Найкращі музичні фільми всіх часів
Музика – невід’ємна частина кіно. Але буває так, що вона стає чимось ще більшим. Коли без неї оповідання неможливе, тому що вона і є та сама розповідь.
Коли з’явилися новини про те, що сіквел “Джокера” може стати мюзиклом, прогнозовано почала накочуватись хвиля хейту. Велика кількість людей неспроможна сприймати щось нове, а тому перша реакція завжди негативна (достатньо пригадати, що коли з’явилася інформація про вихід нового “Джокера” з Хоакіном Феніксом, коментарі головним чином були про те, що нескінченні перезавантаження однієї і тієї самої теми набридли, а кращого Джокера, ніж Гіт Леджер вже просто не буде). При цьому більшість коментаторів залишає поза увагою те, що мюзикл – це далеко не завжди суто розважальне шоу з танцями, павиним пір’ям та костюмованою масовкою. Доволі часто це серйозна драма, а іноді і досить похмурий психологічний трилер. Чому ж це не формат для сиквела “Джокера”?
Саме про такі фільми ми сьогодні й розповімо. Ми об’єднали їх терміном “музичні”, хоча жанри для картин у списку нижче присутні різні. Це і мюзикл, і водевіль, і просто насичені піснями чи музикою стрічки. Одним словом, ми зібрали у добірку тридцять найкращих фільмів, які просто неможливо уявити без музики, для них написаної. Порядок розташування їх у статті не має значення, ми не намагалися подати добірку у вигляді рейтингу, оскільки фільми дуже різні. Просто насолоджуйтесь, якщо ви любите музику в кіно.
Отже, kinowar.com представляє 30 найкращих музичних фільмів в історії кіно.
Томмі (Tommy) 1975
Унікальний музичний фільм, заснований на рок-опері від легендарного гурту The Who. Автор музики – гітарист бенду Піт Таунсенд, він же з іншими учасниками цього музичного колективу та режисером Кеном Расселом написав сценарій для стрічки. У головній ролі – вокаліст гурту Роджер Долтрі.
Крім нестандартної концепції, фільм також виділяється поєднанням акторів першої величини і іменитих музикантів у кадрі. Акторську сторону представляють Олівер Рід, Енн-Маргрет і Джек Ніколсон (усі вони співають), а музичний цех – це, окрім учасників The Who, Ерік Клептон, Елтон Джон, Тіна Тернер та статуя Мерилін Монро, якій поклоняються у церкві.
Хлопчик Томмі (Долтрі) одночасно втрачає слух, зір та мовлення, внаслідок того, що він став свідком трагічного нещасного випадку. Батьки (Рід та Енн-Маргрет) намагаються лікувати його, ходять до психотерапевтів, знахарів і навіть у ту саму церкву зі статуєю Мерилін, де проповідує, співаючи блюз, Клептон, проте нічого не допомагає. При цьому дивним чином Томмі може обігравати у пінбол чемпіона у цій грі. Дивовижна та сюрреалістична музична історія, яка давно стала класикою.
Ісус Христос — суперзірка (Jesus Christ Superstar) 1973
Розповідаючи про легендарний мюзикл Ендрю Ллойда Веббера, ми не зможемо обмежитися однією його екранізацією. А тому ми розповімо про оригінальну постановку, трохи про студійний альбом, про перший фільм 1973 року, австралійську екранізацію 2000 року, а також кілька десятків постановок на сценічних підмостках усього світу. Але будемо намагатися коротко.
Почалося все з рок-опери Ендрю Ллойда Веббера (музика) та Тіма Райса (лібретто, тексти). Написали вони її 1970 року. Через рік – постановка на Бродвеї, через три – перша екранізація.
На оригінальному альбомі партію Ісуса виконав Ієн Гіллан, фронтмен та вокаліст Deep Purple (на фото вище не він, а Тед Нілі, про якого згодом). Як ви розумієте, вибір не найочевидніший. Через такі радикальні експерименти і через досить вільне трактування біблійної історії, зрозуміло, фільм, мюзикл і альбом зазнали нападів низки релігійних організацій (хоча згодом багато функціонерів церкви прийняли і схвалили твір – популяризація може досягатися різними способами, а тому, зрештою, можна було зійтися на тому, що нічого не роблячи, церква отримала помітну дозу PR у планетарних масштабах).
З урахуванням величезної армії фанатів Deep Purple часто можна почути думки про те, що саме Гіллан найкращий виконавець партії Христа, що “інші не дотягують”, що “після Гіллана не можу нікого навіть слухати” та інші хвалебні та дуже категоричні оди. За всієї поваги до легендарного рокера, дозволимо собі з цим не погодитися. Причинами таких заяв можна позначити дві речі: 1) фанат виконавця вважає, що той робить ВСЕ краще, ніж решта людей в навколишньому світі; 2) класична позиція людини, яка знає, що було в оригінальному творі: заперечення всього, що було пізніше (раніше трава була зеленіша, дерева вищі і Гіллан співав потужніше – інакше кажучи, та що ви там знаєте, от я чув як це має бути насправді).
