20 найкращих серіалів 2024 року

29.12.2024 Добірки, Топ серіалів

Найкращі серіали 2024 року

У цьогорічному списку найкращих серіалів всього лише чотири нових сезони старих шоу, все інше – нові проєкти. Це, мабуть, рекорд. І це додає оптимізму: скільки навколо розмов про те, що нових ідей немає, аж ось більшу частину найкращих шоу складають свіжі ідеї. Як завжди, палітра жанрів дуже різноманітна – від історичних серіалів і екранізацій класики до детективів, шпигунських історій, бойовиків та комедій. Лідери індустрії постійно пропонують щось варте уваги, і галузь серіалів загалом переживає свої найкращі часи вже кілька років поспіль.

Порядок розташування проєктів в статті не має значення – kinowar.com згадує 20 найкращих серіалів 2024 року.

Якщо наші статті цього року були для вас цікавими та корисними, підтримайте, будь ласка, нашу редакцію:

https://send.monobank.ua/jar/92UMWPdbsd

Сьоґун (Shogun)

В статті буде кілька абсолютно очевидних виборів – і “Сьоґун”, мабуть, найочевидніший. Справа навіть не в тому, що він поставив рекорд по кількості номінацій на Еммі, а в тому, наскільки різну публіку він зачепив. Серед глядачів і ті, хто захоплюється Японією і японською культурою, і ті, кому цікаві історичні проєкти, і ті, хто любить середньовіччя, і ті, кому зазвичай все перераховане абсолютно нецікаво. Поєднання історичного роману, трилера, середньовічного бойовика та романтичної історії не залишило байдужих.

У 1980 році роман Джеймса Клавелла вже екранізували, але, при всій повазі до Річарда Чемберлена та Тосіро Міфуне, які виконували тоді головні ролі у мінісеріалі, нова версія драматично відрізняється в кращу сторону. В першу чергу, тому що британця, який опинився в епіцентрі подій в абсолютно чужій йому країні, не намагаються зробити головним героєм. Його персона важлива для розповіді, через його історію демонструють зіткнення двох світів і їх філософії, але він не є центром цього всесвіту. Головними героями тут виступають японці, кожен з яких прагне захопити владу в зручний для цього момент. Лорд Йоші Торанага (Хіроюкі Санада) вступає в протистояння з могутніми політичними супротивниками, використовуючи і британського моряка (Космо Джарвіс), що зазнав корабельної аварії в японських водах, і представників португальської церкви, і леді Маріко (Анна Савай), перекладачку, над якою тяжіє ганебне минуле її родини, в своїх цілях. Його гра складна, жорстка і прагматична – і саме на ньому фокус розповіді.

Серіал не є суворо історичним, але окремі персонажі базуються на фігурах, які реально існували (серед інших, це і британський лоцман, і лорд Торанага). Унікальний досвід занурення в японське середньовіччя, культуру і філософію – і, мабуть, тепер це один з найочікуваніших других сезонів наступних років.

Пінгвін (The Penguin)

HBO продовжує бути гравцем номер один на ринку серіалів. Після вдалого “Бетмену” 2022 року всесвіт Готему було розширено – і Колін Фаррелл отримав можливість повернутися до того образу, сольний проєкт для якого він так наполегливо відстоював. Тепер Пінгвін, із вже суттєво більшим бекграундом, знову повернеться до повного метру про Бетмена, а от чи побачимо ми наступні сезони цього шоу, поки сказати важко.

Перші відгуки були дуже обнадійливі, всі голлівудські інсайдери писали про нуарну атмосферу і неймовірну гру Фаррелла. Однак реальність перевищила найсміливіші очікування: ми отримали сценарно потужний серіал, що поєднував відразу і кримінальну драму, і психологічний трилер, і класичну історію протистояння мафіозних кланів, і подекуди чорну комедію з кількома класними персонажами, не тільки з Пінгвіном (хоча Фаррелл, дійсно, вийшов на якийсь захмарний рівень). Багато хто відзначав схожість із “Кланом Сопрано”, що до певної міри справедливо стосовно мотивації і поведінки головного героя. Багато хто також зазначав, що цей проєкт закарбується у пам’яті краще, ніж, власне, “Бетмен” (що також справедливо до певної міри). І майже одноголосно всі шаленіли від гри Крістін Міліоті, яка зіграла Софію Фальконе, дочку Кармайна.

