15 акторів, які найчастіше грають поганців

02.08.2023 Актори, Новини, ТОП

Актори, які найчастіше грають поганців

Деяким акторам справді напрочуд пасує бути лиходіями на екрані. Звісно, не тому, що вони є негідниками в реальному житті. А тому, що їх обличчя з тих чи інших причин легко асоціюються з ворожістю, підступністю, холодністю, слизькістю… Цілком можливо, що у житті ці зірки навпаки, виключно шляхетні та добрі, і саме тому так віртуозно зображають поганців. За тим самим принципом, що п’яного найкраще грає тверезий, а найкращі коміки у реальному життя вкрай серйозні і сумні…

Обережно! Далі у тексті можуть траплятися спойлери, бо ж поганці не завжди одразу себе викривають, іноді досить довго і навіть до самого фіналу удають хороших.

Крістоф Вальц

Амплуа ефектного антагоніста за цим австрійським актором міцно закріпилося після ролі штандартенфюрера СС Ганса Ланди у фільмі Квентіна Тарантіно «Безславні виродки», за яку Вальц був відзначений статуеткою «Оскар» і нагородою Канського кінофестивалю за найкращу чоловічу роль. То був абсолютно маніакальний, абсолютно цинічний (і водночас, як виявилося у фіналі, абсолютно прагматичний) нацист із постійною віроломно чарівною посмішкою на геть позбавленому емпатії «гумовому» обличчі. Після того феєричного успіху Вальц почав грати поганців наче конвеєр: «Зелений шершень», «Води слонам», «Мушкетери» (кардинал Рішельє), «Великі очі» (чоловік, що нахабно видавав талановиті картини своєї дружини-художниці за свої), «Нестерпні боси 2», «007: Спектр», «Легенда про Тарзана», голос графа Вольпе (господаря маріонеток) в анімаційній казці «Піноккіо Ґільєрмо дель Торо», серіал «Консультант»… Проте майже всі подальші ролі були блідою тінню Ганса Ланди, в образі котрого хороший актор прикро застряг.

Мадс Міккельсен

А цей красень-данець на маніяка зовсім не схожий. Проте його врода, скульптурність обличчя, вроджена скандинавська холодність (чи нордичність, як казали у радянському серіалі «Сімнадцять миттєвостей весни») так само ідеально вписують артиста в амплуа лиходія, супротивника головного героя. Та це геть інакший поганський типаж: не одержимий, психопатичний, як у випадку з Вальцем, а навпаки, спокійний, тверезий, стриманий, витончений, елегантний. І розквітло то насіння зла з ролі Ле Шиффра у двадцять першому фільмі бондіани «Казино Рояль». Потім були образи Ганнібала Лектера у серіалі «Ганнібал», Рошфора у «Мушкетерах» (так, знову ця жахлива екранізація), Касилія у марвелівському «Докторі Стренджі», Геллерта Ґріндельвальда у «Фантастичних звірях: Таємниці Дамблдора», нацистського ученого Юргена Воллера у пригодницькому екшні «Індіана Джонс і реліквія долі».

Білл Скашґорд

Ще один скандинав у нашому списку – син актора Стеллана Скашґорда і молодший брат актора Александера Скашґорда (батько і брат, до речі, теж час від часу виступають у супостатській іпостасі, але молодший родич на цій «слизькій» стежці їх точно переграв). Біллові 32 роки, і його голлівудська кар’єра тільки-но почалася, проте вже встигла позначитися двома напрочуд яскравими лиходійськими образами: клоуна Пеннівайза у горор-дилогії за Стівеном Кінгом «Воно» та маркіза Вінсента де Грамона у четвертій главі франшизи «Джон Вік». Можливо, секрет актора у тому, що його обличчя дуже схоже на череп… Так чи інакше він безумовно зіграє ще не одного антагоніста. До речі, Білл Скашґорд також утілив «потойбічного дивака» у містичному серіалі за знов-таки Стівеном Кінгом «Касл-Рок» і невдовзі зобразить графа-вампіра у новій інтерпретації класичного жаху «Носферату» від режисера фільмів «Маяк» і «Варяг» Роберта Еґґерса.