Таким чином, багато хто просто не чув усе те різноманіття виконання арій Ісуса на сцені і в кіно. При цьому вже Тед Нілі в першій екранізації співає куди цікавіше (зрозуміло, на нашу скромну суб’єктивну думку, яка, втім, з цього питання збігається з думкою багатьох критиків по всьому світу). І це логічно: потенціал покращення виконання цього твору величезний. Кожний наступний виконавець має величезний масив часу для аналізу інтонацій, темпу, ритму, аранжування та власних можливостей. Якщо всім перерахованим скористатися, можна перевершити навіть такого титана як Гіллан (за наявності природних здібностей і таланту, зрозуміло).
Ще одна поширена точка зору “партії Юди в опері важливіші і складніші, ніж партії Ісуса”. Ще раз дозволимо собі не погодитись. Юді приділяється багато уваги в цій розповіді, та й ігрового часу в нього, мабуть, більше, проте за складністю вокалу і за силою арій, на нашу скромну думку, Ісус все одно попереду.
Центральна партія, знову ж таки – саме Ісуса Христа. Називається вона Gethsemane (Гефсиманія), виконує він її перед арештом римськими солдатами в Гетсиманському саду. Ось як її виконує Гіллан.
Про всяк випадок зазначимо: ми не вважаємо, що він виконав її погано. Навпаки, він виконав її блискуче, як і все, що Гіллан в принципі робить (та й взагалі ми фанати як його особисто, так і групи Deep Purple).
Йдеться про те, що деякі інші виконавці виконали її ще краще. Подивіться, як це робить Тед Нілі у фільмі (та сама, перша екранізація).
Роль Христа закріпилася за Нілі протягом усього життя. Він об’їхав увесь світ із театральною постановкою, співав ті ж партії багато років по тому. Ось, наприклад, пам’ятний виступ у Нью-Йорку в 2006 (більше через 30 років!), де Нілі у вже дуже поважному віці 63 років, переборюючи проблеми з раптово зниклим голосом, все ж таки зумів дати публіці те, чого вона так від нього очікувала . Сцени тріумфу за лаштунками пов’язані з тим, що трупа дуже переживала, що Теду не вдасться взяти звичні високі ноти і спектакль обернеться провалом.
Віддаючи належне першому виконавцю цих арій у кіно, багато глядачів, знову ж таки, за звичкою заперечують наявність інших гідних вокалістів. Тим часом вони були (і будуть з’являтися). Щоб не робити статтю безрозмірною, зазначимо трьох.
Стів Бальзамо пройшов прослуховування на роль у другій половині 90-х. Він не лише блискуче справляється з технічною частиною виконання, а й змінює деякі вокальні ходи до партії. Результат чудовий.
В австралійській сценічній постановці роль Христа виконав Джон Фарнем, популярний рок-співак 80-х та 90-х (ви могли чути його пісню You’re The Voice). Фарнем не бере такі високі ноти, проте його манера виконання дуже індивідуальна та цікава. Трактування вокальних фраз і аранжування також заслуговує на окрему увагу.
Дрю Сарич виконував кілька різних партій у постановках австрійського театру – і Юди, і Христа. Ось його пронизливий живий виступ.
Перейдемо до австралійської повнометражної версії телебачення. Постановка вийшла у 2000 році, при цьому за декораціями і костюмами дія ніби також виконана ближче до нашого часу. Здебільшого це телеспектакль – на відміну від фільму 1973 року, зйомок поза павільйоном немає. Версія помітно більш агресивна, яскрава, кричуща, експресивна та радикальна. Це проявляється як у костюмах та гримі, так і в образах опери. Пілат куди більш домінантний і грізний, Ірод абсолютно карикатурний і комічний (його роль виконав відомий британський комік Рік Мейолл), Юда сповнений сарказму та іронії.
По кандидатурі Ісуса суперечок було дуже багато – аж надто солодке враження на багатьох справляв англієць Гленн Картер. Тим не менш, окремі ноти, які бере Картер, просто не може взяти більшість вокалістів. Крім того, суто зовнішнє влучення в образ Ісуса настільки переконливе, що здається, ніби з Гленном можна знімати документальне кіно про життя сина божого.
Зазначимо при цьому все ж таки, що на нашу скромну думку, його виконання вокальних партій із наведених у цій статті артистів найслабше (хоч і виконане на дуже високому технічному та артистичному рівні).
Жером Прадон, який виконує в цій версії роль Юди, дуже сильний і харизматичний як актор, проте вкрай слабкий вокально (пізніше він через це відмовився від участі в бродвейській постановці, розуміючи, що просто не витягне такі партії наживо). Якщо коротко відзначити кращих вокальних виконавців цієї ролі, то виділимо такі перформанси.
Карл Андерсон, постановка 1973 року. Чистий діамант як з погляду образу на екрані, так і вокально.
Той самий Дрю Сарич в австрійській постановці.
https://www.youtube.com/watch?v=tjeZOeNFrrE
Корі Гловер (лідер гурту Living Colour). Прекрасні вокальні імпровізації, майже джазовий стиль. На жаль, найцікавіші записи з YouTube видалені (особливо вдалася партія у Last Supper). Та партія, яку ми представляємо до вашої уваги, жахлива з точки зору як якості запису, так і картинки, проте уявлення про вокальний перформанс все ж таки дає.
