Найкращі фільми режисера Леоса Каракса
Його називають проклятим поетом. За відчуженість та пустельництво. Він практично не дає інтерв’ю, на публіці ходить в окулярах, а в руках у нього майже завжди димиться цигарка. Усі його кінострічки просякнуті справжнім сумом романтика, де смерть перетинається з любов’ю та самотністю. Він зняв лише 6 картин, але кожна з них наробила багато галасу у фестивальному кіно. Це Леос Каракс.
Режисер-синефіл та представник поетичного кіно, якого насправді звати Алекс Крістоф Дюпон, взяв собі псевдонім, вписавши в нього шляхом перестановки букв власне ім’я – Алекс – і символ Голлівуду – «Оскар». Каракс не раз казав, що любов до фільмів у нього почалося з німого кіно, яке він часто дивився у дитинстві. Свою першу роботу, короткометражну стрічку “Задушливий блюз” Леос зробив лише для того, щоб зняти в ній свою дівчину. З того часу кохання та кіно у нього завжди тісно пов’язані.
Я відкрив для себе кіно у віці 16 років, я тоді дивився дуже багато німих, голлівудських та інших фільмів. Найближчим мені режисером здавався Годар. У перших фільмах можна помітити його вплив. Але після другого власного фільму я вирішив, що більше не дивитимуся чужих. Мені це не потрібно.
Ви могли не бачити його фільми або зовсім не чути такого імені, але насправді Каракс є одним з найкультовіших режисерів Франції кінця 20-го століття, та й початку 21-го теж. Він завжди вмів створити свої власні мікросвіти так, що глядачеві для того, щоб дивитися його картини, потрібно для початку прийняти всі правила цього дивовижного караксівського світу, повного експансивних діалогів, екзистенційного смутку, великої краси та Дені Лавана у п’яти із шести фільмів.
Каракс представив свій новий, скажімо так, неповний метр (41 хвилина) під назвою “Це не я” на Каннському фестивалі у травні 2024 року. У головних ролях у ньому зайняті Леа Сейду, Дені Лаван і сам режисер. До цієї картини ми з часом також доберемося, а поки у цій статті представлені усі 6 фільмів французького генія, розташовані згідно з датою виходу на екрани.
Якщо вам подобається те, що ми робимо, підтримайте наш проект
Хлопець зустрічає дівчину (Boy Meets Girl) 1984
Бал IMDb 7.0
Блискучий режисерський дебют Леоса Каракса і перша частина так званої «трилогії про Алекса», до якої відносяться два наступні фільми — «Погана кров» та «Коханці з Нового мосту».
Основний сюжет фільму розсипається та вигинається, це більше поема в похмурих тонах, у центрі якої молодий чоловік, кинутий напризволяще, самотній і загублений у темному лабіринті мерехтливого нічного міста. Це інший Париж, місто-перевертень, оспіваний Луї Малем та Жан-Люком Годаром, до якого не купиш квиток. Після того, як він розлучився зі своєю дівчиною, яка пішла до його найкращого друга, Алекс (Дені Лаван) блукає вулицями у відчаї та депресії, зрештою потрапляючи на вечірку, влаштовану американською світською левицею. Там він зустрічає Мірей (Мірей Перрьє), що також щойно розлучилася зі своїм хлопцем, і між ними зав’язуються складні відносини, що дають їм тимчасову відстрочку від жорстокости повсякденного існування. Цей центральний мотив болісного любовного роману згодом став повторюваною темою в картинах Каракса.
«Хлопець зустрічає дівчину» був названий найбільш вражаючим режисерським дебютом з часів виходу «На останньому подиху» Жан-Люка Годара. Це красивий, похмурий фільм, повний романтичного песимізму, поперемінно експресіоністичний і нав’язливо сюрреалістичний, який містить прекрасну чорно-білу кінематографію Жан-Іва Ескоф’є і саундтрек з піснями Девіда Бові, Dead Kennedys і Сержа Генсбура. Існує безліч історій про те, як хлопець зустрічає дівчину, але замість того, щоб просто дослідити банальні деталі якоїсь конкретної події, ця кінострічка захоплює екстатичну правду юнацької пристрасті та розчарування.
