8 найкращих ролей Емілі Блант

11.07.2024 Актори, Добірки

Найкращі фільми з Емілі Блант

З того часу як вийшов ромком «Диявол носить Prada» і світ дізнався про Емілі Блант, вона завжди затребувана, облюбована і глядачами, і критиками, і кіноакадеміками. Актриса з’являється в різних жанрах від мюзиклу до горору і в різних амплуа від п’яниці до солдатки. Вона прикрашає навіть посередні фільми та інколи навіть погані (як, приміром, «Продавці болю»), а хороші робить іще кращими. Може похвалитися англійським вихованням та лондонською театральною школою (кар’єра Блант почалася з гри на одній сцені з великою Джуді Денч). З рідної культури привнесла до Голлівуду породу та вишуканість, але ніяк не занудство та маніжність.

Диявол носить Prada (The Devil Wears Prada, 2006)

У цьому фешн-ромкомі про попелюшку-мрійницю, яку ледь не переманюють на темний бік меркантильного кар’єризму і матеріалізму, головну роль виконала Енн Гетевей, але всіх вразили, звичайно ж, Меріл Стріп у ролі залізної Міранди Прістлі (списаної з Анни Вінтур) і на той момент нікому невідома Емілі Блант в образі відданої помічниці Міранди, готової буквально випнутися зі шкури і стертися до крові, аби догодити священній іконі стилю і глянцю і бодай на крок просунутися до олімпу, де засідає у своєму незручному і претензійному складноскроєному одязі фешн-еліта. Актриса створила хоч і другорядний, але харáктерний і витончено комічний образ, протиставлений сусальній головній героїні. Критики схвалили, глядачі запам’ятали.

Молода Вікторія (The Young Victoria, 2009)

Цей підкреслено британський костюмний байопік про дорослішання, виховання та емансипацію майбутньої королеви Вікторії зняв франкомовний канадець (нині, на жаль, уже покійний) Жан-Марк Валле, який згодом прославиться «Далаським клубом покупців» та серіалом «Велика маленька брехня». Фільм розповідає історію Вікторії перед тим, як та зійшла на англійський престол. Молода принцеса, яку, власне, і зіграла Емілі Блант, опиняється в незавидному становищі маріонетки, котрою в особистих та політичних цілях намагаються керувати абсолютно всі, починаючи з рідної матері. Але дівчина, яка раптово зустрічає «того самого чоловіка», що стане її другою половиною, опорою та любов’ю всього життя, прагне бути особистістю, а не безвольною та безголосою лялькою, бо тільки велика особистість зможе стати істинно великою королевою. Блант, що має тут надпотужну енергетику, створила пристрасний, живий, динамічний образ, що серед іншого не дає цій біографії потонути у палацовій нудьзі та монархічних архетипах.

На межі майбутнього (Edge of Tomorrow, 2014)

У науковій фантастиці про агресивне вторгнення прибульців, що круто обігрує «день бабака», Блант зіграла у тандемі з Томом Крузом. Але стандартна схема, за якою Круз грає героїв, а тендітні жіночки виступають придатками його героїзму, тут радикально ламається. Актор зобразив невмілого та боягузливого недовояку, а Блант – бувалого та мужнього солдата. І треба сказати, актриса, яка граційно, без надлишків та перегравань поєднала жіночу сексуальність із дуже брутальною маскулінністю, показала вичерпну природну жорсткість без експлуатаційних прийомів на кшталт голеної голови та повної кишені матюків. Вона дотепно зіграла не жінку в армії і навіть не жінку на війні, а жінку, що повчає та кладе на лопатки Тома Круза.

У темному-темному лісі (Into the Woods, 2014)

Емілі Блант не лише чудово грає, а й чудово співає. У диснеївському фентезійному мюзиклі Роба Маршалла, що поєднав в одній історії та одному «лісі» кілька казок і казкових персонажів, актриса зіграла Дружину Булочника, котра разом із чоловіком Булочником страждає через бездітність, яку на неї наклала прокляттям зла Відьма. Якщо подружжя знайде в лісі жовте як кукурудза волосся (казка «Рапунцель»), червоний як кров плащ («Червоний капелюшок»), золотий черевичок («Попелюшка») і білу як молоко корову («Джек і бобове зернятко»), лише тоді прокляття зникне… У нетривіальній і суперзірковій магічній мозаїці, де казки закінчуються не зовсім так, як нам розповідали, і де начебто дитячі сюжети торкаються дорослих питань сексу, толерантності, емансипації і навіть смерті…, основні лаври та букети, як завжди, дісталися Меріл Стріп (Відьмі), але і Блант справедливо не залишилася без уваги критиків з її м’якою, сердечною, лагідною грою, що ідеально вписується у контекст позитивних персонажів добрих казок.

Сікаріо (Sicario, 2015)

У безкомпромісно суворому, нещадно жорсткому бойовику Дені Вільнева, який торкається хронічно хворої для штатівської влади теми американо-мексиканського кордону та наркотрафіку, Емілі Блант виконала нетипово головну роль. У тому сенсі, що все, що відбувається, ми бачимо очима її героїні, але при цьому вона як головний персонаж жодним чином не впливає на те, що діється, і по суті є відстороненим, «зайвим», «сліпим» учасником. Героїня Блант – правильний, законослухняний агент ФБР, яка, сама не розуміючи як і навіщо, приєднується до спецоперації ЦРУ з відстеження та затримання голови мексиканського картелю. Хлопці з розвідки та міноборони, а також загадковий найманець Алехандро ведуть власну заплутану і багатоходову гру, в яку не збираються посвячувати агентку, що опинилася в цьому вирі задля галочки на папері. І героїня зрештою усвідомлює ту принизливу роль, що їй прописали чоловіки, та змінити «постановку» не в силах… Тут Блант зіграла зовсім не того солдата, яким була в «На межі майбутнього». Тут вона зобразила сліпе мишеня, що потрапило до зграї хижих диких котів і постало перед дилемою: зникнути в котячій пащі чи тихенько сховатися в норі і не пискати.

Читайте також: Всі фільми Дені Вільнева, ранжовані від найгіршого до найкращого

Дівчина у потягу (The Girl on the Train, 2016)

Цей не надто захопливий детективний трилер Емілі Блант прикрасила настільки, що тільки заради неї його варто дивитися. Переконливо, щиро, трагікомічно, болісно, без перегравання зображати п’яниць – особливе мистецтво. А жінок-п’яниць – іще особливіше. Тут Блант зіграла жінку, яка впала дуже низько, майже на дно. Алкоголізм, що став наслідком викликаної безпліддям депресії, позбавив її роботи, поваги, а потім і коханого чоловіка. І така от занепала героїня, що завжди ховає в сумці пляшку, щодня безцільно катається на приміському поїзді одним і тим самим маршрутом повз великі вікна ідеального життя її колишнього і його нової красуні-дружини, що народила маля. А також повз вікна сексуальної пари, що мешкає по сусідству. Катається, катається, катається…, поки одного разу не стає свідком убивства… Цей фільм про аб’юз вийшов тоді, коли це слово ще не звучало з кожної праски. А його основна інтрига і відповідний твіст полягають не стільки в самому злочині чи його викритті, скільки в хибних уявленнях героїні про саму себе і про навколишню реальність. Блант однаково переконливо зобразила і падіння, і протверезіння-прозріння жалюгідної, пом’ятої і водночас симпатичної антигеройки.

Тихе місце (A Quiet Place, 2018)

Прославлений «німий» горор, де Блант знялася у свого чоловіка Джона Кразінські, розкрив ще одну грань таланту актриси: вона грає в жахіттях так, ніби вигаданий кошмар більш ніж реальний і завжди стоїть у неї за спиною. Подібно до кінодіви класичних натурально німих горорів 1930-х років Емілі Блант (зображуючи камбек сучасної матері сімейства у майже первісні часи в постапокаліптичній Америці, нашпигованій ненажерливими тварюками з ідеальним слухом) повноправно панує у середовищі майже абсолютної тиші. Причому обидві – і актриса, і тиша – здаються богинями, що стоїчно протистоять епосі галасливого попкорн-муві.

Мері Поппінс повертається (Mary Poppins Returns, 2018)

Емілі Блант вміє не лише грати і не лише співати, а й танцювати… Дуже непросто зважитися на роль, розуміючи, що критики неодмінно порівнюватимуть тебе з Джулі Ендрюс. Але Блант наважилася і гідно перехопила олдскульну естафету, поєднавши магію старого Голлівуда з умінням носити вінтаж, але не пахнути нафталіном. Звісно, пострадянський глядач вихований не Ендрюс, а Наталею Андрейченко і відповідно з нею порівнює будь-яку нову Мері Поппінс. І якщо радянська леді Досконалість була більш дорослою і філософською, більш строгою і відчуженою, більш граційною та елегантною жінкою-загадкою, то діснеївська Мері Поппінс у виконанні Емілі Блант вийшла грайливою, кумедною, баламутною, дещо химерною, сяючою, помірковано англійською…, несерйозно суворою, котра моментально перемикає свою показову застібнутість на всі гачки і ґудзики на режим свята без меланхолії і довгого прощання.

Анастасія Лях

Читайте також:

Найкращі ролі Дженніфер Джейсон Лі

Найкращі ролі Емми Стоун

Найкращі ролі Крістен Стюарт

Найкращі ролі Джессіки Честейн

Найкращі ролі Мії Гот

Найкращі ролі Кері Малліган

Найкращі ролі Гелен Міррен

Найкращі ролі Меріл Стріп

Найкращі ролі Кейт Бланшетт

Найкращі ролі Леа Сейду