Адама Драйвера нам подарував комедійний серіал «Дівчата». А сьогодні це один із найбільш затребуваних, найбільш неординарних, найбільш рельєфних і гострих голлівудських акторів. Він однаково вражаючий і небанальний як у комедії, так і в драмедії, і в драмі, і навіть у трагедії. Маючи вельми специфічну і начебто незграбну зовнішність, Драйвер глибоким талантом і дуже чоловічою (та водночас негрубою) енергетикою переконливо створює образи коханців, монументальних лиходіїв, поетів, грабіжників, поліцейських, лицарів, багатіїв, донжуанів…, що випромінюють упевненість і сексуальну міць. І в кожному амплуа він настільки беззаперечно доречний (навіть там, де неочікуваний), що коли всі оточуючі дійові особи називають його персонажа красенем, ми, глядачі, беззастережно віримо і дійсно бачимо, що цей вузький кострубатий дилда таки сяє божественною вродою… І це є безумовний апофеоз сили акторського переконання в найчистішому вигляді.
Зоряні війни: Останні джедаї (Star Wars: The Last Jedi, 2017)
Коли «Пробудженням сили» на великі екрани з помпою і ностальгією повернулися «Зоряні війни» зі своєю новою трилогією і головний антагоніст, який ховає обличчя за канонічною чорною лиходійською маскою (не за тією маскою, що належала Дарту Вейдеру, і геть інше обличчя іншого персонажа, проте фанати чекали від нового антигероя старої дартвейдерської величі), у кульмінаційну мить нарешті зняв шолом і оголив свій справжній вигляд, у кінозалі пролунав сміх. Не поодинокий сміх, а повсюдний. Вочевидь неготова публіка мала звикнути до неординарної зовнішності свіжого великого лиходія…, щоби потім гідно оцінити харизму, твердь і драматичну вправність Драйвера. На «Останніх джедаях» уже ніхто не сміявся, бо всі зрозуміли, що цей довгастий неакуратний здоровило має вбивчу, обеззброюючу силу впливу і що Кайло Рен з усіма його протиріччями, внутрішньою боротьбою і підшкірними демонами, що гризуть і спантеличують душу, – новий безапеляційно культовий архісупостат, страшенно складний, страшенно суперечливий і страшенно привабливий.
Джим Джармуш зняв поетичне, ліричне, тепле, ніжне, м’яке естетське кіно про творчість, маленьких людей, буденні дрібнички…, де Адам Драйвер зіграв водія автобуса, що має хобі писати вірші від руки у тоненький зошит. Всі його дні однакові: прокидається, снідає, йде на роботу, кермує автобусом за одним і тим самим міським маршрутом, вечеряє зі своєю дівчиною-красунею (яка обожнює розфарбовувати інтер’єр їхнього скромного затишного житла у монохром, ніби оглядаючись в епоху чорно-білого кіно), вигулює пса, випиває кухоль пива в місцевому пабі… І геть неважливо, хороші його вірші чи не дуже. Важливо, що все в цій історії має душу і що в будь-якої людини, яка неминуче живе в монотонній нездоланній рутині, має бути віддушина… Джармуш віртуозно переклав мову поезії на мову кіно, перетворивши повторювані елементи звичайних днів головного героя на риму. А Адам Драйвер створив скромний, добрий, привабливий, буквально і фігурально високий образ маленької людини, котра ховає в рядовому блокноті безмежний інтимний світ почуттів і фантазії.
Удача Логана (Logan Lucky, 2017)
У Стівена Содерберга в комедії-пограбуванні «Удача Логана» актор зіграв одного з братів Логанів (молодшого брата головного героя у виконанні Ченнінга Татума), які організовують зухвалий грабіж у Північній Кароліні під час автоперегонів NASCAR. Його персонаж – ветеран війни в Іраку, який втратив руку і майстерно орудує протезом, працюючи барменом у місцевому пабі. Він, як і практично всі поверненці з Іраку та інших воєн, страждає на посттравматичний стресовий розлад і іноді змушений терпіти образи неделікатних нікчем, що відвідують бар, але старший брат завжди заступається за його ветеранську і просто людську честь обома кулаками… За головну комедію тут відповідає персонаж Денієла Крейґа – блондинистий зек, який віртуозно майструє вибухівку з желейних ведмедиків. Образ Драйвера радше трагікомічний, але і він, і його штучна рука грають у розважально-кмітливому сюжеті далеко не останню роль.