Тоні Вінсент в австралійській постановці 2000-го року спочатку отримав роль Симона Зилота. Після відмови від ролі Юди Жерома Прадона став виконавцем партії Іскаріота в бродвейській постановці і в цьому дуже якраво відкрився. І нехай він не такий креативний як Бальзамо чи Гловер, міць його вокалу і невбивна енергія бере своє.
Ми б розповіли ще про партію Пілата і найкращих її виконавців, але давайте, мабуть, перейдемо до наступного фільму.
Свіні Тодд: перукар-демон із Фліт-стріт (Sweeney Todd: The Demon Barber of Fleet Street) 2007
Постановка класичного бродвейського мюзиклу, що базується на однойменній п’єсі, яка, у свою чергу, отримала поштовх від міських легенд. До речі, думка про те, що Свіні Тодд реально існував, достатня поширена серед британців.
У молодості цирульник Бенджамін Баркер був романтичною і легкою людиною. У нього була кохана, улюблена робота та великі плани на життя. Але їх зламала каторга тривалістю 15 років. Повертається після неї він зовсім іншою людиною. І навіть ім’я в нього тепер інше – Свіні Тодд. Маніяк-барбер, що вбиває своїх клієнтів, натхненний однією метою – жорстокою помстою.
У ролі цирульника – демонічний Джонні Депп, який ідеально влучив в образ за допомогою свого постійного кіноспільника, режисера Тіма Бертона. У дуеті з ним виступає колишня дружина Бертона, геніальна Гелена Бонем Картер, така ж дика і не від світу цього маніячка. Винуватця всіх бід персонажа Деппа грає Алан Рікман. І неможливо не відзначити невелику, але неймовірно яскраву роль Саши Барона Коена.
Більшість акторів у картині співали самі (для Деппа це взагалі справа звична). Фільм отримав Оскар за роботу художника-постановника (більш, ніж заслужено) та два Золоті глобуси – за кращий мюзикл та чоловічу роль. Бертон також номінувався, що не дивно, адже атмосфера похмурого Лондона позаминулого століття з дивними персонажами, майже кожен із яких – злочинець чи псих, це те, що найбільше підходить манері зйомок цього життєрадісного режисера.
Брати Блюз (The Blues Brothers) 1980
Ден Ейкройд та Джон Белуші (не плутати з Джеймсом Белуші) у шикарній музичній комедії, в якій грають всі, хто має хоч якесь відношення до блюзу у широкому його розумінні. (Насправді, зрозуміло, там грають не всі, там не грає навіть одна десята музикантів із блюзу, але просто коли кажеш “всі”, то це звучить ефектніше). Джон Лі Гукер, Арета Франклін, Кеб Келловей, Рей Чарльз, Джеймс Браун – загалом, якщо тепер уже без жартів, то кількість легенд світу музики, зайнятих у картині, абсолютно безпрецедентна. Крім того, там грає принцеса Лея, вона ж Керрі Фішер, Джон Кенді, а в епізоді зайнятий навіть сам Стівен Спілберг.
Белуші та Ейкройд грають, власне, братів Блюз, двох авантюристів середнього калібру, які люблять музику, вільне життя та порушувати закон з метою легкої наживи. Персонаж Белуші виходить із в’язниці, його зустрічає “брат”, і вони разом відвідують настоятельку з сирітського будинку, в якому обидва виховувалися. Будинок під загрозою втрати приміщення, для порятунку притулку необхідно зібрати п’ять тисяч доларів (у 1980-му це була дещо серйозніша сума, ніж зараз). Проблема лише у тому, що зібрати їх потрібно легальним шляхом. А тому брати збирають свій гурт, що розпався, щоб дати один великий концерт і вирішити всі проблеми (а проблеми навколо себе вони збирати люблять).
Музичні легенди, зібрані в такій кількості у стрічці, беруть активну участь у дії, виконуючи пісні як у рамках концертів, так і в рамках сюжету. Гумор картини досить специфічний, місцями практично англійський, але при цьому дуже багато жартів, які будуть зрозумілі всім, навіть після такої значної кількості років.
1998-го року було знято продовження (“Брати Блюз 2000”), але серйозного успіху воно не досягло (хоча фанатам подивитися все одно варто).
Мулен Руж! (Moulin Rouge!) 2001
Історія кохання бідного поета та зірки “Мулен Руж”, знаменитого паризького кабаре. Юен Макгрегор і Ніколь Кідман у головних ролях (самостійно співають свої партії, причому дуже добре). Секрет успіху фільму, мабуть, у оптимальному поєднанні сучасності (поп-культура, блиск кітчу, доречний гумор) та традиційності (класична музична постановка). Не так часто вдається внести сучасність у класичні форми, щоб не викликати почуття здивування, а то й бридливості. Творцям “Мулен Руж” вдалося це зробити за рахунок щирості емоцій на екрані та природності образів та сюжетної лінії.
