Фільми режисера Джеймса Менголда
Джеймс Менголд не настільки відомий, як Спілберг, Фінчер або навіть Трієр. У тому сенсі, що його коли глядач чує його ім’я, зазвичай він не може згадати, що саме зняв цей режисер. Проте коли нагадуєш, які саме стрічки з’явилися завдяки цьому майстру, реакція глядача вже зовсім інша – і частіше за все вельми позитивна.
Отже сьогодні ми згадаємо всі стрічки цього режисера, адже за кілька декад плідної роботи у Голлівуді йому є чим пишатися. Різні жанри, різні підходи, багато чудових акторів, з якими він співпрацював. Навряд чи Менголда можна назвати революціонером у кіно, але не завжди потрібно щось помітно змінювати, щоб знімати класне кіно.
Підтримайте нас внеском, якщо стаття вам сподобається.
Лицар дня (Knight and Day) 2010
Том Круз і Камерон Діас у романтичному пригодницькому бойовику, що може піти не так? Та нічого. Власне, не було чогось такого, що пішло не за планом. Просто цей фільм можна спокійно заносити до категорії “подивився і миттєво забув”. Тому що нічого помітного у ньому не відбувається.
Звичайний таємний агент (бо кого ще грати Крузу) знайомиться із звичайною дівчиною та втягує її у звичайну таємну операцію з якоюсь фантастичною батарейкою, що є майбутнім невичерпним джерелом енергії. В процесі пара закохується одне в одного (як несподівано), але намагається, щоб це не впливало на операцію. Або не намагається, залежить від обставин.
Росомаха (The Wolverine) 2013
Тут подвійне враження. З одного боку, фільм відверто провальний. Сценарій лінійний та слабкий (як часто буває з історіями-поясненнями “як усе починалося”), якихось по-справжньому захопливих поворотів немає.
Але з іншого боку, Г’ю Джекман. Бо з нього все і починалося – він був настільки яскравим у “Людях Ікс”, що просто неможливо було не зняти спінофа, а крім того, просто подивіться на цю форму, якої він досяг під наглядом Двейна Джонсона (так, той самий Двейн Джонсон). Якщо порівняти з тим, як він виглядав у перших “Людях Ікс”, то здається, що це інша людина.
Але загалом, звісно, реакція на вихід “Росомахи” була одностайною – розчарування.
Товстун (Heavy) 1995
Дебют режисера, у якому він виступив також і сценаристом, вийшов не надто помітним для глядача, хоча фестивальні інституції відмітили його (спеціальний приз журі на Санденсі та основна програма на Канському фестивалі, де він змагався за Золоту пальмову гілку). Втім, часто так і починаються серйозні режисерські кар’єри. Спочатку ти непомітний для глядачів, але ти з’являєшся на радарах студій, продюсерів, критиків. Потім тобі довіряють більше грошей, серйозних проєктів, зіркові акторські склади. І якщо ти спромігся скористатися цим шансом, тоді на тебе чекає успіх. Так, наприклад, почалася кар’єра Квентіна Тарантіно – це зараз його “Скажені пси” культові”, а у 1992 році, коли він дебютував на Санденсі, його помітили здебільшого саме критики, та й навіть вони розділилися у думках щодо фільму. Але увага критиків та продюсерів дозволила зняти йому “Кримінальне чтиво” (ну а далі ви знаєте).
Головний герой цього фільму (Прюітт Тейлор Вінс, якого ви можете пам’ятати за фільмами “Легенда про піаніста” та незліченною кількістю ролей другого плану від “К9” і “Червона спека” до “Янгольське серце” і “Костянтин: Володар темряви”) – чоловік середнього віку із зайвою вагою, який дуже сором’язливий і нещасливий. Він живе із матір’ю і хворим батьком, вони разом працюють у її придорожній забігайлівці. Одного дня до них приєднується чарівна Лів Тайлер – і життя товстуна змінюється…
Потяг до Юми (3:10 to Yuma) 2007
Глядачі дуже люблять цей вестерн, але ми не у захваті через певну кількість питань до сценарію, клішованих прийомів та інші дрібні речі, без яких цей фільм точно опинився би вище у списку. Втім, зважаючи на центральний дует протагоніста та антагоніста – Крістіана Бейла та Рассела Кроу відповідно, важко сперечатися про привабливість цієї стрічки.
