Фільми та серіали режисера Девіда Фінчера
Після покоління Френсіса Форда Копполи, Стівена Спілберга і Мартіна Скорсезе прийшли нові талановиті режисери, які згодом за рівнем впливу якщо не зрівнялися з метрами, то наблизились максимально близько. Квентін Тарантіно, Крістофер Нолан, Пол Томас Андерсон, Денні Бойл та, звісно, Девід Фінчер. Він починав з відеокліпів для найбільших зірок музичної індустрії, а згодом отримав шанс показати себе у Голлівуді. Шансу цього він не згаяв, а тому сьогодні ми можемо обговорити його значне за розміром і значенням портфоліо.
Як завжди у подібних статтях, це максимально суб’єктивна точка зору редакції. Як можна порівняти два фільми і визначити, який з них краще? “Соціальна мережа” чи “Загублена”? “Бійцівський клуб” чи “Загадкова історія Бенджаміна Баттона”? “Картковий будинок” чи “Мисливець за розумом”? Тільки через особисте сприйняття та розуміння кіно загалом, тільки через призму того, що ти бачив раніше і як ти сприймаєш різне за форматом і значенням кіно.
Отже, сьогодні ми згадаємо всі фільми і серіали режисера Девіда Фінчера і розташуємо їх у порядку від умовно найгіршого до найкращого.
Якщо вам подобається те, про що ми пишемо, будь ласка, підтримайте нас донатом
Кімната страху (Panic Room) 2002
Почнемо з того, що це найслабший фільм Фінчера. Але це не означає, що він поганий. Просто на тлі всіх інших він не дуже примітний. Якщо ви його не подивитесь, то можна з упевненістю сказати, що нічого не втратите. Незважаючи на участь Джоді Фостер. До речі, у цьому фільмі зовсім юною знімалася Крістен Стюарт – 12 років (так, на фото вона праворуч).
Також в фільмі знялися Джаред Лето та Форест Вітакер.
Всі події відбуваються в межах будинку, де жінці та її дочці (Фостер-Стюарт) доводиться протистояти злочинцеві. Фільм із закрученим сюжетом, напруга, що традиційно для Фінчера, не спадає до самої розв’язки, але це не той рівень режисера, в якого ми закохані. Хоча якщо фільм опиниться у списку для перегляду на вечір – подивіться, часу буде не шкода.
Чужий 3 (Alien 3) 1992
Повнометражний дебют режисера. Впорався Фінчер чи ні? Можна довго сперечатися про те, чи вийшов фільм на рівень першої і другої частини, знятих, відповідно, Рідлі Скоттом і Джеймсом Кемероном (тим більше, що фанати і так сперечаються, яка частина краще – перша чи друга). Враховуючи, що серія легендарна і має величезну армію шанувальників, марно очікувати, що третину прийняли б легко. Наша суб’єктивна думка така: Фінчер відпрацював на пристойному рівні і попередників не зганьбив. Фільм дивитися цікаво, він дуже напружений і з певного моменту динамічний (а це, мабуть, головний козир “Чужих”). При цьому зазначимо, що на рівень легенди третя частина не вийшла. Тим не менш, Фінчер показав, що режисер він серйозний і може працювати в найвищому дивізіоні – з найкращими сценаріями та найкращими акторами (а з певного моменту це також означає, що і з найбільшими бюджетами).
Гра (The Game) 1997
Про такі фільми складно розповідати докладно, оскільки є ризик спойлера – а ми вважаємо спойлери злочином проти кіно та глядачів. Тому обмежимося найменшим: герою Майкла Дугласа доведеться взяти участь у грі, яка виходить з-під контролю та змушує переосмислити все своє життя. Відмінні акторські роботи Майкла Дугласа, Шона Пенна, Дебори Кари Ангер та Джеймса Ребхорна у класному епізоді.
