до вибору кращого з гірших, такого, що відповідає статусу-кво. Фільм Берґера – це вдумлива, візуально бездоганна драма про спокусу влади та компроміси, які приходять з лідерством.
Дмитро Сидоренко
Читайте також:
Найгірші фільми 2024 року за версією Дмитра Сидоренка
Підтримайте Україну:
- фонд Повернись Живим (допомога армії) — savelife.in.ua
- фонд Сергія Притули (допомога армії) — prytulafoundation.org
- Таблеточки (допомога дітям) — tabletochki.org
- дитяча лікарня Охматдит (допомога дітям) — bit.ly/help-ohmatdyt
Приєднуйтесь до наших сторінок у соцмережах:
- facebook — facebook.com/goodkino
- YouTube — youtube.com/c/kinowar
- Instagram — instagram.com/kinowar.com.ua
- twitter — twitter.com/kinowar_com
- Telegram — t.me/kinowarcom