Леос довго не міг знайти актора на роль у своєму дебютному фільмі, тому зйомки почалися лише через півтора роки з моменту виникнення ідеї. У Дені Лавані режисер побачив себе, і їхній незвичайний творчий союз закріпився на кілька десятиліть.
Погана кров (Mauvais sang) 1986
Бал IMDb 7.3
Париж умовного майбутнього, який задихається від небувалої спеки і вимирає від вірусу «STBO», який вбиває тих, хто займається сексом без кохання. Сюжет побудовано навколо Алекса (Дені Лаван), наділеного талантом черевомовця карткового шулера зі «спритними руками». Серія трагічних подій зводить молоду людину з приятелями батька, яким необхідно віддати борг якійсь «американці». Вони пропонують Алексу угоду — викрасти з лабораторії вакцину від вірусу, щоб продати конкуруючій фірмі. Прийняти цю пропозицію він погоджується лише після знайомства з Анною (Жюльєт Бінош) – подругою гангстера похилого віку на ім’я Марк (Мішель Пікколі).
Цей фільм із розряду тих, які назавжди залишаються в пам’яті. Творіння Каракса цінне не так самим сюжетом, як формою, де кожен кадр як витвір мистецтва, хоч роздруковуй і вішай на стіну. Чого тільки варта сцена фільму, що найбільше запам’ятовується, де Алекс відчайдушно біжить під пісню Девіда Бові «Modern Love». Варто зазначити, що якби не було в цьому фільмі Лавана — не було б і самої «Поганої крові». Дені – ровесник режисера, який виступає в трилогії як його альтер его, дике і прекрасне чудовисько, погляд якого зачаровує, а обличчя та міміка притягують погляд до екрану. Його грі, якій не потрібні слова, дивуєшся і дивуєшся, хоч би скільки переглядав цю кінострічку. А ще тут неймовірна Жюльєт Бінош – дуже гарна та тендітна.
Фільм повинен змушувати нас думати та відчувати – все інше вторинне. У двадцять шість років Леос Каракс чудово розумів це, і черпаючи натхнення в ранніх роботах Жан-Люка Годара та стрічках «Нової хвилі» зміг створити картину, яка підкреслила ключові теми, задані в його похмурому і красивому чорно-білому дебюті, хоч і з більш чітко та яскраво вираженим підходом до умов жанру та оповідання. «Погана кров» фокусується на ряді важливих екзистенційних тем, таких як нерозділене кохання і відчуженість молодого покоління, замаскованих серією жанрових умовностей, запозичених з повоєнного кримінального кіно та раннього нуару.
Другу частину «трилогії про Алекса» було представлено на Берлінському кінофестивалі 1987 року, де Каракс «за відкриття нових шляхів у кіномистецтві» отримав премію Альфреда Бауера.
Коханці з Нового мосту (Les amants du Pont-Neuf) 1991
Бал IMDb 7.6
Головні герої – безпробудно п’ючий бомж Алекс (Дені Лаван) і майже сліпа художниця Мішель (Жюльєт Бінош), яка разом із зором втрачає сенс життя. Якось зустрівшись на найстарішому в Парижі мосту Понт-Неф, головні герої, які потребують підтримки та теплоти один одного, розфарбовують у яскраві фарби свої сірі будні. Вся убогість їхнього поточного існування переплітається з красою ніжності та любові, зайвий раз нагадуючи глядачам про те, що не буває тільки хорошого чи поганого, доброго чи злого, білого чи чорного. Є життя у всій її повноті та з усією палітрою фарб.