Кроу грає ватажка банди, якого було заарештовано. Його конвоїром (одним з декількох) погоджується за винагороду бути персонаж Бейла. Втім, скоріше за все, його цікавлять не гроші, адже колись він воював на громадянській війні, а тепер він звичайний фермер, до якого ставляться без помітної поваги. Тому коли дружки ватажка прийдуть його звільняти, а інші конвоїри почнуть зраджувати за гроші від банди, навряд чи він буде зупинятися – заарештованого потрібно доставити до Юми…
Кейт і Лео (Kate & Leopold) 2001
Талант та професійність режисера можуть виявлятися по-різному. Як ми вже казали вище, це не завжди революційне бачення чи провокація, яка влучає у нерв суспільства. Іноді це вирішення більш стандартних задач, але результат все одно може тішити публіку. Так вийшло і з “Кейт і Лео”. Формально це романтична комедія (або комедійна мелодрама, якщо завгодно), яких мільйон. В Голлівуді стрічок цього жанру знімають щороку кілька десятків. 95% забуваються відразу після перегляду (одну таку стрічку ми розмістили як найслабшу вище у списку). Але невеликий відсоток залишається в пам’яті. В чому секрет?
По-перше, Г’ю Джекман. Так, знову він видає перформанс, який може і не будуть вивчати в акторській школі, але який чітко влучає у саме серце. Він грає герцога з 19 століття, який потрапляє у наш час. Тут він зустрічає Кейт (Мег Раян також чудово працює у цьому жанрі). Спочатку вона просто намагається навчити його тому, що відбувається у сучасній реальності, але потім (звісно), вони закохуються одне в одного. І зрозуміло чому: Леопольд є справжнім герцогом, з манерами, з принципами, з почуттями, з щирістю. Саме у цьому і полягає геніальність Джекмана – він грає суто позитивного персонажа, у якого віриш. Ніби це не вигадана, а справжня людина.
Друга складова успіху – власне, режисер, Джеймс Менголд. Адже сценарій не передбачає чогось неймовірного. Це клішоване кліше, усі ходи передбачувані, розумієш, що відбудеться і зараз, і за годину, і у фіналі. Але дивитися це цікаво, героям співпереживаєш, захоплюєшся ними, насолоджуєшся тим, що відбувається на екрані. Для цього потрібно, щоб хтось керував баченням і процесом – і тут Менголд виконує свою задачу бездоганно.
Ідентифікація (Identity) 2003
Не надто відомий фільм режисера, хоча виконано його куди краще ніж, скажімо “Кейт і Лео”, чи той самий “Потяг до Юми”. Десятеро незнайомців опиняються в одному готелі. Згодом вони розуміють, що хтось вбиває їх одного за одним.
Кількість флешбеків тут зашкалює, але події складаються в чітку захоплюючу лінію. Зразковий трилер, який при дуже скромному бюджеті зібрав потужну касу (90 мільйонів при 28 мільйонах бюджету). Тим не менш, навіть за такого невеликого бюджету вдалося зібрати зірковий акторський склад: Рей Ліотта, Джон Кьюсак, Аманда Піт, Альфред Моліна, Ребекка Де Морней та знов, як і у дебютному фільмі, Прюітт Тейлор Вінс.
Поліцейські (Cop Land) 1997
Недооцінений фільм з дуже несподіваним акторським складом. У головній ролі тут Сильвестр Сталлоне, а у нього в напарниках не зірки екшну, а Роберт Де Ніро, Гарві Кейтель, Роберт Патрік, Пітер Берг, Майкл Рапапорт та десь 80% акторського складу серіалу “Клан Сопрано” (куди, власне, входить і Роберт Патрік).
