Найкращі неоготичні нуарні фільми
Раніше ми вже писали про готичні нуари. Так само як і нуар загалом трансорфмувався з неонуар, з часом і готика трансформувалася в неоготику. Готика (чи неоготика) – це, врешті-решт, романтика, нехай і у похмурих кольорах, з дощем і архітектурою, що всіляко натякає на тлінність буття. Нуар додає їй приреченості, цинізму і кримінальної атмосфери. Це, мабуть, найприродніше поєднання стилю, тому ми отримали стільки органічно витриманих картин, що змушують затамувати подих навіть на далеко не першому перегляді.
Візуально це традиційні гра світла і тіні, дощ, туман, ніч та місто, що занепадає. За атмосферою занепад поширюється і на мораль, і на персональні почуття центральних персонажів – відчай, самотність, психологічні травми та темне минуле. Фатальні жінки з готичним шармом та протагоністи, яких важко назвати героями.
Згадаємо шість найкращих робіт в цьому сегменті кіно.
Серце Ангела (Янгольське серце) (Angel Heart) 1987
IMDb 7.2

Ми дуже любимо цей фільм і дуже любимо режисера Алана Паркера. Мікі Рурк колись сказав, що такі режисери народжуються раз на 25 років, і хто ми такі, щоб з цим не погодитись. Тим більше, що і сам Рурк тут зіграв (суб’єктивно) свою найкращу роль в кар’єрі.

За сюжетом тут є певна передбачуваність, особливо для досвідченого глядача. Коли до приватного детектива приходить клієнт, якого звуть Луїс Сайфер і який виглядає як Роберт Де Ніро у цьому фільмі, мимоволі починаєш щось підозрювати.

Втім, навряд чи можливо у повному обсязі передбачити, що саме тут буде відбуватися. Фінал все одно вельми непередбачуваний, як і загальний моральний посил. Але до цього додається і неймовірна атмосфера картини, яку Паркер створює і візуально кадр за кадром, і за наповненням. Не хочеться писати банальні речі на кшталт “кожний кадр можна роздрукувати і вставити у рамку”, але саме так цей видатний нуар і створено. Це водночас і ода нуару, і еталонний неонуар.

З урахуванням місцевості, де все відбувається – Новий Орлеан і Луїзіана – тут чим далі, тим більше відчувається містицизм і чаклунство. Південна готика (Southern Gothic) – це та частина розповіді, яку на старті важко уявити, адже замовлення головний герой отримує у холодному стриманому Нью-Йорку.

Чим далі він рухається в пошуках боржника, якого прагне відшукати клієнт, тим більше вбивств трапляється, у тому числі і ритуальних. Окремі сцени (такі як секс під час дощу, що капає крізь прогнилу стріху, перетворюючись спочатку на краплі крові, а потім на цілий її потік) варто переглядати повторно окремо від загального контексту розповіді.

Єдність форми і наповнення у довершеній манері. Можливо, є більш складні трилери за інтригою, але за психологічною напругою це один з найбільш вражаючих зразків.
Поширюйте цю статтю разом з хештегами #Noirvember та #NoirvemberChallenge
Сім (Se7en) 1995
IMDb 8.6

Продовжуючи розповідь про улюблені фільми, звернемося до ще одного режисера, який вважає візуальну частину ледь не важливішою за смислову (чи просто не уявляє, як можна донести наповнення без належного виконання форми) – Девіда Фінчера. Він не просто доводить кожний кадр до досконалості, він працює з кожним поєднанням кольорів і півтонів.

Сім смертних гріхів – сім ідеальних (в схибленій свідомості маніяка) вбивств. Він не вбиває заради задоволення (знову-таки, принаймні, саме так він декларує те, що ним рухає), він намагається донести повідомлення до суспільства, яке вважає невиліковно хворим. Треба бути досвідченим і дуже спостережливим детективом, щоб помітити цю залежність як таку, але коли серійний вбивця бачить, що його посил отримано належними адресатами, він починає ще більш складну психологічну (і вбивчу) гру.



Приреченість тут не просто наявна в кожному епізоді, просякнутому темрявою і дощем, вона майорить у повітрі, яким майже неможливо дихати, не залишаючи надії. Хто з нас при першому перегляді не сподівався, що незважаючи на диявольську природу задуму, все може “завершитися добре”? Але задум – і режисера, і цинічного міста, в якому все відбувається, і самого нашого часу, який змусив людей втратити свою людяність – став вищим за прагнення справедливості і порядку.



Світло і тінь у руках Фінчера стають магічними помічниками, дощ йде всі сім днів розслідування (і загалом, цифра сім тут домінує і замикає всі лінії розповіді), а зло просякає кожного і в будь-яку мить.



При кожному новому перегляді похмуре бачення цього світу від детектива у виконанні Моргана Фрімена стає більш об’ємним і зрозумілим, на жаль. Якщо на старті його ставлення до молодого напарника у виконанні Бреда Пітта виглядає штампом з поліцейських стрічок, то ближче до фіналу розумієш, що це не зверхність і точно не кліше.