Як і в двох своїх попередніх роботах, Леос відштовхується від сюжету «хлопець зустрічає дівчину», але вкотре дає їй нову форму. Дені Лаван (альтер-его Каракса) і Жюльєт Бінош (на той момент кохана режисера) – коханці зі всесвіту, де швидкоплинний секс без почуттів загрожує смертю, потрапляють у світ, де не те що кохання, а й саме мистецтво неможливе, коли головна героїня втрачає зір.
Каракс добре знає, як використовувати образи в оповіданні і як об’єднати суперечливі сцени, щоб викликати почуття відчаю, необхідне для того, щоб зробити цю історію кохання, таку далеку від кінематографічної романтики, правдоподібною і захоплюючою для глядачів. Це один із найвеличніших фільмів про кохання саме тому, що він йде альтернативним шляхом до всіх стрічок на подібну тему. Стиль фільму ідеально підходить до сюжету. Це доводить, що у великих кінокартин може бути головною складовою форма, яка не лише доповнює сюжет, а й сама стає ним.
Упертості режисера при створенні цієї роботи можна позаздрити. Здавалося, всі обставини склалися проти нього. Картина виявилася одним із найдорожчих (на той момент) фільмів в історії французького кіно, а робота над нею тривала три роки. Заплановані до двохсотліття Великої французької революції «Коханці з Нового мосту» вийшли наприкінці 91-го року, на два роки пізніше за ювілей, і стали своєрідним завершенням кінематографічної революції, що сталася у Франції у 80-х роках минулого століття. Успіху в прокаті ця стрічка не мала, але була визнана кінокритиками однією з найстильніших картин десятиліття.
Пола Ікс (Pola X) 1999
Бал IMDb 5.8
П’єр (Гійом Депардьє) – молодий письменник, дебютний роман якого під назвою «До світла» був виданий під псевдонімом Аладдін. Він гарний, успішний, багатий, оточений друзями і ось-ось одружується з прекрасною Люсі (Дельфін Чюйо). Ідилії приходить кінець, коли одного разу на шляху до нареченої він зустрічає дивну дівчину, яка повідомляє йому новину про те, що він не був єдиною дитиною в сім’ї. Вона – його зведена сестра, яка прожила життя у Східній Європі, і звати її – Ізабель (Катерина Голубєва). По нічному лісу П’єр йде за сестрою, що раптово з’явилася, як сомнамбула, а через добу приймає рішення: зібрати саквояж, зачинити двері і піти до покинутого тунелю, де на нього чекає вона.
Ця романтична драма заснована на романі Германа Мелвілла «П’єр чи двозначність». Заголовок кінострічки – це абревіатура, що склалася з назви роману французькою «Pierre ou les Ambiguites», до якої додано римську цифру Х. Картина поставлена за десятою версією сценарію, адже режисер працював над нею все життя, усвідомлено рухаючись туди ж, куди доля направила Мелвілла та його героя П’єра. Зі світла — в темряву.
Через трансгресивний характер фільму його часто пов’язують із рухом «Нового французького екстремізму». У своїх попередніх картинах режисер завжди уникав відвертих сцен, тому для багатьох відвертість еротики в «Пола Ікс» стала шоком. І якщо в кіно і раніше показували секс, що не симулюється, користуючись допомогою порноакторів, то у Каракса ці сцени зіграли головні актори.
І хоча це не найкраще творіння режисера, воно тим не менш, заслуговує на перегляд більше, ніж багато інших кінофільмів, що виходять в прокат.
Корпорація «Святі мотори» (Holy Motors) 2012
Бал IMDb 7.1
Кінострічка починається зі сцени, що нагадує твори Девіда Лінча, але за словами режисера натхненням йому послужила новела Гофмана. Людина (Леос Каракс) посеред ночі встає з ліжка і виявляє, що з його кімнати є потаємні двері до зали кінотеатру, де всі глядачі сплять, а можливо й померли, але фільм продовжує йти на екрані людської уяви чи пам’яті.