Творці продовжили лінію реалістичності, яка притаманна і “Бетмену” Метта Рівза, і трилогії Нолана, а тому образ Пінгвіна радикально відрізняється від того, що створив на екрані в 90-х Денні Де Віто. Чекаємо на повернення персонажу Фаррела в Готем з Робертом Паттінсоном і Зої Кравіц.

Шуґар (Sugar)

Хтось може назвати 2024 рік роком Коліна Фаррелла, адже крім хітового “Пінгвіна” він солював ще й в одному з найяскравіших серіальних проєктів року, детективному неонуарі “Шуґар”. Але ми вважаємо, що це не рік, а п’ять років Фаррелла. Можете впевнитись самостійно:

2019, Джентльмени – харизматичний тренер, який ледь не затьмарив самого Макконахі у головній ролі
2021, Після Янґа – чудовий філософський сай-фай від режисера Kogonada
2021, Північні води – один з найкращих мінісеріалів останніх років з абсолютно демонічним Фаррелом в ролі антагоніста
2022, Бетмен – перша блискуча поява Пінгвіна
2022, Тринадцять життів – не надто відомий, але дуже класний напружений трилер за реальними подіями про порятунок юнацької футбольної команди і її тренера, які опинилися у печері в Тайланді під час повені
2022, Банші Інішерина – блискуча чорнокомедійна притча від Мартіна Макдона – 9 номінацій на Оскар, включно з самим Фарреллом

Так, у 2020-му та 2021-му були невиразні “Артеміс Фаул” та “Покоління Вояджер “, а також зовсім прохідний “Агент Єва”, але у кого їх не буває (до того ж, це були ковідні роки – сам факт виходу проєкту на екрани вже був за щастя). Список вдалих робіт за останні п’ять років вражає – і тепер Фаррелл додав ще дві за рік.

У “Шуґарі” Фаррелл грає приватного детектива, який розшукує людей, що зникли. Часто доводиться мати справу з не надто порядними людьми – як з боку викрадачів (ясна річ), так і з боку клієнтів (і це сумно). Тобто крім складностей розслідування додаються ще й політичні ігри – саме так вийшло і цього разу, коли впливовий голлівудський продюсер замовив розшук онуки. Вона вже не вперше зникає, до того ж, має проблеми з наркотиками, тому родина не надто бентежиться – але не дідусь. Батько, мати, брат – всі стають проблемою на певному етапі. Втім, детективу до цього не звикати.

Неймовірна кількість відсилань до класичних нуарів, у першу чергу, з Гамфрі Боґартом. Це створює атмосферу навіть для тих, хто не надто знайомий із жанром, а для синефілів це справжній рай. У серіалі є також один гігантський твіст, який розділив прихильників шоу на дві частини: одну він збентежив, адже занадто радикально змінює ситуацію (деталі не розкриваємо, спойлери – заборонене явище); але інших (серед яких і ми) він тільки збадьорив, адже додав ще більше непередбачуваності та нетривіальності. Ми завжди підтримуємо експерименти (і можемо зрозуміти задум, якщо щось не вдалося – але цього разу втілення вийшло вдалим). Ба більше: тепер другий сезон стає максимально очікуваним (і настільки ж непередбачуваним).

Володарі повітря (Masters of the Air)

Том Генкс і Стівен Спілберг у якості продюсерів і співавторів вже створили до цього два культових серіали про Другу світову – “Брати по зброї” та “Тихий океан”, з різницею приблизно у десять років. Пройшло ще трохи більше (знову-таки, через пандемію), і цей дует повернувся з третьою частиною, якщо можна так сказати (ці проєкти не пов’язані сюжетними лініями, це умовна трилогія суто за тематикою). Тепер вони звернулися до ще однієї стихії – повітря.