Багато глядачів не розуміють цього, але у фільмі задіяно кілька пісень, написаних раніше та зовсім не для фільму. Під фільм лише частково могли адаптувати їхні тексти. Наприклад, Your Song Елтона Джона, Show Must Go On групи Queen, Roxanne Стінга – всі ці класичні шедеври в новому аранжуванні так натурально влилися в картину, що склалося враження, що вони були зроблені спеціально під “Мулен Руж”.
Два Оскара за костюми та декорації та ще шість номінацій, включаючи кращий фільм та кращу жіночу роль (за двома цими номінаціями картина також отримала Золоті глобуси).
Знедолені (Les Misérables) 2012
Зірковий співаючий склад у постановці класичного твору Віктора Гюго. Точніше, це екранізація мюзиклу за його романом.
Г’ю Джекман, Рассел Кроу, Енн Гетевей, Аманда Сайфред, Едді Редмейн, Гелена Бонем Картер та Саша Барон Коен у фільмі, який отримав вісім номінацій на Оскар, три з яких стали переможними: найкраща жіноча роль (Гетевей), грим та звук.
Всі актори співають у картині самостійно, що звично у випадку Г’ю Джекмана, наприклад, однак було зовсім неочевидним для Рассела Кроу, скажімо. Однак ансамбль виступив на високому рівні не лише з погляду акторської майстерності, а й з позиції вокалу.
Чикаго (Chicago) 2002
Ще один оскароносний опус, тільки цього разу володар головної статуетки – за найкращий фільм року. А загалом ця музична комедія отримала їх шість із тринадцяти номінацій.
Історія погоні за славою за всяку ціну. Кетрін Зета-Джонс у ролі зірки великої сцени та Рене Зеллвегер у ролі жінки, яка пристрасно бажає досягти того ж. Вона заводить роман із продавцем меблів, який пообіцяв звести її з господарем кабаре, але виявивши обман, вбиває коханця. І тут на сцену виходить адвокат у виконанні Річарда Гіра…
Кабаре (Cabaret) 1972
Екранізація бродвейського мюзиклу за творами Крістофера Ішервуда. Незважаючи на назву та безліч музичних номерів (пісня “Money”, можливо, відоміша, ніж сам фільм), картина аж ніяк не найрадісніша. Крім того, що дія відбувається в Німеччині в 30-ті (прихід Гітлера до влади), про що все більше з кожною дією нагадує присутність людей у формі, сама історія про обман, розставання, нещасне кохання, аборт і розбиті надії.
Лайза Мінеллі та Майкл Йорк у фільмі, який отримав вісім Оскарів (щоправда, за найкращий фільм не отримав).
Ла-Ла Ленд (La La Land) 2016
Після вдалого виступу з фільмом “Одержимість” Демієн Шазелл отримав можливість залучити більших зірок і оперувати більшим бюджетом (хоча зробити це було дуже складно, адже в мюзикл як жанр ніхто із студій не вірив, та й бюджет видали досить скромний). Несамовита ретельна робота над музикою, текстами, сценарієм та постановкою (і все це змінювалось протягом знімального процесу) дали неймовірний результат. Тепер історію кохання починаючих музиканта (Раян Гослінг) та акторки (Емма Стоун) запамятали усі, а пісню City of Stars наспівують не тільки під час перегляду стрічки.
Король Лев (The Lion King) 1994
Повнометражний мультфільм студії Disney, один із найуспішніших за час її існування. Історію Гамлета подано в оболонці казки про короля Лева та його царство. Короля вбиває його злий брат, юний спадкоємець Сімба губиться в нетрях джунглів. Через багато років він повертається, щоб повернути трон.
Довгий час це був єдиний Оскар для Ганса Циммера (другий він отримав за “Дюну”, майже через 30 років), чудового композитора кіно. Це також довгий був єдиний Оскар для Елтона Джона (втім він не так часто пише музику для фільмів, тому другий отримав також майже через 30 років за “Рокетмен”). По фільму поставлений мюзикл, який вже багато сезонів йде на Бродвеї і не тільки. Щоправда, на відміну від мультфільму, який підходить для перегляду всіх вікових груп, мюзикл, скоріше, орієнтований на дитячу та юнацьку аудиторію.
А ще, почекавши 25 років, Дісней створив ігрову версію фільму.
Король Лев (The Lion King) 2019
І знов лавина хейту – не така анімація, як потрібно, не така постановка, як треба, та й взагалі було знімати новий фільм, якщо є старий мультик. Але якщо абстрагуватися від коментарів диванних експертів та оцінити безпосередньо стрічку – вона вийшла дуже гарною. Дух, атмосфера казки про Сімбу і його дорослішання збережені, а про дива сучасної анімації і казати немає чого – це просто вражаюча робота художників, постановників, дизайнерів, техників. Джон Фавро не помиляється, “Книга джунглів” та “Мандалорець” тому свідчення. Він один з найбільш впливових сучасних казкарів, якому студії можуть довірити багатомільйонні бюджети.
Танцюристка в темряві (Dancer in the Dark) 2000
Ларс фон Трієр навряд чи викликає первинним асоціативним рядом щось пов’язане з мюзиклами та музичним кіно. Однак цей депресивний режисер досить багатогранний. У співпраці з Б’єрк, ісландською співачкою та композитором, він створив драму, що замикає цикл картин “Розсікаючи хвилі” та “Ідіоти”. Вона ж виконує і головну роль іммігрантки, яка бореться за виживання, своє та сина, працюючи на заводі та поступово втрачаючи зір.