Це поліцейська драма з елементами детективу. У невеликому місті на Гудзоні традиційно проживають поліцейські та їх сім’ї. Як згодом з’ясовується, влада тут належить групі корумпованих поліцейських, які прикривають своїх, якщо вони вскочили в халепу. Саме це і відбувається з молодим копом, у якого є “правильні” родичі. Але не всі поліцейські продажні, деякі з них починають розслідування і шукають однодумців, які можуть допомогти інформацією…
Перерване життя (Girl, Interrupted) 1999
Цей фільм Джеймса Менголда приніс Анджеліні Джолі її акторський Оскар (так, у Анджеліни Джолі є Оскар). Анджеліна грає пацієнтку психіатричної лікарні, яка поступово зближується з головною героїнею (Вайноною Райдер). Джолі – соціопатка, Райдер потрапила у лікарню після невдалої спроби суїциду. Джолі бачить у Райдер свою подругу, яка покінчила з собою. Через деякий час вони планують втечу, що їм вдається. Втім, коли дві неврівноважені дівчини втікають з лікарні, навряд чи це віщує щасливу подорож…
Фільм, звісно, досить складний для перегляду, але ця драма дійсно цього перегляду варта. Літературною основою стала книга Сюзанни Кейсен, яка базується на її власному досвіді перебування у лікарні. Оскільки крім депресії їй діагностують розлад особистості, то перебування це було дуже важким. Вона мала проблеми з осмисленням зорових образів, деперсоналізацією, довірою до лікарів та багато чого іншого.
Логан (Logan) 2017
На революцію в індустрії цей фільм, звісно, не тягне, але на міні-революцію в жанрі – так. Першим поштовхом у повністю контрольованому студіями сегменті супергероїки, мабуть, став “Дедпул”, творці якого не побоялися зробити фільм для аудиторії 18+ (і виграли). Після “Логану” був дуже сміливий (і знов 18+) “Джокер”, який зібрав якусь космічну купу грошей і взяв головний приз Венеційського кінофестивалю, а у мейнстрімному сегменті вийшла “Війна нескінченності” від Марвел, де ледь не вперше поганий персонаж переміг (і вбив половину людства), що було шалено сміливим експериментом. У “Логані” Менголд і команда вирішили показати, що буде, якщо закони звичайного життя будуть стосуватися і супергероїв. Вони будуть старіти, спиватися, хворіти, у тому числі на деменцію через похилий вік, а іноді навіть вмирати.
Супергерой, який вмирає? Ну хіба якщо він повернеться у сиквелі. Але це була остання гастроль для Росомахи (ну, тепер вже виявляється, що може й не остання, адже він знову з’явиться у третьому “Дедпулі”, але цей фільм з Рейнольдсом є настільки гротескною комедією, що тут може і Танос з’явитися, якщо потрібно). І ця остання гастроль була дуже тяжкою, іноді навіть болісною для перегляду. Не такими ми звикли бачити Росомаху та професора Ксав’єра. Але з іншого боку, саме у цьому і полягала привабливість цієї стрічки, адже всі вже замучилися бачити супергероїв однаковими – бадьорими переможцями, які може й засмучуються на початку фільму, але дуже ненадовго. Це був розворот на 180 градусів. І він вийшов дуже вдалим.
Аутсайдери (Форд проти Феррарі) (Ford v Ferrari) 2019
І знов про значення режисера для того, щоб картина вийшла цікавою та справді захоплювала глядача. Тут, звісно, варто віддати належне і сценаристам (Джез Баттеруорт і Джон-Генрі Баттеруорт, які працювали втрьох з Менголдом), але в першу чергу такі історії тримаються саме на режисері. Адже про що цей фільм? Про гонку, яка триває 24 години. Уявляєте, що б було, якщо знімати про це буквально, лінійно. Автівки їдуть, час іде, гонка триває. Глядачі залишають зал задовго до кінця фільму. Як зробити з цього історію? Як її показати під вірним кутом? Як захопити увагу і тих, хто фанатіє від гонок, і тих, хто просто любить гарну драму?