Однією з вдалих обставин роботи з повітряними баталіями став розвиток візуальних технологій: бойові вильоти виглядають максимально реалістично (не в тому сенсі, що ми знаємо, як вони насправді виглядають, а в тому сенсі, що у глядача не виникає думки, що він дивиться телевізійне шоу – ви ніби між справжніми літаками, які бомбардують об’єкти на землі і намагаються врятуватися від щільних атак зенітних установок). Ефект присутності у складі американських і британських ескадрилій під час вдалих і провальних місій.

Втім, все не обмежується лише подіями у повітрі – тут і події в тилу, і в таборах полонених, і на землі, коли екіпаж врятувався після того, як його літак було збито. Комусь пощастило, він опинився на території союзних військ. А хтось впав на окуповану нацистами територію – і це нове коло випробувань. Як і два попередніх серіальних проєкти Спілберга і Генкса, цей також повністю базується на реальних подіях, а тому перед фінальними титрами ми бачимо, як склалося життя тих, хто залишився живим.

Чекаємо на тридцяті роки – цікаво, до якої теми тоді звернуться Генкс та Спілберг.

Читайте також: Найкращі серіали про війну

Каос (Kaos)

Грецькі боги у сучасному світі? Чудова ідея. Звісно, це і античний грецький жанр – навряд чи чиста комедія, скоріше, трагікомедія. Та й як може бути інакше в проєкті, де Зевса грає неперевершений Джефф Голдблюм. Адже це досконала суміш серйозного обличчя і абсолютно несерйозного наповнення.

Зевс розлютився на людей Криту через їх блюзнірство у святий для нього (і мало б бути і для всіх землян) день. Каральні заходи мають впровадити не тільки боги (а вони звикли до лінощів і солодкого життя), а й керівники найвищого рівня на Землі. І тут починаються політичні ігри – у всіх свої інтереси, і у богів, і у смертних. Десь вони перетинаються, а десь пригадують гріхи дітей і онуків (і, до речі, тут ще й не так просто розібратися, хто кому онук і хто кому дитина).

Це і смішно, і сумно, і місцями драматично, а головне, доволі свіжий підхід. Єдина сумна обставина – другий сезон відмінили невдовзі після завершення першого. Хоча, скільки разів вже подібні рішення відміняли.

Оленя (Baby Reindeer)

Випадкове знайомство в пабі може стати фатальним. Спочатку ти співчуваєш жінці за стійкою, яка засмучена постійними провалами в особистому житті через зайву вагу, потім їй здається, що це прояв симпатії та зацікавленості, а потім… Життя іноді може перетворюватись на справжнє пекло, якщо той, хто тебе переслідує, достатньо наполегливий.

Мінісеріал сформувався на базі моновистави шотландського коміка Річарда Гадда, в основі якого лежить його власний досвід переслідування та сексуального насильства, яке він зазнав. Шоу, хоча й комедійне, але з гірким присмаком чорної комедії та ледь не трагікомедії. Нестандартний підхід і справді одне з найбільш вражаючих шоу року, що минув (а ви кажете, що Netflix не може створити щось цікаве).

День Шакала (The Day of the Jackal)

Ще один серіал, який став хітом миттєво, вже після виходу першого епізоду. Останні пару років фільми і серіали про шпигунів і секретні служби ніби отримали нове дихання (та й в списку цьому їх чимало), і це один з яскравих прикладів. Елітний кілер, якого ніхто не знає в обличчя, виконує надскладні місії за шалені гроші, змінюючи зовнішність та влучаючи в ціль з рекордної відстані, але навіть таку людину намагаються підставити або кинути на гроші. Доводиться розбиратися з новими проблемами власноруч, а на хвості вже висить принципіальна агентка із Mi-6.

Головний козир серіалу, без сумніву, шалений екшн. Тут і дуелі один на один, і погоні, і бійки, і робота снайпера, а найголовніше, вдумливе планування операцій, які мають обійти всі можливі перешкоди, а потім – дисципліноване їх виконання. І все це в бадьорому темпі із епізоду в епізод, з легкістю і невимушеністю. Як тут не захопитись?