Головне – пам’ятати про те, що хоч фільм і музичний (головна героїня дуже любить мюзикли і живе в їхньому вигаданому світі), але знімав його Трієр. А значить не варто чекати на підтанцьовування і павиче пір’я – випробувань для героїв і глядача буде багато, а надій на світло в кінці тунелю куди менше.
У картині також зайнята Катрін Денев.
Аладдін (Aladdin) 1992
Ще один діснеївський мультфільм. Завдяки чудовому почуттю гумору сценаристів і неповторному Робіну Вільямсу (а саме він озвучував джина) цей фільм миттєво став улюбленою комедійною класикою. Історія арабських казок і легенд викладена в традиційній для Disney манері доброго сімейного кіно з хепі-ендом, проте гумор нестандартний, часом на межі гротеску та абсурду, що часто нагадує про такі фільми як “Голий пістолет” та “Гарячі голови”.
Два Оскара, за найкращу музику та пісню. Були зняті продовження, але, як це часто буває, вони стали лише блідою тінню оригінального шедевра. Але майже через тридцять років було знято ігровий фільм.
Аладдін (Aladdin) 2019
І він став гідним наслідувачем оригінальної картини. Спочатку всі злякалися, побачивши синього джина у виконанні Вілла Сміта у трейлері – здавалося, що візуальні ефекти недопрацьовані. Можливо, це дійсно була стадія, коли продакшн ще тривав. Так чи інакше, Гай Річі, Сміт та команда зробили потужну музичну комедію, з одного боку, не копіюючи перший фільм, а з другого боку, не втрачаючи його запалу бадьорості.
Привид опери (The Phantom of the Opera) 2004
Ще одна безсмертна класика від Ендрю Ллойда Веббера, яка йде у форматі мюзиклу на Бродвеї вже кілька десятків років. Історія загадкового привида оперного театру, який спочатку допомагає юній талановитій співачці, але потім показує свою справжню особу, коли видається, що він є чистим дияволом, одержимим власними фантазіями. Захоплюючий сюжет та чудова музика, фрагменти якої точно чули навіть ті, хто не дивився ані фільму, ані постановки на сцені.
2004-го “Примару опери” вирішив поставити Джоель Шумахер, і у нього вийшло дуже гідно. Однією з несподіванок стало те, що Джерард Батлер, виконавець ролі Привида, сам співав свої партії для картини.
Компанію Батлеру склали Еммі Россум, Патрік Вілсон, Мінні Драйвер та Міранда Річардсон. Три номінації на Оскар.
Шербурзькі парасольки (Les Parapluies de Cherbourg) 1964
Цей фільм повністю складається з пісень – немає жодного діалогу (тобто, це кіно-опера). Режисер Жак Демі поставив кілька музичних стрічок, і “Шербурські парасольки”, мабуть, найвідоміша. Отримавши Каннську пальмову гілку, вона є тим типом фільму, про який усі чули, музику з якого всі знають, але при цьому не так багато людей його бачили.
Оповідання про те, як двох закоханих поділяє війна і про те, який складний вибір їм доводиться робити в реальному житті, зламаному важкими обставинами. Від’їзд до армії (війна в Алжирі), розлука та роздуми про те, як правильно вчинити в ситуації, коли дівчині приділяє посилену увагу успішний красивий ювелір, якого вона не любить, але при цьому розуміє, що коханий може і не повернутися, проте його дитину вона вже носить.
Прекрасна, зворушлива, трагічна музика Мішеля Леграна. Молода Катрін Денев у головній ролі.
Пінк Флойд: Стіна (Pink Floyd The Wall) 1982
Безсмертний твір Алана Паркера за легендарним альбомом гурту Pink Floyd Стіна (The Wall).
Навіть якщо ви не дивилися фільм, але ви є фанатом Pink Floyd, гадаємо, вам не потрібно пояснювати, що це за картина. Щось на межі реальності та психоделічної фантазії, як і сама музика гурту.
Якщо ж ви не дивилися фільм і при цьому не чули пісні Pink Floyd, то спробуйте уявити таке: хлопчик виріс без батька, який загинув на війні, і відгородився від усіх стіною та світом своїх фантазій (у чому, зрозуміло, допомогли наркотики). Для того, щоб вивести тепер уже дорослого чоловіка з цього стану, його занурюють у ще більше пекло психоделики, а тому у певний момент вже немає ніякого розуміння, що відбувається в реальності, а що просто наркотична маячня. Але від того, що відбувається (і звучить) на екрані, тим не менш, незрозуміло добре.
І ще, ви напевно, як мінімум, бачили намальовані молотки, що крокують, і вчителя, що пропускає дітей через мультиплікаційну м’ясорубку під пісню Another Brick In The Wall. Пам’ятаєте, we don’t need no education, we don’t need no thought control?
Це з того самого фільму “Стіна”.