Чорний клановець (BlacKkKlansman, 2018)
А ця роль, знову ж таки комедійна, принесла Драйверу номінацію на «Оскар» за другий план. Спайк Лі зняв засновану на неймовірних реальних подіях парадоксальну поліцейську комедію про двох копів-напарників (Драйвер і Джон Девід Вашингтон), єврея і чорношкірого, котрі в 1970-х роках у Колорадо укорінюються під прикриттям в ряди Ку-клукс-клана з метою викриття і підриву діяльності найбільшої антисемітської і расистської організації. І якщо герой Вашингтона з очевидних причин робить свою героїчну підривну роботу тільки в телефонному режимі, то персонаж Драйвера із завзятим ентузіазмом переконує членів угрупування, що злісно ненавидить усіх чорних і всіх євреїв. І це, звісно, дико смішно.
Шлюбна історія (Marriage Story, 2019)
Ця «банально» життєва і водночас несамовита історія одного розлучення, написана і поставлена Ноа Баумбахом на основі власного досвіду та досвіду батьків і друзів, подарувала нам нетривіальний шорсткий тандем Адама Драйвера і Скарлетт Йоганссон, які зіграли театрального режисера і серіальну актрису, що начебто люблять і поважають одне одного, але бути разом більше не можуть і, відчуваючи одне до одного крізь образу і злість все ж таки величезну ніжність, стають пішаками в брудних іграх бувалих безпринципних адвокатів з розлучень. У правдивій історії про те, як близькі люди віддаляються, люблячі ненавидять (але перипетії емоцій і почуттів тут геть не схожі на інтриги і пристрасті мильних опер), Драйвер (власне, як і екранна партнерка) створив не те щоби кінематографічного персонажа, а максимально звичайну і максимально живу людину, в якій кожен глядач частково чи навіть повністю пізнає самого себе і свій особистий досвід болючого розставання; людину, що робить помилки, великі і малі, що промовляє, а подекуди викрикує злі слова зопалу, що намагається справлятися з щоденними життєвими обставинами і копняками імпульсивної самодурної долі.
Остання дуель (The Last Duel, 2021)
Лицарський трилер Рідлі Скотта, який переймає стилістичний спадок легендарного «Расьомона» Куросави і розповідає про один і той самий злочин з різних точок зору, розгортається в середньовіччі, але порушує актуальні теми сьогодення. Фільм говорить не тільки про те, що у кожного своя правда, а і про те, що правда чоловіка і правда жінки в контексті суперечок про харасмент докорінно різниться одна від одної через елементарну різницю гендерно-ментальної природи двох споконвічно конфліктуючих і споконвічно злучених статей і через принципово різне сприйняття ними одних і тих самих невербальних знаків. У цій суперечці, що завершилася дуеллю на смерть, Драйвер зіграв «ґвалтівника», але не лиходія, щиро і до кінця віруючого у те, що скоєний ним акт був результатом обопільного бажання і взаємної любові… Знову ж таки складна, суперечлива роль, яка ювелірно балансує на межі мерзотника і благородного лицаря.
Дім Гуччі (House of Gucci, 2021)
Ще одна робота з Рідлі Скоттом. Цього разу в байопіку про сім’ю Гуччі, засновників однойменного модного дому і бренду. Драйвер зіграв Мауріціо Гуччі, доброго і скромного хлопця, який навчається на юриста і зовсім не тяжіє ні до фамільного бізнесу, ні до сімейного капіталу, але зустрічає дівчину не з еліти, закохується, одружується й із жахом розуміє, що миловидна обраниця має чорну меркантильну душу. З подачі леді Макбет Мауріціо зрештою і сам перетворюється на Макбета, що крокує по головах і трупах… У цій картині всіх беззаперечно переграла Леді Гага, що виконала роль дружини Мауріціо, проте Драйвер вкотре створив неоднозначний, живий, барвистий (а цього разу ще і стильний) образ про те, що і хороші люди здатні на погані вчинки, бо неспроможні побороти слабкості і приборкати ані свій, ані чужий егоїзм.
У шокуючому мюзиклі про знову ж таки велике людське его (яке руйнує все на своєму шляху: любов, творчість, мораль, красу…) актор зіграв у тандемі з Маріон Котіяр. Його персонаж – зухвалий стендап-комік, який закохується й одружується з оперною дівою. І в зіркової пари замість живої дитини народжується дерев’яна лялька-маріонетка, символ того, що всі ми – експлуататори стосовно одне одного, експлуатуємо навіть найрідніших і найдорожчих, навіть власних дітей… Страшна, жахлива, кошмарна, дуже темна, майже чорна роль (чорніша за будь-якого оригінального чи наступного Дарта Вейдера) і… водночас апофеоз сьогоднішньої кар’єри Драйвера: найекстравагантнішого, найекстраординарнішого, магнетично загадкового і багатоликого актора нинішнього Голлівуду.
Анастасія Лях
Коментарі закрито.