Фінчер є апологетом нуару і одним з його головних творців, але цю свою роботу не вдається перевершити вже багато років навіть йому самому.
Читайте також: Найкращі трилери всіх часів
Острів проклятих (Shutter Island) 2010
IMDb 8.2

У цьому детективному трилері Мартін Скорсезе також віддає шану стилю нуару як такого.

Детективи (маршали) у плащах і капелюхах, кримінальний психологічний сюжет, похмуре минуле, що тисне на всіх учасників розповіді, а найголовніше, морок, що нависає дедалі все більше – і все це у довершеній грі світла і тіні, фестиваль півтонів.



Ми ніби переносимось у 50-ті роки, нехай і у кольорі. Оператор Роберт Річардсон є тричі лауреатом Оскара, у тому числі за дві спільні роботи зі Скорсезе, а тому нічого неможливого в кадрі для нього просто немає.



Поліцейське розслідування швидко виходить на стежку чогось психічно неврівноваженого і ледь не напівмістичного, втім, нехай для досвідченого глядача й швидко стає зрозуміло, що з центральним персонажем у виконанні Ді Капріо явно щось не так, фінал все ж залишається несподіванкою (і шоком) навіть для тих, кому здавалося, що тут все давно очевидно.

Це ніби як взяти класичний нуар з Богартом і у фіналі приєднати до нього щось з Аронофскі чи корейського сегменту трилерів – а на додачу ще й удаваний фінал, щоб після катарсису добити глядача похмурим висновком.
Потребуємо вашої підтримки, це допомагає створювати більше цікавих статей про кіно:
Ворон (The Crow) 1994
IMDb 7.5

Про цей неоготичний нуар ми вже детально розповідали в нашій статті про найкращих представників готик-панку. От де романтика і похмурий цинізм поєднуються у найбільш міцному союзі.

Атмосфера тут працює найкраще, тому що лінійна (і доволі проста, якщо розібратися) історія залишає багато простору для створення унікального всесвіту цього гріховного міста, де самотній месник має покарати всіх причетних до його трагедії.

Брендон Лі втілив один з найвпливовіших, як це, можливо, і не дивно, образів в кінематографі останніх тридцяти років, адже порівняти його слід у кіно та поп-культурі загалом можна з такими неймовірними фігурами як Джокер та Ганнібал Лектер. Єдине, що на відміну від цих двох, нових картин з Вороном, вартих уваги, поки так і не створили.

Маска скорботи, протяжне металічне соло в ночі, чорні птахи навколо та жах, що назавжди оселився в серці поганців цього брудного мегаполісу – квінтесенція нуарної неоготики.
Читайте також: Актори, що зіграли культову роль не гірше за попередника
Темне місто (Dark City) 1998
IMDb 7.5

Режисер Алекс Прояс поставив і наступний неоготичний нуар у цьому списку, загадковий, містичний та майже сюрреалістичний психологічний трилер про місто, де сонце ніколи не сходить.

Впливові люди у чорних плащах володіють долями його мешканців, ставлячи незрозумілі експерименти та пригнічуючи волю кожного, крім головного героя.

Їм допомагає демонічний лікар (Кіфер Сазерленд), який, втім, має глибшу особисту історію. Головний герой не пам’ятає що з ним сталося, але бачить, що все навколо змінюється попри закони логіки. Його звинувачують у вбивстві, а він, тікаючи від переслідування, намагається розібратися, що насправді сталося.

Цю картину багато порівнюють з “Матрицею”, яка вийшла в наступному році і отримала набагато більше визнання, працюючи приблизно в тому ж полі.
Константин: Володар темряви (Constantine) 2005
IMDb 7.0

Одна з культових ролей Кіану Рівза і ледь не найкращий сатана в історії кінематографа – Петер Стормаре.

Одного разу головний герой вже був в руках Люцифера на кілька годин, але потім він пережив клінічну смерть і повернувся в світ живих, маючи здібність спілкуватись з ангелами і демонами. Тепер Сатана дуже розраховує на його повернення до пекла, а сам Джон Константин дуже спрощує йому завдання, викурюючи нескінченну кількість сигарет за день.

Повернення культового образу на великі екрани чекають вже багато років, і останнім часом чутки (і навіть офіційні повідомлення) про це стали набагато більш предметними – втім, подивимось, до чого це призведе.
Читайте також:
Підтримайте нашу редакцію:
Приєднуйтесь до наших сторінок у соцмережах:
- Telegram — t.me/kinowarcom
- Viber — viber.com/kinowar.com
- WhatsApp — whatsapp.com/kinowar.com
- YouTube — youtube.com/c/kinowar
- threads — threads.com/@kinowar.com.ua
- facebook — facebook.com/goodkino
- Instagram — instagram.com/kinowar.com.ua
- twitter — twitter.com/kinowar_com
Підтримайте Україну:
- фонд Повернись Живим (допомога армії) — savelife.in.ua/donate
- фонд Сергія Стерненка (допомога армії) — sternenkofund.org/donate
- Таблеточки (допомога дітям) — tabletochki.org/dopomogty
- Охматдит (допомога дітям) — ohmatdyt.com.ua/dopomagati