Головний герой картини – мосьє Оскар (Дені Лаван), у якого дивна робота: він переміщається Парижем у білому лімузині з персональним водієм Селін (Едіт Скоб) і постійно змінює свою особистість. Спочатку здається, що він бізнесмен, але згодом він гримується під стару жінку і виходить на вулицю для того, щоб попросити милостиню. Він перевтілюється знову і знову, адже загалом у нього заплановано 11 справ на цей день. Оскар вмирає, вбиває, спускається під землю, бере людину в заручники, стікає кров’ю, а то й навіть полює за колишньою коханкою (Кайлі Міноуг) у декораціях закинутого паризького універмагу.
13 років минуло з моменту провалу «Пола Ікс», і за цей час Леос зняв лише епізод для кіноальманаху «Токіо!» 2008 року, який можна вважати приквелом до «Святих моторів», адже його персонаж, мосьє Лайно, стане одним із перевтілень Оскара. Кожна роль у виконанні Дені Лавана – маленький жанровий шедевр, де його персонаж і є Леос Каракс – людина, яка відкриває для себе кіно знову і знову, як чарівний світ, в якому можна не старіти і, вмираючи – оживати, жити одне життя за іншим і незліченну кількість разів викрадати Красу, щоб побачити в її очах свою кохану.
Аннетт (Annette) 2021
Бал IMDb 6.3
Найбільш “глядацький” та прямолінійний фільм Леоса Каракса (іноді навіть здається, що геній вирішив спуститися до звичайних глядачів з неба, підійти ближче та поблажливо розповісти їм історію простими словами). Та хіба від цього кіно майстра стало гіршим? Точно ні. Крім того, воно точно не стало банальним, схематичним чи передбачуваним. Режисер все ще надає пріоритетне значення символам, образам, атмосфері, кольорам та напівтонам.
І знов “хлопець зустрічає дівчину” (і це нарешті не Дені Лаван, а Адам Драйвер). Зірка стендапу зустрічає зірку оперної сцени (чарівна Маріон Котіяр). Їх відносини романтичні, багатообіцяючі, щирі, небанальні, красиві. Як саме кохання. Але чому навіть такі ідеальні пари починають відчувати відчуження та роздратування? Чому кохання проходить шлях від магії до бажання розійтися і не бачити одне одного? Часто в парах це питання людського егоїзму. І щоб показати його в повній мірі глядачам і самій ідеальній парі на екрані, в світ фільму приходить дитя Аннетт.
Її не грає людина, Аннетт перші роки свого життя зображується як лялька (що є доволі зрозумілим символом, на тлі амбіцій і его її батьків дитина залишається лялькою, якою граються тільки коли є час і бажання). Та навіть у цієї ляльки є дивовижний дар: вона ніби отримує голос матері у подарунок і починає неймовірно співати ще у дуже юному віці. Що робить її батько? Вирішує заробити на цьому і влаштовує світове турне.
Дивовижно також, що за форматом стрічка є мюзиклом, однак тут немає танцюючих на задньому плані артисток з пір’ям і блискітками: більшу частину розповіді, включно з діалогами, складають пісні. Їх написали учасники ще одного унікального гурту – Sparks. Гурт засновано у 1968 році, але брати Рассел і Рон Мейли все ще творять чудову музику (а стартову композицію вони навіть виконали разом з іншими акторами фільму).
Читайте також:
Найкращі фільми Джима Джармуша
Найкращі фільми Демієна Шазелла
Найкращі фільми Клінта Іствуда
Підтримайте Україну:
- фонд Повернись Живим (допомога армії) — savelife.in.ua
- фонд Сергія Притули (допомога армії) — prytulafoundation.org
- Таблеточки (допомога дітям) — tabletochki.org
- дитяча лікарня Охматдит (допомога дітям) — bit.ly/help-ohmatdyt
Приєднуйтесь до наших сторінок у соцмережах:
- facebook — facebook.com/goodkino
- YouTube — youtube.com/c/kinowar
- Instagram — instagram.com/kinowar.com.ua
- twitter — twitter.com/kinowar_com
- Telegram — t.me/kinowarcom
