Акули помирають одинокими. Рецензія на фільм «Небезпечна тварина»

11.06.2025 Рецензія

Порядок приносить акула, інакше пануватиме хаос, і слабі створіння робитимуть, що хочуть.

Такер

Після прем’єри в секції «Двотижневик режисерів» Каннського кінофестивалю 2025 року, фільм «Небезпечна тварина» (Dangerous Animals) режисера Шона Бірна викликав суперечливі реакції – від шанувальників горорів до кінокритиків, які вбачають у стрічці радше стильну жанрову вправу, ніж глибоку притчу. Та попри мінімалізм австралійських локацій і простий сюжет, це кіно впевнено тримає увагу глядача. Півтори години саспенсу в морському просторі, де герої борються не тільки за життя, а й за залишки людяності.

Хассі Гаррісон («Єллоустоун») втілює Зефір – серфінгістку, що потрапляє в полон до одержимого маніяка Такера, роль якого грає Джай Кортні. Обидва персонажі – відлюдники, кожен по-своєму ізольований у власному світі. Гаррісон передає внутрішню напругу й інстинкт виживання, тоді як Кортні відповідає за фізичну загрозу і дискомфорт. У його виконанні Такер – холодний, жорсткий, одержимий не тільки акулами, а й своєю роллю месника-естета. Він не спокушає глядача харизмою, як це заведено в американських трилерах, а викликає відразу з першого погляду. Це осмислений крок сценариста Ніка Лепарда, аби поставити акцент не на гламурності зла, а на його потворності, він не наділяє персонажа харизмою, натомість дає йому зовнішній прояв гнилого нутра – страшний шрам від укусу акули, який він охоче демонструє туристам на човні та глядачам у химерному танці.

Кортні, який досі лишався в тіні культових екшн-зірок, граючи другу скрипку у фільмах з Томом Крузом, Брюсом Віллісом та Арнольдом Шварценеггером, отримує тут шанс на головну сольну партію. І блискуче нею користується. Його Такер – своєрідна антитеза класичному образу мисливця з survival-фільмів. Він діє не з імпульсу чи психозу, а за чітко спланованим ритуалом, де акули – не просто знаряддя, а відображення його світогляду: жорстокого, еволюційного, голодного до вищості. Хоча, як тільки комусь вдається порушити його план, назовні персонажа виривається той хаос, боротьбу з яким він артикулює головній героїні. Тож виходить, що він, як герой серіалу «Декстер», перш за все намагається побороти хаос всередині себе, декларуючи при цьому турботу про світ назовні. І так само він збирає трофеї з кожної зі своїх жертв.

фільм «Небезпечна тварина» (Dangerous Animals)

Це дозволяє фільму створити цікаву метафору – люди як небезпечні тварини. Коли Такер порівнює себе і Зефір, стверджуючи, що вони однакові – самітні акули у відкритому океані – ця фраза спрацьовує як центральна ідея стрічки. Людина може вижити, лише ставши частиною зграї. Саме це відрізняє героїню Гаррісон – вона перемагає, коли перестає сприймати самотність як норму, не піддається маніакальній філософії свого викрадача, а чіпляється за шанс на порятунок у вигляді доброго принца на маминому Volvo (Джош Г’юстон).

Стилістично фільм демонструє силу економного, але виразного візуального мислення. Камера не шукає епатажу, натомість тримає тісний фокус на обличчях, тілах, воді. І ця обмеженість стає перевагою. Зміна простору, від трюму до палуби, від темного неба до блакитної води, нагадує клаустрофобію перших «Щелеп» чи камерну напругу «Відкритого моря».

фільм «Небезпечна тварина» (Dangerous Animals)

Продюсер Фред Бергер, що раніше працював над «Довгоногом» і цьогорічною «Мавпою», демонструє вміння виводити навіть прості сюжети на рівень естетичного глядацького досвіду. Австралійські локації, реквізит, використання реальних акул і практичних ефектів працюють на користь емоційної достовірності.

фільм «Небезпечна тварина» (Dangerous Animals)

Чи варто чекати глибокої філософії? Навряд. Такер декламує своє богослов’я поміж щелеп акули, де виживає сильніший, де бог – не у небі, а на дні океану. Та це скоріше жанровий антураж, аніж серйозне висловлювання. «Небезпечна тварина» не прагне переосмислити жанри трилерів про маніякі чи сурвайвал-горорів – вона просто впевнено їх міксує. Це стрічка категорії B, але з класом. У фіналі фільм «Небезпечна тварина» дає глядачу не катарсис, а короткий ковток надії – вибратись із води і з темряви. Але й нагадує: ніхто не знає, що чекає за обрієм, адже навіть тиха серфінгістка може виявитися небезпечною твариною, якщо довести її до межі.

Дмитро Сидоренко

фільм «Небезпечна тварина» (Dangerous Animals)