8 жінок (8 femmes) 2002
Катрін Денєв, як бачите, любить зніматися у музичних фільмах – у нашому списку вже третя картина за її участю. За назвою зрозуміло, що окрім неї у стрічці зайняті ще, як мінімум, сім жінок – і це дуже завидний акторський склад: Фанні Ардан, Еммануель Беар, Ізабель Юппер, Людівін Саньє, Вірджинія Ледоєн та легенда французького та світового кінематографа Даніель Дар’є (яка, до речі, дожила до ста років).
Для режисера Франсуа Озона цей фільм став першим, який зробив його по-справжньому відомим не лише у Франції, а й в усьому світі. Пісенна постановка п’єси Робера Тома розповідає про вбивство господаря будинку та про те, як вісім жінок вирішили розслідувати справу, щоб виявити вбивцю. Проблема тільки в тому, що ті самі вісім жінок – родички вбитого та його служниця і куховарка – єдині, хто міг вбити його, оскільки в заметеному снігом зимовому будинку більше нікого немає.
Мамма Мія! (Mamma Mia!) 2008
Рано чи пізно Голлівуд бере у розробку творчу спадщину великих поп та рок-груп. Так було з Pink Floyd (про що ми написали вище), так сталося зрештою з Queen, так було з Майклом Джексоном, так, майже напевно, станеться з Led Zeppelin, U2 та Depeche Mode. А у фільмі “Мамма Мія!” так сталося із ABBA.
Але Голівуд – це не лише цинічна машина із заробляння грошей, а й висококласні професіонали. А тому не все те, що робить Голлівуд – погано, навіть якщо йдеться про суто комерційне кіно. Коли ви збираєте в одному фільмі Стеллана Скашгорда, Пірса Броснана, Коліна Ферта, Аманду Сайфред і, звичайно ж, неповторну Меріл Стріп, а сценарій нехитрої любовної історії з колишніми перемежуєте піснями та музичними номерами під мелодії легендарного шведського гурту, то шанси зазнати невдачі мінімальні.
Красуня і чудовисько (Beauty and the Beast) 1991
Знову Disney, знову класика, знову вже встигнута бути перезнятою. Історія справжнього красивого казкового кохання і того, як воно трансформує найстрашніших чудовиськ. Добра анімація від Disney та дуже гарна музика.
Цікаво, що поставити казку Жанни-Марі Лепренс де Бомон хотів ще сам Волт Дісней у 30-х роках, одразу після виходу “Білосніжки та сімох гномів”. Пізніше до цього питання поверталися в 50-х, але за цілою низкою технічних обставин відкладали до найкращих часів. Найкращі часи настали у 90-х. Незважаючи на те, що знімали вже без Волта Діснея (зі зрозумілих причин), фільм став миттєвою класикою, завоював любов глядачів та критиків, зібрав величезну касу (вище того року були лише “Термінатор 2” та “Робін Гуд: Принц злодіїв”) , а також став основою для численних бродвейських вистав. У 2017 році зняли повнометражний ремейк, художній фільм з Еммою Вотсон, який став найкасовішим фільмом року в США.
Евіта (Evita) 1996
Режисер – Алан Паркер (“Пінк Флойд: Стіна”), у головній ролі Мадонна. Крім неї також задіяні чудові актори Антоніо Бандерас і Джонатан Прайс. Для Мадонни, мабуть, це найпомітніша роль у кар’єрі (разом з дуже гарним фільмом про жіночій бейсбол під час Другої світової “Їхня власна ліга”).
Стрічка розповідає про реальну історію подружнього життя Евіти Перон та її чоловіка Хуана Перона, який з часом став президентом Аргентини. Він завжди прислуховувався до думки дружини, яка була шалено популярна серед населення. У той же час зараз до неї подвійне ставлення, адже допомагаючи бідним (у самої Евіти походження з бідних верств населення), вона в той же час підтримувала та допомагала розповсюджувати політику чоловіка, яка врешті-решт призвела Аргентину до автократії та кризи.
У фільмі майже немає діалогів, майже все спілкування відбувається у форматі пісень. Картина базується на однойменному мюзиклі Ендрю Ллойда Веббера і Тіма Райса.
Одержимість (Whiplash) 2013
Режисер Демієн Шазелл (“Ла-Ла Ленд”), для якого цей фільм став перепусткою в світ великого кіно. Разом з тим самим композитором, з яким вони згодом зробили “Ла-Ла Ленд”, вони зробили ідеальне музичне кіно. Джастін Гурвіц зміг встановити зв’язок між драмою характерів і відносин та власне джазовою музикою, щоб ті ідеї, які Шазелл закладав у сценарій можна було відобразити на екрані у вигляді гри на ударних та інших інструментах.
Юний ударник бажає стати по-справжньому великим джазменом. Для цього він знаходить авторитетного вчителя (Дж. К. Сіммонс), який вже працював з багатьма студентами, які змогли пробитися нагору. Але ціною такого розвитку стає приниження кожну хвилину, коли ти знаходишся у приміщенні з викладачем. Він ніколи не задоволений, він завжди кричить та принижує, він не соромиться робити це ані наодинці, ані при великій кількості людей. Навіть найталановитіші та найстійкіші не витримують. Чи вдасться пробитися хлопцеві (Майлз Теллер) та чи варто воно того, покаже фільм.