Джек Ніколсон

У голлівудського ветерана, оскарівського рекордсмена Джека Ніколсона (котрий, на превеликий жаль, вже не знімається і не з’являється на публіці, і взагалі, кажуть, не виходить з дому) цілковито демонічний погляд без жодних спецефектів… і гостре «вовче» обличчя без жодного гриму (саме тому він так виразно і живо зіграв вовкулаку у стрічці «Вовк»). Власне, його величезні заслуги, зокрема на лиходійській ниві, усім кіноманам добре відомі і навряд чи потребують переліку (і напевне, до цього рейтингу Ніколсон потрапив би неодмінно, навіть якщо на його темному рахунку була б одна лише роль письменника Джека Торренса у культовому кубриковому «Сяйві», котра поєднала протагоніста й антагоніста в одній дійовій особі). Та для проформи нагадаємо, що Джек Ніколсон також зіграв Джокера у «Бетмені» Тіма Бертона, диявола Деріла ван Горна в «Іствікських відьмах», злочинного полковника у юридичному детективі «Декілька хороших хлопців», мафіозі Френка Костелло у кримінальному трилері Мартіна Скорсезе «Відступники». І на додачу неодноразово зображав гівнюків у комедіях.

Рейф Файнс

Ні, не лише Волдеморт у «Гаррі Поттері». Відлік злодійських персонажів Рейфа Файнса треба починати зі «Списку Шиндлера», де британський актор зобразив жорстокого та відданого справі нациста, гауптштурмфюрера СС і коменданта концентраційного табору у польському Плашуві Амона Ґета, котрий не гидував убивати єврейських в’язнів власноруч. Та страшна роль принесла артистові номінацію на «Оскар»… А далі (не рахуючи безперечно феєричне і грандіозне зображення Темного лорда у поттеріані) Файнс зіграв серійного убивцю-маніяка у трилері «Червоний дракон» (частина повнометражної трилогії про Ганнібала Лектера), антагоніста Гаррі у чорній кримінальній трагікомедії «Залягти на дно в Брюґґе», бога підземного царства Аїда у міфологічному пеплумі «Битва титанів», тиранічного римського воєначальника Коріолана у власній режисерській роботі «Коріолан» (модерністська адаптація однойменної шекспірівської трагедії), а також одержимого та соціопатичного геніально-претензійного шеф-кухара Словіка у сатиричній горор-комедії «Меню»… Лиходіїв від Файнса можна охарактеризувати як дуже жорстких, замкнених, травмованих і спотворених як ззовні, так і всередині.

Ґері Олдмен

Ексцентричні поганці від іншого відомого англійця, Ґері Олдмена, стартують… ні, не з фільмів Люка Бессона. Спершу була роль Дракули у «Дракулі Брема Стокера» Френсіса Форда Копполи, а вже потім образи продажного копа-кокаїніста Нормана Стенсфілда в «Леоні» та епатажного істеричного Зорга у «П’ятому елементі». Потім Олдмен активно демонстрував негідницькі навички і в серйозних сюжетах, і в комедіях; і в непоганих фільмах, і у геть непотрібних прохідних. Згадати варто мисливця за Біблією у постапокаліптиці «Книга Ілая», отця Соломона (мисливця на вовкулаків, «вовка в овечій шкурі») у готичному фентезі «Червона шапочка», ватажка людської колонії і ненависника мавп Дрейфуса у «Світанку планети мавп»; білоруського диктатора (в українському дубляжі боснійського) Владислава Духовича, що чинить геноцид і репресії, у пародійному бойовику «Тілоохоронець кілера».