Частина того, що ми побачили – нові ідеї, частину запозичили з попередніх екранізацій однойменного роману Фредеріка Форсайта (епізод з налаштуванням зброї, наприклад, кадр в кадр взято з фільму 1973 року):

Втім, творцям серіалу однозначно вдалося і зняти щось принципово нове, і вдало інкорпорувати щось старе.

Є в серіалі і два проблемних моменти (вони не впливають на загальну картину сприйняття, оскільки екшн такого рівня все перекриває, та менш із тим):

найголовніший прокол – це особисте життя кілера. У нього є дружина і дитина, і при цьому дружина не знає, чим займається її чоловік. Акцентуємо увагу: дружина не знає не тільки те, що чоловік її вбиває людей за гроші, але й взагалі не знає, чим він займається на роботі. Загальна парадигма її сприйняття того, чим займається її чоловік приблизно така:

– Чим займається твій чоловік?

– Він працює.

– А де саме?

– Не знаю, але у нього дуже багато роботи. Він постійно у відрядженні.

І чоловік при цьому володіє розкішною віллою в Іспанії, на якій у п’ятизіркових умовах живе і дружина з дитиною, і її мама, і брат. Вони не менше, ніж пару років разом, судячи з віку малого, і за весь цей час (і за час попереднього знайомства) дружина жодного разу не поставила питання принципово: “так чим ти, в решті решт, займаєшся?”.

Ми не знаємо, чи жили колись творці серіалу з жінкою, але в реальному світі така ситуація неможлива. Ви просто не зможете одружитись, не розказавши дівчині, що саме ви робите на протязі робочого дня. Ви, звісно, можете розказати їй неправду. Але ви не можете відповідати на питання “ким ти працюєш?” щось на кшталт “я працюю на роботі, роблю всілякі речі, трохи тут, трохи там”. А оскільки особисте життя Шакала – це його головна мотивація, то така недоробка не те щоб непомітна.

межа між добром і злом в серіалах і фільмах останнього часу доволі тонка. В поганцях шукають щось хороше, а в героях – щось погане. Але в “Дні Шакала” з цим відверто загралися, адже кілера і агентку, яка його переслідує, буквально підводять до позначки “дивіться, вони ж, в принципі, однакові: порушують правила, вбивають людей, тиснуть на свідків, маніпулюють ворогами та близькими, обманюють рідних”. Світ і справді не чорно-білий, але спроба зробити кілера симпатичнішим за того, хто хоче його спіймати, дратує. Глядачі і так занадто гаряче симпатизують антигероям (Тоні Сопрано, Волтер Вайт, Джокер, you name it), не треба у кожному поганому персонажі шукати букет пролісків та відлуння дитячих травм через поганих батьків.

Втім, це ніяк не вплине на наше бажання подивитись другий сезон, ясна річ.

Повільні коні, 4 сезон (Slow Horses, season 4)

Не кожний серіал виходить на такий рівень, щоб четвертий сезон в принципі хотілося б дивитись. Що вже казати, щоб він був не гіршим за перші. І тим більше, щоб був кращим (це, суб’єктивно, ясна річ, та тим не менш – з іншого боку, якщо подивитись оцінки на IMDb по сезонам, то вони також зростають з кожним новим). Звісно, запорука успіху тут – літературна основа, яка вже написана і доступна для екранізації, але ж і поставити все це потрібно так, щоб витримувати темп, напругу і не втрачати гумору. Блискуча робота всієї команди.

Цього разу справа для відділу професійних невдах під керівництвом Ґері Олдмена дуже персональна і сягає корінням далекого минулого. Для викриття небезпечних терористів доведеться грати поза правилами, ігноруючи пряме та найвище керівництво, а десь і просто перебуваючи під підозрою в скоєнні всіх поганих речей, які міг би зробити оперативник. І все це, як завжди, на межі трилеру, бойовику і чорної комедії.