Протистояння Форду проти Феррарі показано не лише на трасі, а й у офісах компаній та розмовах конструкторів, гонщиків, директорів. Це не тільки битва двох виробників авто. Це битва новаторів проти консерваторів, бунтарів проти системи, сміливості проти стабільності та ситості. Персонажі Метта Деймона та Крістіана Бейла навіть один проти іншого б’ються, при чому і в буквальному сенсі також. Для того, щоб перемогти у перегонах Ле-Мана, потрібно спочатку отримати перемогу внутрішню, а потім переконати всіх твоїх партнерів та колег у тому, що твоє бачення вірне, яким би ризикованим воно не здавалося.
При цьому Менголд не забуває і про технічну сторону питання. Бо це ж фільм про гонки, якщо події будуть відбуватися тільки у офісах, успіху студія не побачить. Тому все знято на вищому рівні: по-перше, чітко зрозуміло, що саме відбувається (90% сцен перегонів у світовому кіно – це якась невиразна нарізка кадрів з авто, які несуться невідомо куди і яким чином, а тут у нас повна ясність і по задуму гонщика, і по тому, що в нього вийшло), по-друге, все зроблено настільки напружено, що яким би далеким від мотоспорту ти не був, подих все одно перехоплює.
Переступити межу (Walk the Line) 2005
Зняти біографічне кіно про постать масштабу Джонні Кеша – це виклик. Фанати і так знають біографію свого кумира, вони будуть розглядати все під мікроскопом та залишаться незадоволеними у будь-якому випадку. Ті, хто з творчістю головного героя не знайомий, може ставити запитання, чому взагалі навколо цієї постаті стільки галасу. До того ж, ти знімаєш за реальною історією і навряд чи можеш додавати ефектні повороти сюжету (а навіть якщо можеш, то чекай на хвилю обурення у соцмережах та рецензіях критиків, достатньо згадати відгуки щодо “Спенсер: Таємниця принцеси Діани” або свіжу “Блондинку”). Потрібно також вгадати з виконавцем головної ролі – він повинен бути схожим та відображати характер реальної особистості таким чином, щоб задовільнити фанів, біографів, критиків та глядачів.
Але Менголд, здається, розібрався з усіма питаннями. З виконавцем головної ролі, мабуть, було простіше – він запросив Хоакіна Фенікса, якому підвладно що завгодно. Сценарій разом з Ґіллом Деннісом він прописав таким, щоб і показати основні віхи біографії Кеша, і окреслити найбільш болючі його проблеми (наркотики, відносини з батьком, дитячі травми), і вивести на перший план історію кохання. Тому що справді цікава біографічна історія – це не набір дат, досягнень, премій та кількості проданих платівок. Це персональна історія живої людини, яку оточують такі само живі люди. Жінку мрії Джонні Кеша зіграла чудова Різ Візерспун. Цей дует і є фільмом. Саме вони складають його сутність.
Мабуть, непотрібно казати, що пісні Джонні Кеша додають фінального блиску картині. Але додамо, що Фенікс сам виконав вокальні партії у стрічці.
Читайте також:
Найкращі фільми Аарона Соркіна
Найкращі фільми Джима Джармуша
Найкращі фільми Клінта Іствуда
Найкращі фільми Демієна Шазелла
Найкращі фільми Девіда О. Рассела
Підтримайте Україну:
- фонд Повернись Живим (допомога армії) — savelife.in.ua
- фонд Сергія Притули (допомога армії) — prytulafoundation.org
- Таблеточки (допомога дітям) — tabletochki.org
- дитяча лікарня Охматдит (допомога дітям) — bit.ly/help-ohmatdyt
Приєднуйтесь до наших сторінок у соцмережах:
- facebook — facebook.com/goodkino
- YouTube — youtube.com/c/kinowar
- Instagram — instagram.com/kinowar.com.ua
- twitter — twitter.com/kinowar_com
- Telegram — t.me/kinowarcom