Читайте також: Найкращі ролі Ґері Олдмена

Гелена Бонем Картер

Так, звісно, зло буває і жіночого роду. До зустрічі з режисером Тімом Бертоном британська актриса Гелена Бонем Картер успішно грала аристократичних романтичних пані в екранізаціях класичних англійських п’єс (починаючи від канонічної Джульєтти, котру Картер зобразила у 15-річному віці). Та співробітництво зі співцем ексцентричної готики Бертоном, що став Гелені партнером у творчості і по життю, кардинально перекроїло її амплуа. Так, на світ з’явилися образи відьми у «Великій рибі», місіс Неллі Лавет (тієї, що пече пиріжки з людського фаршу) у мюзиклі «Свіні Тодд: Перукар-демон із Фліт-стріт», істеричної Червоної королеви у казковій дилогії за Льюїсом Керролом «Аліса у Дивокраї» та «Аліса у Задзеркаллі». Цей яскравий негативний колорит, котрим актрису наситив Тім Бертон, експлуатували й інші постановники. Приміром, у драматичному мюзиклі Тома Гупера «Знедолені» за епічним романом Віктора Гюго Гелена Бонем Картер зіграла ницу мадам Тенардьє, уособлення найгірших якостей соціального дна, гротескну персоніфікацію хижацької жадоби. Втім, апогеєм її лиходійства точно слід вважати напівбожевільну смертежерку Белатрису Лестранж із фільмів про Гаррі Поттера, віддану поплічницю Волдеморта, здатну заради кумира на будь-які катування й убивства, ще й явно отримуючу насолоду від чужих страждань.

Читайте також: Найкращі ролі Гелени Бонем Картер

Єва Грін

Ролі лиходійок часто дістаються найкрасивішим актрисам. Як у випадку з француженкою Євою Грін. І хоча не всі фатальні красуні у виконанні актриси були і є породженнями зла, як то кажуть (приміром, Веспер у фільмі «Казино Рояль» подвійним агентом стала вимушено, не за власною волею, та й Бонда кохала по-справжньому), проте таких чимало. Наприклад, ефектна блондинка Анжеліка Бушар у знов-таки готичному фентезі Тіма Бертона «Похмурі тіні» (Грін зіграла відьму, котра з дитинства одержима коханням до красеня Барнабаса у виконанні Джонні Деппа, та не має взаємності і тому перетворює об’єкт бажання на вампіра, та й взагалі страшно біситься і все довкола нищить). А ще амбітна воїтелька-завойовниця Артемісія у сиквелі «300 спартанців». Ще, звісно ж, невиправно егоїстична й підступна попри божественні принади Ава Лорд з «Міста гріхів 2: Жінка, заради якої варто вбивати». Ну і зрештою Єва Грін зобразила класичну антагоністку-авантюристку леді Вінтер з історичних романів Дюма в екранізації-дилогії «Три мушкетери: Д’Артаньян» і «Три мушкетери: Міледі».

Читайте також: Найкращі ролі Єви Грін

Шарліз Терон

Молодою красуня Шарліз Терон грала переважно милих чарівних дівчат з пухкенькими щічками на кшталт героїні «Солодкого листопада». Хоча навіть тоді в її фільмографії була роль підступної і зрадливої спокусниці Ешлі в «Азартних іграх». Із віком, коли пухкенькі щічки перетворилися на гострі вилиці, Терон почала все частіше грати негідниць. Можна, звісно, згадати і драму «Монстр», де акторка зобразила реальну жінку, котра була лесбійкою, чоловіконенависницею і серійною вбивцею, хоча там її героїня не стільки лиходійка, скільки жертва соціуму. А ось у казці «Білосніжка та мисливець» Шарліз зіграла амбітну, владну, мстиву і заздрісну королеву Равенну, і від приголомшливої крижаної краси того абсолютно чорного зла неможливо було відвести погляд. Її тотально цинічну (окрім любові до батька) Мередіт Віккерс з науково-фантастичного горору «Прометей» (приквела франшизи «Чужий») теж позитивною персонажкою не назвеш. Суперечлива шпигунка Лоррейн Бротон з «Атомної блондинки» виявилася потрійним агентом. У «Форсажах 8, 9, 10» Терон зобразила хакерку-терористку Сайфер, здатну навіть немовля застрелити на шляху до амбітної мети. У комедійному екшні «Небезпечний бізнес» зіграла токсичне бізнес-стерво. А у підлітковому фентезі «Школа добра і зла» втілила образ леді Лессо, викладачки і декана школи зла.