Восьма миля (8 Mile) 2002
Режисер Кертіс Хенсон (“Таємниці Лос-Анджелеса”), у головній ролі Eminem. Він зіграв білого репера, який живе в трейлері та відчайдушно намагається пробитися нагору крізь реп-батли, настільки популярні сьогодні. Коли музичні зірки приходять в кіно, щоб грати музикантів, зазвичай це досить слабенький досвід (хоча виключення, звісно, є). Але у випадку з Емінемом допомогли дві речі – сильний сценарій та сутність його персонажу. Фактично, багато в чому це і є Eminem, нехай це і не біографічна стрічка. Він репер, який пробився нізвідки. Він надталановитий, а тому навіть середовище, яке опирається йому як чужинцю, не може його зупинити.
Найбільш вражаючими є сцени власне реп-батлів, тексти яких тонко вписані в події фільму. І якщо без них це стандартна молодіжна чи то драма, чи то комедія, то з ними це подія у світі музичного кіно, особливо для фанатів Емінема та репу взагалі, яку можна передивитися і двадцять років потому. А ще це перша поява на екрані Ентоні Макі, якого багато хто вважає найнуднішим актором у світі, але який знявся вже у парі десятків дуже гарних фільмів.
Легенда про піаніста (La leggenda del pianista sull’oceano / Legend of 1900) 1998
Один з найкращих фільмів режисера Джузеппе Торнаторе, та й не тільки – нам він видається одним з найкращих фільмів всіх часів. Тут також немає пісень, як у вже згаданій вище “Одержимості”, головну роль грає інструментальна музика. Тім Рот грає піаніста, який народився на великому круїзному кораблі і ніколи не покидав його. Його нога не торкалася берега жодного дня. Все, що він знає про життя, він вивчив на кораблі, а талант піаніста проявився в нього несподівано ще в ранньому дитинстві. Він розважає та зачаровує публіку грою на піаніно і одного дня в нього з’являється справжній друг. А пізніше він бачить на кораблі дівчину, і в його життя приходить кохання.
Але це лише тільки початок історії, вона не є стандартною розповіддю з хеппі-ендом. Саме історія дружби та поступового вивчення самого себе приносить багато щасливих хвилин і не менше страждань. А кульмінацією стає музична дуель на піаніно – вже тільки заради цієї сцени варто подивитися цей фільм.
Перехрестя (Crossroads) 1986
Ще одна картина, де все вирішується в ході музичної дуелі – тільки не на піаніно, а на гітарах. Історія про те, як білий хлопчик хотів навчитися круто грати блюз і звернувся за допомогою до темношкірого музиканта, який, ймовірно, продав дияволові душу. Спочатку старий не хоче спілкуватися з юним блюзменом, але той надто упертий, тому енергія та натиск перемагають. Вони вирушають у далеку подорож, де їх чекає містичне перехрестя, а можливо і зустріч з дияволом.
Гітарну дуель, написав і виконав легендарний гітарист Стів Вай (звісно, у фільмі грають двоє, але ви ж розумієте, це ж кіно). Режисер Волтер Гілл (“Червона спека”, “48 годин” та багато інших бойовиків та комедій 80-х). А в головній ролі пацан з фільму “Малюк-каратист” (насправді його звуть Ральф Маккіо, зараз йому вже 60 і він повернувся у 2018 з серіалом “Кобра Кай”, у якому грає того самого персонажа у дорослому віці, а інші актори з оригінальної трилогії також грають своїх персонажів).
Брудні танці (Dirty Dancing) 1987
Легендарне кіно з Патріком Свейзі про те, що танці – це більше, ніж просто танці. Так, тут на першому місці навіть не музика, а танці, але чи можете ви уявити цей фільм без музики?
Режисер Еміль Ардоліно (“Сестро, дій” з Вупі Голдберг).
Вестсайдська історія (West Side Story) 1961
Класична постановка бродвейського мюзиклу, перекладу історії Ромео та Джульєтти на сучасний лад (дивно, але автор мюзиклу не Ендрю Ллойд Веббер). Автори оригінального мюзиклу – композитор Леонард Бернстайн і поет Стівен Сондхайм. Режисерами однойменної екранізації стали Роберт Вайз (“Звуки музики”, “Стартрек” 1979) та Джером Роббінс (як режисер він зняв лише один фільм і отримав за це Оскар – єдиний випадок в історії). Фільм став другим мюзиклом в історії за версією Американського інституту кінематографії і отримав десять Оскарів. Не дивно, що через 60 років Стівен Спілберг для дебюту з цьому жанрі обрав саме цю стрічку для ремейку (або наступної екранізації бродвейського оригіналу, як вам зручніше).
Вестсайдська історія (West Side Story) 2021
Навряд чи хто серйозно думав, що у Спілберга може щось не вийти, але він зробив справді потужну екранізацію, яка за відгуками багатьох критиків перевершила оригінал. А разом з цим також дала поштовх кар’єрі багатьох молодих акторів.