Єдиним, мабуть, недоліком цієї картини можна назвати її залежність від фінального твісту. І справа не в тому, що досвідченому глядачу він може видатись передбачуваним (бо так можна сказати про майже будь-який трилер). Фільм повністю підпорядкований саме розв’язці, він вибудовується так, що глядач очікує на те кульмінацію подій весь час перегляду, а тому небагато людей вирішили подивитись цю стрічку ще раз. Тому що коли ти дізнався, чим все закінчилося та у чому насправді була розгадка, у тебе не залишається жодної мотивації для повторного перегляду (чого не скажеш про такі фільми Фінчера, наприклад, як “Бійцівський клуб” чи “Сім” – там теж наявний ефектний фінальний твіст, але крім нього є так багато наповнення самої стрічки, що можна передивлятися ще дуже багато разів).
Дівчина з тату дракона (The Girl with the Dragon Tattoo) 2011
Несподіваний хід для Фінчера. Цей фільм – ремейк шведської картини за детективним романом Стіга Ларссона, який в оригіналі називається “Чоловіки, що ненавидять жінок”. Раніше Фінчер за ремейки не брався, працював із оригінальними сценаріями, тож це був помітний вихід за межі звичного стилю режисера. Ще більш незвично це тому, що фільм Фінчера вийшов у 2011 році, а шведська “Дівчина” вийшла в 2009. Усього 2 роки різниці.
До речі, трохи відступимо від теми, і пояснимо, чому взагалі так відбувається – чому Голлівуд знімає рімейки всіх успішних європейських та азіатських фільмів буквально за пару-трійку років після їхнього виходу. Дамо слово Капітану Очевидність: знімання фільмів, як і будь-який інший бізнес, зав’язане на одержанні прибутку. Який би жанр не представляв режисер, хоч би яким артхаусом він займався, завдання у нього одне – зняти таке кіно, на яке глядач піде в достатній кількості для того, щоб покрити витрати. Кіно – це мистецтво, але для студій це насамперед бізнес. Відповідно, студії завжди з більшим бажанням вкладають гроші в ті проекти, успіх яких ймовірніший. Обиватель сприймає це наступним чином: “Тупо знімати ремейк фільму, який вийшов у Європі всього два роки тому – його ж всі бачили, і нову версію дивитися ніхто не буде”. Продюсери та студії дивляться на ту саму ситуацію інакше: “Шведський фільм зібрав у прокаті 103 мільйони доларів. Це однозначний успіх. В Америці відсоток людей, що дивляться європейське кіно, мінімальний. Отже, в одній лише Америці ми зможемо зібрати навіть більше, а по світу за рахунок гарного промоушна ми дозбираємо ще якусь частину”. Прагматизм та бізнес-розрахунок перемагає – у США справді не дивляться закордонне кіно (ні, зрозуміло, там є люди, які його дивляться, і їх не 2-3 особи, їх сотні тисяч, але у відсотковому співвідношенні це абсолютний мізер). У світі за межами США шведську картину також бачили далеко не всі. У підсумку, хоч як це не парадоксально, але знявши через два роки ремейк картини, яку начебто “усі мали подивитися”, голлівудські студії заробили майже так само, як творці оригінального фільму: шведська “Дівчина” при витратах 13 мільйонів зібрала 103 мільйони; фільм Фінчера при витратах 90 мільйонів зібрав 220 з половиною мільйонів. Тобто у шведів прибуток приблизно 38.5 мільйонів, а у Голлівуду – приблизно 20. І це тільки від зборів у кінотеатрах – а є ще фізичні носії, продаж прав телебаченню та стрімінгам та інші доходи. Зрозуміло, що це не стовідсоткова формула успіху. Але такий варіант набагато надійніший, ніж робота за абсолютно новим сценарієм.
Повернемося до фільму Фінчера. Оскільки персоналія Девіда дуже авторитетна, версій щодо майбутньої постановки було декілька. Максимум очікувань – новий фільм відрізнятиметься від шведського сценарно. Будуть нові ходи та нові режисерські повороти сюжету. Найгірший прогнозний варіант – точна калька зі шведів, яка буде виглядати слабшою за оригінал. У результаті вийшло ні те, ні інше. Відхилень від оригінального фільму за сценарієм майже не було (були невеликі, головним чином пов’язані зі стосунками героїв, а не з ходом детективної історії), але при цьому фільм все одно виглядав цілісно та свіжо. Так, нічого нового начебто й не додано, але все одно дивишся з цікавістю.
Якщо говорити про те, яку версію рекомендувати людині, яка поки не бачила цей фільм, то при всій повазі до Фінчера ми однозначно рекомендуємо шведську версію. І не тому, що вона була першою. Просто вона має чітку перевагу – вона зроблена у Швеції, шведським режисером зі шведськими акторами, а тому має відмінний ефект новизни сприйняття. Адже ми звикли до голлівудської картинки і знайомих осіб, а тут і подача інша, і картинка відрізняється, і жодного знайомого обличчя (точніше, Нумі Рапас тепер вже нам знайома, її кар’єра у Голлівуді склалася вельми непогано). Так і складніше зрозуміти, хто вбивця.
А пошуки вбивці, традиційно для детективів та традиційно для Фінчера, у цьому фільмі головне. Мільйонер наймає журналіста, який прославився своїми розслідуваннями, щоб він знайшов убивцю його дочки. Головна складність у тому, що її було вбито багато років тому. І щороку після її смерті, ось уже багато років, убивця надсилає квіти. Журналісту доводиться зануритись у минуле сім’ї, архіви, фотографії, газетні статті, розмови із родичами. Згодом розслідування стає дедалі більш небезпечним для його власного життя.
Незважаючи на те, що фільм ми рекомендуємо дивитися шведський, в мінус цю роботу майстру точно не можна заносити. Фільм дуже потужний, атмосфера та нагнітання напруги витримані ідеально. До цього також дотичні актори (Денієл Крейґ, Руні Мара, Крістофер Пламмер, той самий мільйонер, який замовив розслідування, Стеллан Скашгорд, найвідоміший, мабуть, шведський актор сучасності, Робін Райт) та композитори. А це знову були Трент Резнор та Аттікус Росс. Кавер-версія пісні Led Zeppelin “Immigrant song” із вокалом Карен О, яка звучить у стартових титрах фільму – це чарівний приклад переосмислення чужої пісні та майстерності звукозапису. Та й власне початкові титри шедевральні.
Любов, смерть і роботи (Love, Death & Robots) 2019
Такий проєкт складно оцінювати у розрізі найкращих робіт саме режисера Девіда Фінчера, але з точки зору явища у сучасній індустрії кіно та серіалів питань немає – це надпотужна серія, яку, на щастя, тепер можливо реалізувати за рахунок стрімінгового гіганта Netflix.
Антологія навіть в рамках кожного сезону, не кажучи про різні сезони – кожен епізод цього анімаційного серіалу є окремою історією, ніяк не пов’язаною з іншими частинами проєкту. Чому це так сподобалось публіці? Тому що це те, про що вона так довго благала: більше оригінальних нових проєктів, а не пережовування старих, нехай і успішних франшиз. Це дух експерименту у чистому вигляді: різні за жанром, за технікою, за форматом мультфільми, які можуть бути як похмурими, так і оптимістичними, як технологічно проривними, так і такими, що використовують олдскульні прийоми анімації.
У третьому сезоні, нарешті, один із епізодів поставив і сам Фінчер. При всій повазі, це не найсильніша серія, як у серіалі загалом, так і у окремому сезоні, але вийшло дійсно класно. Назва епізоду, який поставив Девід Фінчер – Bad Travelling. Розповідає він про подорож на кораблі, яка перестає бути безпечною, коли екіпаж зустрічає страшного монстра неймовірних розмірів. Хтось намагається битися з ним, а хтось домовлятися, але здається, ні на кого не чекає хеппі-енд…
Манк (Mank) 2020
Нема сенсу робити вигляд, що цей фільм не викликав розчарування у дуже великої кількості фанів трилерів від Девіда Фінчера. Звісно, це саме так і було. Тому що попередній повний метр вийшов за шість років до цього, і це була “Загублена” – один з найкращих трилерів всіх часів. Шанувальники здатності режисера створити максимально захопливе дійство, в процесі якого змістовно помирає чимало людей, поки всі інші намагаються зрозуміти, хто це зробив, чекали на повернення у солодку реальність напруженої дії, аж тут отримали байопік не найвідомішого діяча кіно у стилі кіно 40-х років минулого століття. Навіть якщо сказати їм, що варто переглядати трейлер, щоб хоча б мінімально розуміти, на що розраховувати, то фанатського суму цим не вгамуєш. Але ж режисер і його фільм у цьому не винні, чи не так?
Втім, чи став “Манк” найкращим з того, що знімав Фінчер? Теж ні. І не тому, що з фільмом щось не так – навпаки, технічно це еталон, а за наповненням дуже зріле доросле кіно з максимальною часткою рефлексій щодо індустрії, Голлівуду і місця митця у цьому шаленому середовищі. Просто у Фінчера дуже сильні попередні роботи. Декілька фільмів настільки потужні, що їх рівень важко перевершити навіть самому Девіду. То ж варто сприймати “Манк” таким, який він є: по-перше, це точно не та категорія стрічок, до яких ми звикли, згадуючи портфоліо Фінчера, не варто навіть починати ці порівняння, це не трилер і не детектив; по-друге, це складне сінефільське кіно, яке сподобається обмеженій частині глядачів певного віку і глядацького багажу. Не те щоб вам обов’язково необхідно було переглянути “Громадянина Кейна” до цього і більше розуміти щось про те, хто такий Орсон Веллс, але бажано.
Звісно, картина не про Веллса, він тут з’являється у досить обмеженому хронометражі. Це історія його сценариста, ексцентричної та яскравої особистості – Германа Манкевича. Сценарій написав батько Девіда Фінчера багато років тому, отже для режисера це був одночасно і проєкт мрії і певне зобов’язання. На щастя, мрії іноді здійснюються (за що окремо можна подякувати Netflix, а тому у Фінчера було достатньо часу і ресурсів для їх реалізації). Як і сам Орсон Веллс, Манкевич був генієм-алкоголіком, а тому його життєпис переглядати напрочуд цікаво (бо хто не любить біографії талановитих алкоголіків?). Ясна річ, це шлях самознищення, але навіть руйнувати власне життя персони такого масштабу можуть лише із почуттям стилю і смаку. Навіть якщо ви далекі від подій тієї епохи, вам все одно сподобаються поєднання чорно-білої картинки, світла і музики (знов Трент Резнор та Аттікус Росс – чергова номінація на Оскар). А якщо ви дивилися хоча б пару картин того часу, то вас точно захопить відтворення атмосфери, тільки тепер вже ніби не в форматі вигаданого сюжету, а в рамках перегляду реальної історії.
Головну роль зіграв Ґері Олдмен – і знову награв на Оскар (але того року його все ж перевершив неймовірний Ентоні Гопкінс у фільмі “Батько”). А головним сюрпризом стала Аманда Сайфред, яка також отримала номінацію. Її потенціал був відомий давно, але саме у “Манку” вона розкрилася на всі сто відсотків (в комбінації з чудовим перформансом у серіалі “Вибула” це робить її однією з найбільш перспективних молодих акторок сьогодення).
Картковий будинок (House of Cards) 2013
Нехай Фінчер зняв лише дві перші серії першого сезону (це стандартна практика великих серіалів – немає постійного режисера, різні люди знімають різні серії, іноді по 3-4 за сезон, а іноді всі епізоди знімають окремі постановники; для “Карткового будинка” окремі епізоди ставили і Робін Райт, і Джоді Фостер), однак його вплив на цей проєкт незаперечний. Творцем проєкту став Бо Віллімон, але Фінчер, обіймаючи одразу і посаду режисера для стартових епізодів, і виконавчого продюсера, задав тон і атмосферу для одного з найкращих проєктів про велику політику.
У серіалі “Картковий будинок” показана начинка американської великої політики та Білого дому. Схеми вирішення питань, цинічність політиків, корупція, жорстокість, але все це, незважаючи на дуже серйозний предмет обговорення, у легкій динамічній манері. Наче дивишся “11 друзів Оушена”, тільки про політику, Сенат, Конгрес, президента і весь політичний бруд, який із цим пов’язаний.
Важко оцінювати проєкт загалом, адже у нього були як періоди неймовірного розквіту, так і жорсткі падіння після аб’юзивної поведінки Кевіна Спейсі по відношенню до знімальної групи, а потім і серії звинувачень актора у домаганнях, які пізніше вилились у тривалі судові справи (які, хоча формально і завершились на користь Спейсі, все ж таки, фактично, поставили хрест на його кар’єрі). Але якщо згадувати перші три сезони, то це дійсно одне з найпотужніших шоу останніх двох декад.
Загадкова історія Бенджаміна Баттона (The Curious Case of Benjamin Button) 2008
Перша номінація режисера на Оскар (хоча незрозуміло, як “Сім” та “Бійцівський клуб” пройшли повз хоча б номінації). Це історія про те, як герой Бреда Пітта (Бенджамін Баттон) народився старим дідом. І потім, рік за роком, він розвивався задом наперед – молодшав фізично. У дитинстві він був скрюченим лисим дідуганом, а потім поступово перетворювався з літнього чоловіка до зрілого і далі до зовсім юного. Зрозуміло, що така дивна людина не могла не мати драматичної і дуже цікавої долі.
Неймовірно складна робота Бреда Пітта, з урахуванням постійних зовнішніх змін в кадрі, чудові Кейт Бланшетт і Тільда Свінтон (було чудово побачити їх удвох в одному фільмі), приголомшлива технічна підготовка (грим і спецефекти за межею розуміння, а тому все виглядає таким природним, що сприймається легко, ніби все так і було насправді).
Єдине, що можна закинути цьому фільму – надто буквальне проговорювання всіх смислів і кожної думки, яку хотіли донести творці. Голос за кадром більшість цих думок і проговорює. А кіно (як і будь-яке інше мистецтво) має залишати простір для фантазії та роздумів.
Проте саме цей фільм остаточно закріпив за Фінчером рівень топ-режисера.
Мисливець за розумом (Mindhunter) 2017
Знову Фінчер один із авторів ідеї, продюсер та режисер (нехай і не повного набору епізодів, що вийшли в першому сезоні). Спеціальний новостворений відділ ФБР намагається розібратися в мотивації особливо небезпечних злочинців, серійних убивць-маніяків, щоб не тільки ловити тих збоченців, які ще на волі, а й передбачати їхні злочини. Для цього вони проводять цілу серію детальних інтерв’ю з найнеприємнішими постояльцями різних в’язниць, які відбувають термін за вбивство з обтяжуючими обставинами у вигляді різноманітних сексуальних збочень. Накопичені знання допомагають у нелегкій справі відділу, проте вони також змінюють і агентів, безпосередньо відбиваючись на їхніх життях та стосунках із близькими.
Персонажі сформовані на базі вбивць, які реально існували в 70-х, інтерв’ю з якими записані на відео та аудіо. Тому реалістичність та похмурість максимальна. Робота по деталізації проведена ретельна настільки, наскільки це в принципі можливо (що й не дивно для проєктів перфекціоніста Фінчера).
У певному сенсі цей серіал – квінтесенція того, яки виглядає Девід Фінчер на екрані. Це трилер, але не порожній заради самих лише твістів, а наповнений глибинною психологією; він похмурий і суто візуально, і за змістом; злочинні характери не просто негативні, вони лякають своїм спотвореним внутрішнім світом; у фіналі глядач побачить логічний кінець історії, але не факт, що це стане для нього розрадою. Якщо згадати найбільш відомі роботи режисера – “Загублена”, “Сім”, “Бійцівський клуб”, “Дівчина з тату дракона”, “Зодіак” – то вони саме такі і за атмосферою, і за наповненням. Тому не дивно, що серіал настільки сподобався шанувальникам Фінчера. Він на сто відсотків влучив у їх максимальні очікування від нової роботи майстра.
Другий сезон вийшов восени 2018 року і торкнувся, серед іншого, персоналії Чарлза Менсона. Втім, на нашу суб’єктивну думку, сценарно він набагато слабший (ледь не до розчарування). Автори занадто занурились у те, що відбувалося “вдома” у головних героїв, а тому спілкування з маніяками виглядало конвеєром, а не основою сюжету, як це було у першому сезоні. Не залишало відчуття, що хронометраж штучно розширюють для закладення підвалин третього (і, можливо, четвертого, п’ятого і так далі сезонів). Втім, третього сезону так і не сталося (принаймні, поки що всі інтерв’ю причетних осіб демонструють печальний статус проєкту як “мертвий”.
Чи хотіли б ми побачити повернення в світ “Мисливця за розумом”? Так, сто відсотків (навіть незважаючи на невдалий (знов-таки, на нашу глибоко суб’єктивну думку) другий сезон.
Загублена (Gone Girl) 2014
Мабуть, найулюбленіший для публіки формат Фінчера, похмурий динамічний трилер з непередбачуваними твістами, за участю Бена Аффлека та Розамунд Пайк. До самого кінця незрозуміло, хто винен (а частині глядачів це незрозуміло і після повного перегляду). Від екрана не відірватись. Це не тільки трилер і детектив, це ще й чудова психологічна драма про те, як мало ми знаємо про людей, які поряд з нами, навіть найближчих. Музику знову писали Трент Резнор та Аттікус Росс.
Зникла одружена жінка. Головний підозрюваний тепер – її чоловік. І хоча вина його не очевидна, громадськість, рідні, поліція буквально вчепилися в персонажа Аффлека. А той і сам припускає безліч помилок… чи, може, він справді причетний до зникнення своєї коханої? А сама кохана, як вийшло, що вона зникла? І чи не було в неї своїх секретів? Чи є в цьому фільмі взагалі хоч один персонаж, у якого немає секретів та остраху випустити все назовні?
Традиційно для Фінчера, більш ніж достатньо насильства, сексу, шоку та повних переворотів бачення того, що відбувається. Постійно присутнє відчуття, що немає нічого неможливого на екрані для режисера такого масштабу.
Соціальна мережа (The Social Network) 2010
Як зняти історію стартапу так, щоб у залі не засинали, а продюсери та студія змогли повернути свої гроші? Запитайте Фінчера. Певно, багато хто погодиться, що при поході в кінотеатр міркували приблизно так: “ну, буде цікаво, напевно, і взагалі, тема про facebook зараз у тренді, але навряд чи буде дуже щось ПРЯМ ТАКЕ”. Але виявилося, що фільм затягує не гірше за будь-який інший трилер від Фінчера. Постійне переміщення назад і вперед в часі історії, постійне збільшення градуса – і все з властивим Фінчеру тонким спокійним почуттям гумору. А ще – в межах сценарію за реальною історією – тут не вигадуватимеш те, чого не було навіть близько. Але це не просто “документальний” фільм про історію створення facebook та не стандартний байопік, яких багато. Це дуже напружений трилер і судовий детектив на базі життєпису Марка Цукерберга (точніше, періоду його життя від створення facebook до приходу слави та проблем, які вона приносить).
Фільм оцінили і глядачі, і критики. Американська кіноакадемія висунула фільм на 8 Оскарів і він отримав три: найкращий адаптований сценарій (заслужена перемога Аарона Соркіна, який відомий сценаріями для таких фільмів як “Декілька хороших хлопців”, “Людина, яка змінила все”, “Гра Моллі” та серіалу “Західне крило”), найкращий монтаж та найкраща музика до фільму (перший Оскар Трента Резнора, творця та фронтмена Nine Inch Nails та Аттікуса Росса). Сам Фінчер також номінувався, але нагороди не отримав – сподіваємось, що це тимчасово. Фільм відкрив нові обличчя в акторському світі – Джессі Айзенберг, який зіграв Марка Цукерберга, Руні Мара, яка знялася і в наступному фільмі Фінчера, Ендрю Гарфілд, який став черговою реінкарнацією Спайдермена, Армі Гаммер, який зіграв відразу двох персонажів – близнюків Вінклвоссів.
Квентін Тарантіно називав цей фільм найкращим на початку 21 століття. Було багато розмов про сиквел (адже історія facebook і Марка Цукерберга ще дуже далека від завершення), Фінчер і Соркін навіть обговорювали це, але поки що новин про підготовку проєкту немає.
Зодіак (Zodiac) 2007
Дуже довгий та дуже цікавий фільм за реальною історією маніяка-вбивці. Власне, “Зодіак” – це його прізвисько. Маніяка цього, як пишуть в одному відомому інтернет-мемі, було легко загубити, неможливо забути і дуже важко знайти. Зуби обламав багато хто, що у фільмі дуже добре і показано. Роберт Дауні-молодший грає репортера-алкоголіка, який поступово опускається як в професійному, так і в приватному житті (причому, грає він цього персонажа вже не вживаючи ані алкоголь, ані наркотики). Джейк Джилленгол перетворюється на фаната розслідування, одержимого цим кейсом. Історія триває, як іноді здається, нескінченно, і з кожним новим ходом сюжету стає все заплутаніше. Поліцейські занурюються у важке розслідування ніби в трясовину, вона засмоктує всіх, паралельно висмоктуючи душу кожного.
Багато хто називає саме цей фільм найкращим у Фінчера, і ми частково з цим погоджуємось. Справа в тому, що детектив “Зодіак” – це більше, ніж просто детектив, де слідчі шукають убивцю, збираючи прямі та побічні докази. І трилер “Зодіак” більше, ніж просто трилер, що йде за традиційною схемою “зав’язка – нагнітання – розв’язка”. Багато в чому через те, що основа фільму – реальне життя, а воно завжди складніше, ніж просто поєднання чорного та білого кольорів. Цей шедевр Фінчера – багатошарова картина, що глибоко занурюється у психологію і детективів, і журналістів, і жертв, і вбивць. До речі, можливо саме тут з’явилися корені іншого проєкту режисера про серійних маніяків і їх наукове вивчення – “Мисливець за розумом”.
Бійцівський клуб (Fight Club) 1999
Цей фільм вважають найкращим у Фінчера набагато більше людей, ніж тих, хто віддає пальму першості “Сім”. І хіба ми можемо їх у чомусь звинувачувати? Ми й самі фанати цього фільму. “Бійцівський клуб” – це віха і для Фінчера-режисера, і для кіно дев’яностих-двотисячних. Постановка повісті Чака Поланіка не схожа ні на що з того, що було у кіноефірі. Нестандартний сюжет, нестандартний розвиток, море гумору, океан насильства та харизматичні до неможливості персонажі. Тайлер Дерден (Бред Пітт), Марла Сінгер (Хелена Бонем Картер) і персонаж Едварда Нортона, названий просто “оповідач” (або навіть “голос за кадром”) – ці образи настільки яскраві, що відразу перетворилися на свого роду героїв коміксів (що вже говорити про інтернет-меми – вони й досі тиражуються сотнями).
Про що фільм розповідати марно, його потрібно дивитися. Якщо говорити про ідею загалом, то це улюблена тема сучасної креативної молоді – дух бунтарства та боротьба із суспільством споживання. Але не ідейна лінія закохала у себе глядачів, а стиль оповіді та нескінченні несподівані повороти сюжету.
Фінчер вдруге працює у цьому фільмі з Бредом Піттом, і, як з’ясувалося пізніше, Пітт стає для нього такою ж музою як Де Ніро та Ді Капріо для Скорсезе. Відзначимо також участь у фільмі персонажів зі світу музики – Джареда Лето (фронтмен 30 Seconds To Mars) та Міт Лоуфа (Meat Loaf). Втім, після Оскара за “Даласький клуб покупців”, вже й не зрозумієш, Літо у вільний час від музики займається кіно, чи між зйомками дає концерти та записує альбоми. Міт Лоуф теж у кіно не новачок, нехай і без таких успіхів, як Джаред.
Сім (Se7en) 1995
На нашу думку, фільм входить до п’ятірки найкращих стрічок усіх часів. Історія про старого детектива та його молодого напарника, які розслідують серію вбивств маніяка, що надихається біблійним списком семи смертних гріхів, дуже сильно відрізняється від стандартного поліцейського фільму про спритних слідчих. Це і детектив, і трилер, і драма, і трагедія. При цьому нехай і розказана в похмурій тональності, але багата на тонкий іронічний гумор (тут і актори постаралися – Бред Пітт і Морган Фрімен переконливі у зображенні своїх персонажів і дуже точно грають на межі між гумором і драмою). Розв’язка вже стала кінематографічною класикою, і якщо ви ще не дивилися цей фільм, то будьте впевнені, на вас чекає або гусяча шкіра, або волосся дибки, або відчуття холоду в хребті, або те, що у вас буває, коли ви дивитеся по-справжньому хороше кіно.
Наша скромна думка – найкращий фільм Фінчера. І тут не можна не відзначити сценарну роботу Ендрю Кевіна Вокера (у якого цей сценарій, знову ж таки, на нашу думку, найкращий). На написання пішло два роки, тому деталі настільки добре опрацьовані. І те, що ми вважаємо найкращим другий фільм режисера, зовсім не означає, що далі він тільки опускався у своєму рівні. Навпаки, його рівень неухильно зростав. Але сценарій – це така основа створення хорошого фільму, яку не обминеш. Сценарії, подібні до “Сім” пишуть раз на 10-15 років.
Якщо вам подобається те, про що ми пишемо, будь ласка, підтримайте нас донатом
Читайте також:
Всі фільми Стівена Спілберга, ранжовані від найгіршого до найкращого
Всі фільми Мартіна Скорсезе, ранжовані від найгіршого до найкращого
Всі фільми Крістофера Нолана, ранжовані від найгіршого до найкращого
Всі фільми Аарона Соркіна, ранжовані від найгіршого до найкращого
Всі фільми Сема Мендеса, ранжовані від найгіршого до найкращого
Всі фільми Джеймса Менголда, ранжовані від найгіршого до найкращого
Всі фільми Демієна Шазелла, ранжовані від найгіршого до найкращого
Підтримайте Україну:
- фонд Повернись Живим (допомога армії) — savelife.in.ua
- фонд Сергія Притули (допомога армії) — prytulafoundation.org
- Таблеточки (допомога дітям) — tabletochki.org
- дитяча лікарня Охматдит (допомога дітям) — bit.ly/help-ohmatdyt
Приєднуйтесь до наших сторінок у соцмережах:
- facebook — facebook.com/goodkino
- YouTube — youtube.com/c/kinowar
- Instagram — instagram.com/kinowar.com.ua
- twitter — twitter.com/kinowar_com
- Telegram — t.me/kinowarcom