Читайте також: Найкращі серіали про шпигунів останніх років

Шардлейк (Shardlake)

Детективний мінісеріал, який не зупиниться на першому сезоні – як і у “Повільних коней” вище, тут літературною основою є цикл книг, а тому питання лише у вдалій адаптації. Історичний детектив періоду XVI століття – так, це трохи пізніше, ніж події роману “Ім’я троянди” Умберто Еко (XIV століття), але паралелі напрошуються автоматично. Замість монаха-францисканця Вільгельма Баскервільского – юрист-горбун Метью Шардлейк, який виконує доручення Томаса Кромвеля (а згодом, в наступних розповідях, буде робити це і для інших провідних лідерів свого часу).

Кромвель хоче ліквідувати всі католицькі монастирі та забрати їх багатства, а тому коли в одному з них сталося жорстоке вбивство (відрубали голову представнику влади), це стало чудовим приводом влаштувати розслідування і знайти причини, щоб розпустити його. Приблизно у такому форматі завдання отримує Шардлейк, але він виявляється людиною честі і займається справою, керуючись фактами і принципами. Та й на першому вбивстві все не закінчується.

Всього лише 4 епізоди, але справді цікавий проєкт – і, як не дивно, це Disney+.

Ерік (Eric)

Майже всі проєкти Бенедикта Камбербетча останніх років потрапляють до наших списків найкращого в кіно та серіалах (тут все схоже на ситуацію з Коліном Фарреллом). З одного боку, очевидно, що це пов’язано з нашою симпатією до цього актора, а з іншого – це вражаюча здібність правильно обирати ролі.

Все починається як трилер: дев’ятирічний син ляльковода зник. Шлюб головного героя нещасливий, а тепер він розбитий через ситуацію з сином. Його поведінка стає все більш нестабільною, через що він віддаляється від друзів та колег. Вживання речовин також не допомагає, але наштовхує на несподівану ідею: він намагається знову поєднатися із сином через уявного монстра, ляльку, яку хлопчик вигадав для телевізійного шоу батька. Тепер білий величезний монстр з синьою мордою постійно поруч з Камбербетчем, уособлюючи і його біль, і розчарування в самому собі (серед іншого, як у поганому батьку), і атмосферу великого міста (події відбуваються у Нью-Йорку), часом дуже недружнього до власних мешканців. Це похмура і нетривіальна історія, доросла і відкрита для трактувань. Те, що починається як трилер, поступово стає психологічною драмою.

Агенція (The Agency)

І знову шпигунський детектив. Тут помітно менше екшну, але набагато більше інтриг, подвійної (потрійної) гри, геополітики і ігор розуму. А ще, тут в центрі подій поточна ситуація в Україні – війна з росією, яка стала у певному сенсі також відправною точкою для того, щоб всі тліючі конфлікти по світу поступово розгорілися з новою силою. І це стало приводом запросити двох українських акторів в проєкт – Олександр Рудинський та Сергій Онопко (що нас, звісно, не може не радувати).

Паралельно з місіями в Україні та по всьому світі тут присутня і любовна лінія, але, на відміну від багатьох шоу цього жанру, без надмірного надриву. Шоу достатньо реалістично зображує будні розвідки (події відбуваються у лондонському відділенні ЦРУ), а тому занадто ефектним поворотам тут не місце.

У головній ролі – Майкл Фассбендер, також на екрані Річард Гір, Джеффрі Райт, Кетрін Вотерстон, а в ролі директора ЦРУ – Домінік Вест. Засновано серіал на французькому шпигунському серіалі “Бюро легенд”, який виходив в ефір впродовж п’яти сезонів, а тому і у “Агенції” є всі шанси на доволі довгу історію.

Месьє Спейд (Monsieur Spade)

Детектив Сем Спейд вийшов на пенсію, але розслідування не відпускають його: на півдні Франції, де він проводить вже не перший рік після того, як залишився тут в процесі опрацювання останньої справи, відбувається вбивство шістьох монахинь. Цьому передувала довга передісторія сищика, його кохання, дівчини, яку він сюди привіз, виконуючи доручення передати її батьку, а також передісторія цього батька, який є соціопатом і ветераном війни. Цей складний коктейль раптово вибухає після кількох років очікування, і тепер детективу, який, фактично, грає персонажа Гамфрі Богарта в старості, доведеться розбиратися з усім цим.