Кейт Бланшетт

Вперше антагоністку Бланшетт зіграла у четвертому фільмі легендарної пригодницької франшизи про археолога-авантюриста «Індіана Джонс і королівство кришталевого черепа». Вона зобразила Ірину Спалько, агентку КГБ, учену, вправну фехтувальницю з рапірою наготові. Гримери зробили їй гладеньке коротке брюнетне каре із вкороченим чубчиком, схожим на лиходійку Анидаг (Гадину) з казки «Королівство кривих дзеркал». Потім була роль холоднокровної і прагматичної агентки ЦРУ Марісси Віґлер у бойовику про генномодифіковану дівчинку-суперзброю «Ханна». А потім – самозакоханої і деспотичної мачухи у «Попелюшці». І нарешті роль тріумфальної вражаючої Гели, богині смерті, у марвелівському блокбастері «Тор: Раґнарок», пекельної жінки з оленячими рогами замість зачіски і повним жовчі егоцентричним характером. Ще Кейт Бланшетт зіграла доволі неприємну (і цього разу реальну) жіночку у міні-серіалі «Місіс Америка», а саме одержиму і затяту ультраконсерваторку-антифеміністку Філліс Шлефлі. А ще класично підступну ля фам фаталь у нуарі «Алея жаху».

Читайте також: Найкращі ролі Кейт Бланшетт

Роберт Де Ніро

Італійське коріння Де Ніро забезпечило акторові пишний букет ролей мафіозі, котрих він грав у Копполи, Де Пальми, Скорсезе. Хоча не всі вони були стовідсотково негативними. Взагалі коли йдеться про лиходіїв не з коміксів, їх важко класифікувати однозначно і примітивно як поганців, бо вони переважно суперечливі та складні. Приміром, ветеран В’єтнамської війни Тревіс Бікл з екзистенційної драми «Таксист»: персонаж Де Ніро має посттравматичний стресовий розлад, хоче бути героєм, котрим був на війні, і страждає через те, що цивільний соціум його не сприймає і не потребує, а тому зрештою перетворюється на самопроголошеного народного месника, що радикально чистить місто від «бруду». Маніакального вбивцю Де Ніро зіграв у іншому фільмі Скорсезе – трилері «Мис страху», проте з обмовкою: він мститься адвокатові, який вів його справу і зумисно, бо ж клієнт був справді винним, не скористався лазівкою, котра потенційно дискредитувала б прокурорські докази і звільнила б підозрюваного. В екранізації «Життя цього хлопця» актор зобразив тиранічного вітчима підлітка у виконанні ДіКапріо. У «Сутичці» Майкла Манна – ватажка банди, котрому протистоїть лейтенант поліції у виконанні Аль Пачино. У кримінальній авантюрі від Тарантіно «Джекі Браун» зіграв вусатого головоріза Луїса Ґару. У нуарному містичному детективі «Серце ангела» – самого Люцифера. З віком Роберт Де Ніро почав більше зніматися у комедіях, але і там активно грав і продовжує грати гівнюків, просто вже гівнюків-дідусів на кшталт прискіпливого солдафона Джека Бернса зі «Знайомства з батьками»… Окремо варто відмітити роль гівнюка-телеведучого Мюррея Франкліна у психологічному трилері «Джокер».

Крістофер Лі

Задовго до ролі темного мага Сарумана у фентезійній трилогії «Володар перснів» легендарний англійський актор Крістофер Лі зіграв графа Дракулу. А потім ще раз зіграв Дракулу. І ще раз. І ще, та іще… Зрештою у серії фільмів про цього канонічного кровопивцю артист зобразив напівміфічного трансільванського лиходія аж десять разів. Та й взагалі замолоду Крістофер Лі регулярно знімався у горорах і рідко перебував на світлому боці (зокрема зіграв лідера язичницького острова у культовому фольк-горорі «Плетена людина»). Він же зобразив ситха графа Дуку/ Дарта Тірануса, головного антагоніста з другого епізоду «Зоряних війн» («Атака клонів»). Він же віддав голос монстрові Жербельковту, дракону Червоної королеви у казці «Аліса у дивокраї».

Г’юґо Вівінг

Так-так, всюдисущий агент Сміт у чорних окулярах з науково-фантастичної франшизи «Матриця» – це австралійський актор Г’юґо Вівінг. Але не тільки. Саме він зіграв лідера нацистської «Гідри» Йогана Шмідта/ Червоного черепа у марвелівському екшні «Капітан Америка: Перший месник». І він же зобразив антагоніста Таддеуса Валентайна у стімпанковій постапокаліптичній фантастиці «Смертні машини», амбітного правителя ненажерливого Лондона на колесах, який прагне реанімувати атомну зброю пращурів, що колись напівзнищила та перекроїла світ. Його ж голосом говорить ватажок десептиконів Меґатрон у серії «Трансформери».

Г’ю Ґрант

Нібито несподівано втрапив у цей список романтичний англійський красунчик Г’ю Ґрант. Та насправді зіркою ромкомів цей актор був у далекій молодості, а потім, коли зіштовхнувся зі зморшками та сивиною (се ля ві), почав постійно грати мерзотників (втім, мерзотником він був навіть у романтичному «Щоденнику Бріджит Джонс», де зобразив видавця-спокусника-бабія-зрадливу свиню Деніела Клівера). У сиквелі чарівної сімейної комедії про лондонські пригоди перуанського ведмедика Паддінгтона Г’ю Ґрант зіграв театрального актора, що, як то кажуть, вийшов у тираж і перетворився на лиходія. І лиходійство, підле та слизьке, так йому пристало до лиця, що навіть у номінацію на премію BAFTA потрапив. Тож тоді понеслася: писака-пройдисвіт Флетчер у «Джентльменах» Гая Річі, знову-таки зрадлива свиня Джонатан Фрейзер у детективному міні-серіалі «Знищення» («Відіграти назад»), в’юнкий торговець зброєю Грег Сіммондс у знову-таки авантюрному екшні від Гая Річі «Операція Фортуна», пройдисвіт і зрадлива свиня Фордж Фіцвільям в екранізації настільної гри «Підземелля і дракони».

Едвард Нортон

Почну зі спойлера, тож обережно! У юридичному трилері «Первісний страх», коли американський актор Едвард Нортон лишень розпочав кар’єру, він зобразив зацькованого церковного служку, що звинувачується у жорстокому вбивстві архієпископа. Адвокат (Річард Гір) доходить висновку, що нещасний хлопчина хворий на розщеплення особистості, і виборює рішення про заміну смертної кари на лікування. Таааааа… юнак виявляється цинічним монстром, що весь час удавав і віртуозно зіграв дві неіснуючі версії свого «я». А далі за Нортоном тягнеться довжелезний шлейф паскудників: «Шулери», «Американська історія Х» (щоправда, тут жорстокий неонацист Дерек у тюрмі щиро переродився), «Ведмежатник», «Пограбування по-італійськи», «Спадок Борна», «Бердмен», «Аліта: Бойовий ангел» (головний антагоніст Нова), «Ножі наголо: Скляна цибуля»… До речі, подейкують, що актор і в реальному житті зовсім не білий та пухнастий, і через його вкрай важкий характер режисери та колеги-артисти не хочуть із ним працювати.