Співаючи під дощем (Singin’ In The Rain) 1952
А ось хто отримав перше місце у тому ж списку найкращих мюзиклів в історії. Супер позитивний Джин Келлі у одному з найвідоміших фільмів в історії про епоху переходу від німого до звукового кіно. Режисери Джин Келлі (він же і в головній ролі) та Стенлі Донен (його просто називають “король голлівудських мюзиклів”).
Бріолін (Grease) 1978
Фільм, який зробив Джона Траволту зіркою. Він тут і співає, і танцює, і виглядає круто (як для 50-х років минулого століття). Тотально позитивна музична комедія, де найбільшою проблемою є юнацькі закоханості, зустрічі та розставання. Партнеркою по цим іграм молоді на екрані для Траволти стала Олівія Ньютон-Джон.
Режисер Рендал Клейзер (“Політ навігатора” та “Блакитна лагуна”).
Дуети (Duets) 2000
Не найвідоміший, але дуже душевний фільм про співаків-аматорів і напівпрофесіоналів, в якому знялася дуже пристойна компанія: Г’юї Льюїс, Пол Джаматті, Марія Белло і Гвінет Пелтроу. Режисер Брюс Пелтроу (так, він батько Гвінет Пелтроу і тому вона теж знялася в цьому фільмі). Про випадкові зустрічі, закоханість, відношення з батьками і те, як музика може врятувати в період відчаю.
Життя у рожевому кольорі (La Vie En Rose) 2007
Фільм про життя Едіт Піаф з Маріон Котіяр у головній ролі. Тут є і успіх, і виснаженість, і краса, і страждання. За глибоке занурення у образ видатної співачки Котіяр отримала багато нагород, і серед них Оскар від американської кіноакадемії. У фільмі звучить багато пісень Піаф, отже, не дивлячись на те, що це біографічний фільм, він також є і музичним.
Режисер Олів’є Даан.
Коко (Coco) 2017
Один із найкращих мультфільмів останнього часу (не тільки Disney, а взагалі). Чарівники студії примудрились розповісти про вічні цінності – дружбу, повагу до батьків, пам’ять про найближчих людей – у такому форматі, що це навіть не нагадувало нудну лекцію для дітей. А якщо взяти головних героїв, до яких потрапляє хлопчик Коко (а це мертві із потойбічного світу, які чекають, щоб їх згадали на велике мексиканське свято, День мертвих), то це взагалі найкращий спосіб не нудьгувати під час перегляду, адже вони одночасно і кумедні, і зворушливі. Так глядач і розривається між двома почуттями – сміхом та бажанням розчулено вичавити сльозу.
Прекрасна анімація, діалоги, історія, персонажі. Випадок ідеальної гармонії в усьому – і це всередині дитячого кіно. Фантастика.
Народження зірки (A Star Is Born) 2018
Це був вже третій ремейк цієї стрічки, а тому багато хто сумнівався у доцільності цієї ідеї. І де тепер усі ті скептики? Леді Гага вразила органічною акторською грою (у якості співу ніхто не сумнівався), Бредлі Купер ще раз довів, що він актор з великої літери, а також здійснив чудовий режисерський дебют, а пісні з фільму тепер живуть власним життям – скільки разів вже було їх переслухано?
Трагічна драма про романтичний початок відносин між рок-зіркою та починаючою співачкою, яка тільки шукає свій шлях нагору – після першого періоду, коли все видавалося таким чудовим, пару починає з’їдати рутина повсякденного життя та розмір его кожного з них.
Аннетт (Annette) 2021
Ще один романтичний початок відносин двох зірок – оперної співачки (Маріон Котіяр) та стендап-коміка (Адам Драйвер). Вони молоді, красиві, талановиті, вони знайшли один одного, незважаючи на те, що вони дуже несхожі, і здається, що так буде завжди. Але чи так це насправді? Історія їх дитини, дівчинки Аннетт розвивається у непередбачуваному режимі, адже у керма проекту Леос Каракс, один з найнестандартніших режисерів сьогодення, який повернувся у велике кіно після майже десяти років перерви. У Аннетт є неймовірний дар співу, який здивує людей по всьому світі, але ще більше їх вразить історія батьків Аннетт.
Авторами сценарію та музики для фільму стали брати Мейли з гурту Sparks. Такі ж нестандартні артисти, як і Каракс, вони створили мюзикл де змішано стендап, кохання, трагедію, вбивство та відплату – і в це дійство неможливо не закохатися з першого погляду і прослуховування.
Читайте також:
Ще 100 найкращих пісень у кіно
20 найкращих композиторів кіно
Ще 20 найкращих композиторів кіно
Підтримайте Україну:
- фонд Повернись Живим (допомога армії) — savelife.in.ua
- фонд Сергія Притули (допомога армії) — prytulafoundation.org
- Таблеточки (допомога дітям) — tabletochki.org
- дитяча лікарня Охматдит (допомога дітям) — bit.ly/help-ohmatdyt
Приєднуйтесь до наших сторінок у соцмережах:
- facebook — facebook.com/goodkino
- YouTube — youtube.com/c/kinowar
- Instagram — instagram.com/kinowar.com.ua
- twitter — twitter.com/kinowar_com
- Telegram — t.me/kinowarcom