Неонуар, який наслідує всі нуарні здобутки кіно тих часів, коли Богарт був однією з найголовніших зірок планети, але при цьому повністю переосмислює образ цього цинічного брутального сищика, позбавляючись лоску та набуваючи статусу місцевого мешканця Провансу з віковими хворобами та іншими проблемами. У головній ролі Клайв Оуен – і це точне влучання.

Читайте також: Найкращі детективні мінісеріали

Справжній детектив: Нічна країна (True Detective: Night Country)

Тріумфальне повернення “Справжнього детективу” на топ-рівень. Рівень першого сезону, прогнозовано, так і залишається недосяжним, але після не такого яскравого другого і провального третього це стало справжньою подією для фанів (нехай частина, як завжди буває, залишилась категорично незадоволеною.

Тепер події відбуваються на Алясці – холодно, майже постійно темно, багато місцевого колориту, складних розкладів всередині містечка та, навіть, містики. Містична складова дуже органічно вписалася в цей сезон (в принципі, в першому сезоні це також було присутнє). Працівники наукової станції стали об’єктом атаки чогось загадкового та небезпечного – тепер частина мертва, а частина перебуває у дуже специфічному стані. Розслідування ведуть колишні напарниці, які тепер не надто шанують одна одну – їх грають Джоді Фостер і Кейлі Ріс, яка крім акторського бекграунду також була професійною боксеркою.

Цей дует дуже потішив своїми акторськими роботами (у випадку Фостер це взагалі якесь диво: вони вже кілька десятиліть на екрані, і час від часу все одно вражає принципово новими образами і підходом до виконання). На режисурі (і частково на сценарії) тепер була Ісса Лопес – і це також стало запорукою вдалого сезону, адже Нік Піццолатто хоча і створив шедевральний перший, але потім став однією з головних причин, чому шоу не може вийти на колишній рівень.

Ворожнеча: Капоте проти Лебідок (Feud: Capote vs. The Swans)

Перша частина антології “Ворожнеча” від Раяна Мерфі була створена ще в 2017 році. Тоді на екрані ворогували Сьюзен Серендон і Джессіка Ленґ, які зобразили, відповідно, Бетті Девіс і Джоан Кроуфорд, голлівудських акторок. Цього разу компанія ворогуючих осіб розширилась: з одного боку виступили Наомі Воттс, Даян Лейн, Демі Мур і Хлоя Севіньї, що представили, власне, “лебідок” – дам з вищого світу богеми Нью-Йорку, з іншого – Том Голландер, який зіграв одного з найвідоміших американських письменників, автора «Сніданок у Тіффані» та «З холодним серцем», Трумена Капоте.

Ворожнеча виникла майже на рівному місці: в одній зі своїх книг Капоте викрив декілька інтимних деталей щодо особистого життя цих дам, що миттєво зачинило перед ним двері вищого світу, до якого за роки він звик. Ескалація сталася швидко, забирати свої слова назад ніхто з ворогуючих сторін не збирався – автори спостерігають за конфліктом без симпатії до жодної з них, дозволяючи побачити обопільне лицемірство та егоїзм.

Це, щонайменше, третій раз, коли ми бачимо Трумена Капоте на екрані, після фільмів, у яких його зіграли Філіп Сеймур Гоффман («Капоте») і Тобі Джонс («Дурна слава»). І цього разу ми бачимо його не на шляху до слави, а навпаки, людиною, яка поступово скочується і бік наркотиків та алкоголю. Не найприємніша картина, але, принаймні, чесна.

Ніхто цього не хоче (Nobody Wants This)

Несподіваний хіт, адже, по суті, сучасний ромком, доволі легкий за формою, поставив набагато більше запитань, ніж деякі драматичні формати. Вона – ведуча подкасту про секс і відносини, яка не вірить в бога. Він – єврей, який хоча і доволі ліберальних поглядів, та все ж повністю залежить від думки єврейської спільноти та своєї мами (і до того ж, дуже хоче стати головним рабином). Ці двоє дуже подобаються один одному. Та чи є у таких стосунків майбутнє?

Чи варто ламати себе заради відносин з іншою людиною? Чи варто щось приховувати, якщо не хочеш це змінювати? Питання, якщо не риторичні, то все одно залишаються по часті відкритими. Багато відсилань до культового серіалу “Секс і місто”, але інші часи, інші трактування, хоча загалом, проблеми стосунків і пошуку “своєї половини” залишаються тими самими.

Убивства в одній будівлі, 4 сезон (Only Murders in the Building)

Як і у випадку з “Повільними конями” це серіал, який з кожним новим сезоном не тільки не втрачає, а (знову-таки, принаймні, суб’єктивно) ще й додає у якості. Історії стають ще трохи екстравагантнішими, це факт – але ж і у першому сезоні все було не те щоб сухо і занадто раціонально.

Комбінація хорошого детектива і класної комедії знову працює, хоча у четвертому сезоні більш вдалою виглядає все ж комедійна частина. Це й не дивно, адже було додано щонайменше двох чудових комедійних акторів – Юджин Леві і Зак Галіфіанакіс. Також залишився Пол Радд, ще одна комедійна перлина, а Єва Лонгорія, яка також приєдналася до акторського складу, несподівано зіграла не фатальну жінку, а саму себе в абсолютно комедійному та іронічному форматі.

Меріл Стріп також на місці, а із нових облич ми ще побачили Меліссу Маккарті та навіть Рона Говарда (саме як актора, не як режисера). По складу це точно найзірковіший сезон проєкту, та й взагалі, на телебаченні в рамках одного шоу не завжди побачиш стільки зірок.

Традиційний вихід на наступний сезон у фіналі зроблено, та й п’ятий сезон було підтверджено ще по ходу четвертого, а тому чекаємо на нові пригоди трьох подкастерів.

Читайте також: Найкращі комедійні серіали 21 століття

Землевласник (Landman)

Декілька останніх років списки найкращих фільмів і серіалів за рік не залишаються без проєктів Тейлора Шерідана, одного з найкращих сценаристів сьогодення. Він став співцем американських центральних штатів – не східний та західний берег з його мегаполісами, шаленими грошима та неймовірною швидкістю життя, а ковбойські та індіанські поселення, серед природи, що майже не змінилася з доісторичної пори, серед лісів та гір. Монтана, Вайомінг, Оклахома, Мічиган, а тепер от і Техас. Раніше з-під пера Шерідана вийшли “Сікаріо”, “Вітряна ріка”, “Король Талси”, “Мер Кінгстауна” та “Єллоустоун” з його двома спінофами, а тепер він розповів історію нової “золотої лихоманки” – нафтової.

Тут перетинається все: власники землі, які отримують чималі гроші за одне лише володіння нею; нафтові ділки на пафосі; адвокати, що готові загризти за клієнта (адже гроші отримають ледь не більші, ніж самі бізнесмени, яких вони захищають); роботяги, які бурять землю (і це ті люди, які працюють найважче, а отримують найменше); наркоділки, які не володіють землею, але контролюють територію, де ведуть свій бізнес. І на перетині стоїть персонаж Біллі Боба Торнтона, досвідченого цинічного менеджера всього цього хаоса. Звісно, саме харизма актора витягує багато чого з подій, які відбуваються на екрані, а тому для багатьох традиційно його участь стала прямим запрошенням до перегляду. Також тут можна побачити Демі Мур, яка відкрила для своєї кар’єри нове дихання після цьогорічної “Субстанції” та Джона Гемма, якому харизми також вистачає. Серед інших знайомих облич – Майкл Пенья та Енді Гарсія.

Суперники (Rivals)

Прихована перлина цього року у серіальному світі – чисто британське шоу (чи може, новобританське, адже розповідь як раз про руйнування старих правил і формування нових) про суперництво в світі багатих та знаменитих. В центрі розповіді двоє англійських лордів у вигаданому графстві, один з яких походить з класу “старих грошей” – походженням, манерами, посадою в парламенті (до того ж він колишній олімпійський чемпіон та поточний міністр спорту, а інший – типовий нувориш, тобто людина, яка пробилася до вищого світу, розбагатівши нещодавно (до того ж, зробила це, одружившись на жінці із все тими ж “старими грошима”). Перший – казанова, улюбленець жінок, красень та, в глибині душі все ж добра людина. А другий бажає вилити на нього достатньо бруду на місцевому “незалежному” ТБ.

Для цього він запрошує зірку у свою програму, і той ірландець доволі швидко розуміє, чого від нього тут насправді будуть вимагати. До того ж, на каналі є продюсерка, якій також не подобається ставлення до політики роботи і формування повістки – іншими словами, тут швидко збирається купа людей, яким є через що ворогувати.

У головних ролях Девід Теннант, Алекс Гасселл, Ейдан Тернер та інші.

Дюна: Пророцтво (Dune: Prophecy)

“Дюна” у виконанні Дені Вільнева стала справжнім хітом, а тому студія вирішила розвивати успіх цього всесвіту – ситуація, аналогічна “Бетмену” і його спінофу “Пінгвіну”. І, як і у випадку з “Пінгвіном”, справа в руках топ-гравця серіальної індустрії – HBO. Що маємо на виході? Ще один класний проєкт, який має настільки потужний потенціал, що його можна буде продовжувати створювати і після закінчення саги на великому екрані. Творці зосередились на сестринстві – клані Бене Ґессерит, який в межах школи для талановитих дівчат, що тренують тіло, розум і волю, створив базу підготовки агентів впливу по всій імперії. Відправляючи радниць до всіх впливових правителів на різних планетах, клан керував політичними процесами і готував своїх представників і представниць для абсолютної влади в світі.

Епізодів всього лише шість, але це також дуже добре, адже ніхто не збирається штучно розтягувати хронометраж. Замість масштабних баталій тут зосередились на політичних інтригах та відносинах між правителями, радницями, повстанцями і армією. Це і зекономило бюджет (а це важливо для продовження проєкту), і дало змогу виглядати достатньо переконливо суто візуально (адже створити розмах з обмеженим бюджетом також проблемно).

Продуманий сценарій доповнила чудова акторська гра досвідчених акторів: Емілі Вотсон і Олівія Вільямс в ролях двох сестер на чолі клану, Марк Стронг в ролі невпевненого в собі, але амбіційного імператора. Молоді також вписалися з цей складний ансамбль – Сара-Софі Буссніна (дочка імператора), Джош Г’юстон (її брат), Іфа Гайндс (одна з послушниць ордену, до речі, дочка Кіарана Гайндса), Кріс Мейсон (тренер імператорської дочки по бойовим мистецтвам) та демонічний екс-вікінг Тревіс Фіммел, який зіграв головного антагоніста серіалу (якщо тут взагалі є протагоністи, звісно).

Читайте також: Найкращі фантастичні серіали

Сто років самотності (Cien años de soledad)

Звісно, коли в одному реченні стоять “екранізація роману Габрієля Гарсія Маркеса” і “Netflix” у шанувальників письменника починало смикатись око. Але страхи виявились даремними: екранізація вийшла напрочуд вдалою. Алегорія розвитку і занепаду всього людства від часів Адама і Єви в межах вигаданого Маркесом селища постала у первинному вигляді притчі і не була спотворена трансформацією в інші жанри.

Тобто книгу не перетворили та фентезі чи горор заради успіху у публіки, а серіальний формат став найбільш вдалим для екранізації цієї складної та довгої історії, адже в рамках хронометражу стандартного повного метру навряд чи вдалося уникнути серйозного скорочення. Автентичності також додало суто колумбійське виробництво – США тут не брали участь, що, можливо, також вплинуло на відсутність попсовості і комерційності. Ще одне свідчення того, що зустрічають, можливо, по обкладинці – але для складення власної думки точно варто спочатку подивитись самостійно.

Якщо стаття була для вас корисною, підтримайте нашу редакцію.

Читайте також:

20 найкращих фільмів 2024 року

20 найкращих серіалів 2023 року

20 найкращих серіалів 2022 року

Підтримайте Україну: