Найкращі серіали 2023 року
Головна відмінність від наших статей про найкращі серіали року минулих років – більше нових проєктів і менше нових сезонів вже існуючих серіалів. Імовірно, що кількість ресурсів, які було задіяно для створення нових проєктів для стримінгів та великих телеканалів у розпалі конкурентної боротьби, врешті-решт перейшла в якість кінцевого продукту. Не дарма сценаристи відчувають свою цінність для індустрії і виходять на страйк, не дарма актори топ-рівня беруть участь не тільки у нових серіалах, а навіть у нових сезонах шоу, які вже виходили на екран, не дарма люди рівня Раяна Мерфі або Джонатана Нолана отримують сотні мільйонів доларів за декілька років контракту (і це не перебільшення, там дійсно суми в 300-600 мільйонів доларів) – на великому екрані в кінотеатрі глядач хоче бачити Ґодзіллу, Топ Ґан і Форсаж-17, а на великому екрані у себе вдома глядачі переглядають сотні мільйонів годин серіалів найрізноманітніших ніш. Якщо раніше ми говорили про те, що хороша драма поступово перебралася в серіальний формат, то тепер туди перебралися і хороший горор, і хороший вестерн, і хороша фантастика (ну а хороший детектив там вже давно).
Ба більше, платформи звернули увагу на формат документального серіалу (не цього року, ясна річ, але важко заперечувати, що успіх “Останнього танцю” про Майкла Джордана вивів зацікавленість каналів на новий рівень). Тому тепер такі проєкти можна буде побачити частіше в списку найкращого за рік – і у цьому також є радість для синефілів, адже хороша документалка іноді не гірше художнього кіно за рівнем роботи сценариста, режисера, оператора (а ще відчуваєш себе набагато розумнішим після її перегляду, нехай і забуваєш всі важливі факти десь на протязі тижня).
Власне, ми про те, що список найкращих серіалів вже вкотре вийшов строкатою стрічкою різноманітних жанрів, форматів, авторів, шкіл та виробників. Ми себе штучно ніколи не обмежували, а тепер це майже неможливо навіть якщо є таке бажання. Вкотре нагадаємо, що ми не претендуємо на лаври індустріального комітету – ми не створюємо рейтингів і не намагаємось з’ясувати, який серіал насправді став най-найкращим. Ми пропонуємо наше бачення найцікавішого за рік для того, щоб читачі могли обрати для себе щось нове чи порадіти за те, що певні думки збігаються (або влаштувати пекельний срач в коментарях, який не вартий кількості символів, що на нього витрачаються). І спочатку наводимо почесні згадки.
Мільярди, 7 сезон (Billions)
“А він що, ще в ефірі?!”. Так. Точніше, вже ні, бо це був фінальний сезон. Ми не закинули проєкт після 3 і 4 сезону через чудових акторів і створений всесвіт персонажів, за якими просто приємно спостерігати, навіть якщо загальний рівень сезону вже не був настільки вражаючим, як у першому. І сьомий сезон став певною винагородою за це, адже він вийшов справді цікавим і потужним. Як і у попередніх чотирьох сезонах, перша половина була своєрідним розгойдуванням, але у другій половині повернулися всі інтриги та твісти, вся напруга, цинізм і лють, за які ми полюбили цей серіал від початку. Крім того, повернулися і важливі актори – перш за все, Деміен Льюїс у ролі Боббі Аксельрода, за яким так сумувала щонайменше половина аудиторії, а також Джон Малкович та багато інших, майже family reunion.
А тепер безпосередньо до найкращого за рік – якщо це буде цікаво і корисно для вас, підтримайте, будь ласка, нашу редакцію.
Падіння дому Ашерів (The Fall of the House Usher)
Майк Фленаґан впіймав хвилю і не відпускає її. Третій поспіль його горор-серіал входить в списки найкращих проєктів за рік як у нас, так і у багатьох критиків. І якщо жахи в цілому в Україні далеко не найулюбленіший жанр, ці три серіали подивилося справді багато наших глядачів, причому далеко не всі з них усвідомлюють, що це один і той самий автор. Просто черезтинне радіо робить свою справу, і якщо якесь шоу справді класне, люди завжди дізнаються.
Директор фармацевтичної компанії, яка, ясна річ, винна у всіх смертних гріхах, отримує несподівану відплату за власні дії, коли його спадкоємці починають помирати загадковою смертю один за одним. Похмура історія інспірована дуже похмурим письменником Едгаром Алланом По, за оповіданнями якого цей серіал і поставлено.
У головних ролях дуже недооцінена Карла Ґуджино, Брюс Грінвуд, Мері Макдоннелл, Марк Гемілл.
Фарґо, 5 сезон (Fargo)
“А що, вже був четвертий?!”. Так. Антологія, яка базується на оскароносному фільмі братів Коенів 1996 року, продовжує впевнено крокувати вперед, залишаючи різні реакції – але цього разу, здається, новим сезоном задоволена переважна більшість глядачів.
Кожен сезон – не тільки різні події і нові герої, але й переміщення у часі. Цього разу, це Міннесота у наші часи, де звичайна домогосподарка виявляється не звичайною господаркою, а справжньою загрозою, яка ладна дати відсіч будь-яким обставинам: владі, бандитам, містянам, які загрожують її спокійному життю. Можливо, це пов’язано з її минулим давно забутим життям, яке знов випливає на поверхню, а можливо, інакше просто важко жити у сучасному скаженому світі.
Вдале поєднання кримінальної драми і чорної комедії – основа успіху “Фарґо” і як фільму, і як серіального формату. За цим вкотре стоїть Ной Хоулі, творець антології, а за втілення концепту на екрані варто також подякувати чудовій акторській команді – Джуно Темпл, Джон Гемм, Дженніфер Джейсон Лі, Сем Спруелл, Девід Рісдал, Джо Кірі, Ламорн Морріс, Дейв Фолі.
Спецназ: Левиця (Special Ops: Lioness)
Якщо за справу береться Тейлор Шерідан, то це вже майже гарантований успіх. Людина, яка стоїть за сценаріями для фільмів “Сікаріо”, “За будь-яку ціну”, “Вітряна ріка” та серіалів “Єллоустоун” та “1923”, “Король Талси”, “Мер Кінгстауна” знає, як зробити цікаву історію та утримувати увагу глядача стільки, скільки потрібно. Зазвичай це поєднання кримінальної історії і драми, причому Шерідан досліджує життя штатів на кшталт Техас, Аризона, Оклахома, Монтана, тобто далеких від мегаполісів, там де звичайні люди живуть своїм звичайним життям – одноповерхова Америка.
Втім, тепер події відбуваються на Близькому Сході, адже саме сюди для боротьби з тероризмом вербують жінок, шпигунок і воїнів, які мають заводити дружбу з з нареченими, дружинами, сестрами, доньками, кузинами тих, хто (можливо) причетний до терористичних організацій. Задум зрозумілий, але ризикований. І коли одного разу все йде не за планом і під час спецоперації гине агентка, спецзагін опиняється на грані розформування…
У головних ролях суперзірки Зої Салдана та Ніколь Кідман. Втім, варто відзначити ще й Лайслу Де Олівейра, яка разом із Салданою є втіленням всього домінантного жіночого у цьому шоу. Жінки тут не доводять свої можливості боротися із світовим злом – вони роблять це, жорстко та ефективно. І якщо феміноцентричність у сучасному західному кіно – звичний тренд, Шерідан не намагається створювати його як річ у собі. Він просто змальовує картину світу, де чоловічі персонажі дійсно виглядають другорядними на тлі жінок, які послідовно та методично роблять свою справу.
Зв′язані до смерті (Dead Ringers)
Переосмислення стрічки Девіда Кроненберга 1988 року (яка, в свою чергу, є екранізацією американської письменниці-фантастки Барі Вуд «Близнюки» 1977 року за мотивами реальної історії) змінює гендер близнюків з чоловічого на жіночий. У фільмі за зображення близнюків відповідав Джеремі Айронс, а тепер естафета перейшла до розкішної Рейчел Вайс.
Але хороший проєкт – це не заміна чоловіка на жінку заради вже згаданої вище феміноцентричності. З перенесенням акценту на жіночу особистість британська драматургиня Еліс Бірч також зосередила увагу на феномені вагітності і народження. Дві близнючки у виконанні Вайс працюють гинекологинями у в лікарні, але мають власні плани щодо запуску власного бізнесу супроводження пологів, що, втім, штовхає їх на не надто правомірні дії як в медичній галузі, так і у відносинах з іншими жінками та чоловіками. Як відомо, Кроненберг був апологетом боді-горору, а тому переосмислення його творчого спадку також потребує певної міцності для перегляду. Втім, на першому місці у Бірч тут все ж психологія потреб і відносин у сучасному світі.
Мінісеріал не зможе уникнути порівняння з фільмом 88-го року, але навіть якщо він і не перевершив його, він однозначно вартий уваги як цікаве самобутнє шоу, візуально приголомшливе.
Покерфейс (Poker Face)
Немає сенсу дивуватися успіху серіалу, якщо за створенням сценарію стоїть Раян Джонсон. Детективну складову свого таланту він показав ще із “Цеглиною” у далекому 2005-му, а пізніше всім довів, чого вартий у цьому полі завдяки “Ножі наголо”. У новому серіалі він використовує принцип Коломбо (чи, якщо бути більш точним, принцип перевернутого детективу – коли глядач спочатку бачить злочин і те, хто його скоїв, а потім спостерігає, як злочинця розшукують). А також він використовує харизматичну Наташу Лайонн, кар’єра якої вийшла на новий рівень після успіху серіалу “Матрьошка”.
Її персонаж не є детективом у повному розумінні цього слова, але має вроджену здатність розпізнавати брехню. Після того, як їй доводиться тікати від власника казино, де вона працювала, оскільки їй загрожувала смертельна небезпека, вона періодично потрапляє у ситуації, де їй доводиться застосовувати цю здатність і викривати злочинців. Але не все так серйозно, як, можливо, це прозвучало: це не тільки детектив і драма, але і гарна комедія.
Шоу подовжено на другий сезон (і можливо отримає їх набагато більше).
Читайте також: Найкращі детективні серіали всіх часів
Ковбой із Копенгагена (Copenhagen Cowboy)
Ніколас Віндінґ Рефн – специфічний режисер, який завжди існує в світі власних правил. Якщо йому здавалося вірним рішенням зробити серіал, кожна з десяти серій якого триває півтори години – він створював «Надто старий, аби вмерти молодим». Якщо потрібно було повернутися в Данію вперше після своєї знаменитої трилогії «Дилер», то він повернувся із «Ковбоєм із Копенгагена». А темрява і неон для візуальної складової самі додалися – це теж правило зі світу Рефна.
Отже, молода дівчина, яка нелегально прибула у Данію з Балкан, має здатність зцілювати та приносити удачу. Але їй самій доведеться нелегко, адже вона вирішила вийти з системи данського кримінального світу, у якому довгий час оберталася. Як ми знаємо по будь-якій гангстерській стрічці на таку тему, вийти з системи неможливо, вона працює тільки на вхід. Тому доведеться зіткнутися і з китайською мафією, і з албанською, а потім і з маніяком, який носить ковбойські черевики.
Історія помсти у світі гангстерів не стає аж занадто простим видовищем у Рефна. Він все одно тяжіє до артхаусу, нехай і дозволяє глядачу трохи розслабитись. У підсумку маємо насичене та наповнене змістом шоу, яке точно виділяється на тлі стандартних кримінальних драм.
Останні з нас (The Last of Us)
Потрапляння цього серіалу до переліку найкращого за рік було очевидним. По-перше, нарешті знято серіал за грою, який можна дивитися (причому і тим, хто є фанатом гри, і тим, хто ніколи про неї не чув). А по-друге, одностайні відгуки критиків і глядачів вивели бали цього шоу на будь-якому кіносервісі у недосяжну далечінь.
Постапокаліпсис – завжди благодатна тема для створення фантастичного серіалу. Ландшафт змінився назавжди, але правила гри тобі зрозумілі, адже це все ще наша рідна Земля, тільки спустошена пандемією паразитичного грибка. У цьому середовищі двоє намагаються вийти з карантинної зони: провідник, основний вид доходу якого – заняття контрабандою (його грає Педро Паскаль) і 14-річна дівчина (її грає Белла Рамзі). При цьому чоловік раніше втратив дочку, а дівчина, яку йому доручили вивести – сирота. Так, це нагадує концепт “Мандалорця”, де той самий Паскаль в образі Діна Джаріна намагається знайти для маленького сироти Грогу планету, де живе його вид – ще трохи, і Педро Паскаль стане найлюдянішим актором Голлівуду замість Тома Генкса.
Можливо, світ отримав би чергову не надто опрацьовану адаптацію дуже популярної гри, якби не люди, які безпосередньо займалися проєктом. По-перше, це HBO – як ми детально розбирали у матеріалі про серіали цього каналу, вони апріорі не займаються чимось недоречним. По-друге, це людина, яка була одним із тих, хто розробляв саму гру – Ніл Дракманн, він став одним із сценаристів і виконавчих продюсерів. По-третє, другим сценаристом і виконавчим продюсером став Крейг Мезін, який разом із Юганом Ренком подарував нам серіал “Чорнобиль” від того ж HBO. Отже, люди, яким не начхати на цю гру, приділили достатньо уваги деталям, починаючи від кастингу і закінчуючи відсиланнями до The Last of Us в серіалі – а щоб вже напевно завершити справу, на композитора взяли Густаво Сантаолалья, відомого, в першу чергу, за гітарними переборами в фільмах Алехандро Іньярріту (точніше, він грає на чаранґо, це така маленька гітара з великою кількістю струн, але то вже не так важливо – головне, що він створює неймовірно зворушливу музику).
Читайте також: Найкращі фантастичні серіали всіх часів
1923
Формально цей серіал вийшов ще наприкінці 2022 року, але більша частина все ж з’явилася у 2023-му. Крім того, завжди хочеться концентрувати увагу на гарних проєктах, а не на формальних правилах. “1923” – це приквел дуже успішного серіалу від згаданого вище Тейлора Шерідана “Єллоустоун”. Для каналу Paramount він став абсолютним рекордсменом, а отже рішення розширити цей всесвіт виглядало логічним. Запорукою успіху стало запрошення Шерідана для роботи над цим приквелом і ще одним – «1883». Адже скільки разів ми бачили, що найуспішніші шоу отримують жалюгідні відгалуження – приквели, сиквели, спінофи тощо. На щастя, у Тейлора вистачає запалу для створення такої кількості програм, а далі вже справа суто технічна, запросити гарний акторський склад та поставити все в ідеальному ландшафті Монтани.
У серіалі “Єллоустоун” Джон Даттон (Кевін Костнер) грає володаря однойменного величезного ранчо, який захищає його від спроб забрати з боку влади, індіанців із сусідньої резервації, мільярдерів та інших людей, не завжди навіть поганих у звичному сприйнятті поганців на екрані. У “1923” ми бачимо його дідуся та бабусю (їх грають Гаррісон Форд і Гелен Міррен, чудовий вибір акторів), які мають зустрітися із викликами, які їм пропонує перша половина двадцятого століття, зокрема сухий закон та Велика депресія. У «1883» Шерідан йде ще далі у минуле, але то вже інша історія.
Історія пращурів Джона Даттона дає більше розуміння того, чому він настільки чіпляється за цю землю (адже її намагаються відібрати не тільки силою, час від часу йому пропонують великі і справедливі за ціною гроші, але він все одно не продає). Звісно, коли твоя родина проходить стільки випробувань, щоб залишитися на своїй землі, ти не можеш це знецінювати, навіть у нові часи, коли пройшло багато десятиліть і багато чого змінилося в державі, політиці, економіці та правилах гри.
Крім Форда і Міррен в серіалі є ще декілька заслужених акторів, які ідеально вписуються в ландшафт Дикого Заходу – Роберт Патрік, Тімоті Далтон, Джером Флінн.
Ведмідь (The Bear)
Справжній хіт року і ковток свіжого повітря. Тут немає зірок першої величини (хоча частина акторів дуже досвідчена і добре відома глядачам), а тому око не відволікається від історії. І хоча подібну канву ми вже бачили в історії кінематографу, все ж це виглядає куди більш нетривіально та цікаво (а до того ж ще й смачно).
Зіткнення двох культур: висока кухня і забігайлівка, в якій роблять італійські сендвічі. Саме це доведеться пережити головному герою (Джеремі Аллен Вайт), який спочатку поїхав з рідного Чикаго підкорювати Нью-Йорк у намаганні стати шеф-кухарем, а тепер повертається до рідних пенатів. У Нью-Йорку він став шефом престижного ресторану з трьома зірками Мішлену (тобто досяг всього, чого тільки можна мріяти у цій професії), а у Чикаго він повертається керувати маленьким ресторанчиком італійських сендвічів. Цей бізнес йому заповідав старший брат, який занадто захоплювався наркотиками і покінчив із собою.
Навіть для людини, далекої від світу високої кухні, перепад здається очевидним. Але на додачу до цього, головному герою доведеться боротися із своїми власними фобіями. До речі, це не суто комедійний серіал, як його іноді позиціонують, тут набагато більше драми, ніж здається на перший погляд.
Баррі, 4 сезон (Barry)
Фінальний сезон чорної комедії “Баррі” вийшов гідним завершенням шоу (а це трапляється не так часто, коли проєкт триває більше, ніж 2-3 сезони). Білл Гейдер, популярний комік і комедійний актор, постійно співпрацюючий із Saturday Night Live, здається, знайшов головну роль свого життя (принаймні, поки що). Він став і сценаристом, і виконавцем головної ролі, а тому персонаж так органічно виглядає на екрані. Як відомо, якщо важко знайти хорошу роль, потрібно просто написати і поставити її під себе.
Баррі – колишній морський піхотинець, який тепер заробляє собі на життя, працюючи кілером. Йому не подобається те, чим він займається і як він взагалі живе. Випадково потрапивши на акторські курси, він усвідомлює, що хоче зайнятися акторством. До того ж, йому подобається одна з акторок, а тому його життя стає богемнішим, але від того не менш проблемним і навіть трагічним…
Сантехніки Білого дому (The White House Plumbers)
Про Вотергейтський скандал знято вже чимало фільмів та серіалів – у різних форматах, у різних жанрах. Цього разу це комедія, а місцями майже фарс, про двох недолугих оперативників, яким доручили знайти джерела витоку інформації про національну безпеку, та які врешті-решт призвели до найбільшого політичного скандалу в історії сучасної Америки.
У головних ролях Вуді Гаррельсон і Джастін Теру, які всім своїм зовнішнім виглядом дають зрозуміти, що про ФБР і ЦРУ тут складеться не найкраще враження. Ті, хто мали захистити президента Ніксона, у підсумку стали найбільшими саботажниками його потенційного другого президентського терміну – і хоча тема серйозна, Гаррельсон і Теру тут зображають зразкових недоумків. Сантехніки, замість того, щоб вичистити все лайно, що накопичилось у Білому домі, спричинили масштабний його вибух – такий, що нікому не відмитися.
Блакитноокий самурай (Blue Eye Samurai)
Ще один контраргумент для тих, хто любить розповідати, який Netflix поганий. Стримінговий гігант продовжує брати на себе ризики по нестандартним проєктам, у тому числі по анімаційним. Цей серіал розробила команда подружжя Майкла Ґріна та Ембер Ноідзумі. Їх походження (японське і американське) вплинуло і на основу сюжету. Головна героїня також змішаного походження – європейсько-японського.
Героїню часто помилково вважають чоловіком (як і на кадрі вище, візуально це не завжди очевидно). До того ж, походження їй також дошкуляє, адже її дискримінують не тільки за гендером, а тому вона виростає озлобленою та схильною до помсти. І от тепер вона шукає чотирьох білих чоловіків, які нелегально залишились в Японії, в період закриття нею границь.
Оцінки першого сезону були дуже хорошими, а тому шоу подовжили на другий сезон.
Читайте також: Найкращі анімаційні серіали всіх часів
Спадкоємці, 4 сезон (Succession)
Ще одне шоу у списку, фінальним сезоном якого став четвертий. І якщо третій сезон нам здавався слабшим за перші два і сповненим самоповторів та ледь не роздуттям хронометражу (на відміну від багатьох інших критиків, які впевнено звеличували його), то фінальний сезон став справжнім гранд-закриттям. Деякі епізоди (не будемо спойлити) заслужено вважаються такими, що претендують на звання найкращих в історії телебачення (принаймні, сучасної його ери).
“Спадкоємці” завжди балансували на межі бізнес-драми та драми особистої, психологічної. Домінантний батько, володар багатомільярдної компанії, ніяк не може визначитись з тим, любить він власних дітей, зневажає, хоче подарувати їм свою власність чи навпаки, зробити так, щоб вони ніколи не перебували навіть поруч з його спадщиною. Іноді він ненавидить когось окремо, іноді всіх дітей разом – і майже тим самим вони йому відповідають. Але всередині четвертого сезону події зазнають крутого розвороту, і драматичного, і принципового. Таке ніхто не міг передбачити ані в світі самого серіалу, ані серед глядачів. І саме цей розворот стає головним козирем сезону.
Цей серіал справді виділяється на тлі інших у списку (так само, як минулого року виділявся фінальний сезон “Краще подзвоніть Солу”). Це один з найкращих проєктів декади, а може і початку 21 століття. Тому якщо хтось ще не дістався його, це варто терміново виправити.
Читайте також: Найкращі серіали HBO
Дипломатка (The Diplomat)
Здається, аудиторія (і сам Netflix) скучили за “Картковим будинком”. Політичний трилер “Дипломатка” не стане його заміщенням, але він має сподобатись його фанатам. Адже тут знов війна у кабінетах, яка буває не менш жорстокою і не менш цікавою для спостерігання на екрані, ніж війна справжня, вдалині від цих кабінетів. На першому плані тепер не політики (і не агенти спецслужб), а посли. Бо в часи холодної війни часто саме вони мають розбиратися із тим хаосом, який виникає після дій одних країн і бездіяльності інших.
Війна росії і України у розпалі, чуємо ми і про ЧВК, і про Маріуполь, і про санкції, і про Іран з іншими країнами Сходу. І так само, як і в реальному житті, на кожного завзятого політика з Британії чи США, який хоче вплинути на рф військовим шляхом, або передавши зброю Україні, завжди найдуться більш дипломатичні посли, які знайдуть масу контраргументів для того, щоб діяти не так, і не зараз, і не там. Що з того, що ми бачимо в цьому серіалі відповідає дійсності, сказати важко – для цього потрібно перебувати всередині цих кабінетів. Але загальна проблематика сучасного світу, з його геополітичними розкладами і пошуками вигоди суто для себе, показана дуже наочно.
У головній ролі чудова Кері Рассел, знайома за серіалом «Американці».
Вбивства в одній будівлі, 3 сезон (Only Murders in the Building)
Хоча ми і є палкими шанувальниками Стів Мартіна, навіть нас здивувало, що всі три сезони серіалу “Вбивства в одній будівлі” потрапили до списків найкращого за рік. Але з іншого боку, тут нема нічого дивного, якщо до кожного сезону ставитись так само відповідально, як до прем’єрного.
І справа не тільки в підсиленні акторської команди – додалися Меріл Стріп та Пол Радд. В першу чергу, це робота зі сценарієм, адже балансувати між детективом і комедією – непроста задача. Детективні лінії, романтичні лінії, діалоги, розвиток персонажів – тут потрібно декілька сценаристів і чітке координування їх роботи. І жарти, бо їх багато.
Якщо повертатися до акторів, то Пол Радд потішив навіть більше за Меріл. Зрозуміло, що вона, як завжди, була на висоті, але Радд у доволі нетиповому для себе негативному образі самозакоханого зіркового актора, прими з цілою купою забаганок, просто вразив. Наші старі друзі – Стів Мартін, Мартін Шорт і Селена Гомес також не відставали (фрагмент з “білою кімнатою” чого вартий). Десь на етапі першого сезону думати про четвертий бул3о якось навіть ніяково, але тепер розумієш, що і це не межа.
Читайте також: Найкращі комедійні серіали 21 століття
Корона, 6 сезон (The Crown)
І ще одне грандіозне завершення. Втім, мабуть, не настільки грандіозне, як ми собі це уявляли. До хорошого швидко звикаєш, а чотири сезони одного з найкращих історичних серіалів (і серіалів взагалі) змусили звикнути до справді найвищого рівня драматургії і сценарної майстерності. П’ятий сезон вийшов дещо слабкішим, але шостий повернув все на свої місця. Так, не будемо сперечатись, перші сезони все одно було цікавіше дивитись, але повернення до історії принцеси Діани, а потім і історія наймолодшого покоління королівської родини знов були цікавими, зворушливими, драматичними.
Хто наступна історична персона, чиє життя розкладуть настільки ж докладно? Кеннеді? Час покаже, адже коли виникає такий великий отвір, його просто необхідно чимось заповнювати.
Читайте також: Найкращі серіали Netflix
Повільні коні, 3 сезон (Slow Horses)
Це не тільки один з найкращих серіалів останніх років, а й один із найстабільніших. Продакшн відбувається зі швидкістю приблизно два сезони на рік, ще тільки закінчився третій сезон, а вже затверджено п’ятий, а головне, ще до початку перегляду нового сезону глядач впевнений, що не буде розчарований. Справжній знак якості в жанрі шпигунських і комедійних серіалів. Чому так вийшло?
Звісно, багато хто у відповідь назве ім’я Ґері Олдмен – і буде правий. Але давайте подивимось глибше. В серіалах надважливим є сценарій, адже неможливо витягнути сезон на одному лише візуалі, чи дотепних режисерських ходах, чи геніальній акторській грі. Сценарій “Повільних коней” виник не на рівному місці – це адаптація серії шпигунських книг, і ім’я, яке стоїть за цими книгами (і якому варто подякувати у першу чергу) – Мік Херрон. Але книгу ще потрібно адаптувати, тобто наступний, кому ми вклоняємось за гарну роботу – це Вілл Сміт. На цьому моменті може здатися, що ми бахнулись і не контролюємо те, що ми пишемо, але це всього лише однофамілець зіркового актора. Цей сценарист раніше працював з видатним політичним сатириком Армандо Януччі над серіалами “Гуща подій”, “Віце-президент”, “Авеню 5”, а для “Повільних коней” написав десять епізодів.
Кожен сезон (це шість епізодів) знімає новий режисер (для серіалів це загальноприйнята практика), але в інших серіалах режисери знімають по 1-2 серії сезону, а тут вони здають сезон під ключ. Можливо, це і не найвизначніший фактор, але для цільності розповіді, здається, це має позитивне значення.
Якщо ми вже згадали Ґері Олдмена, то варто згадати і інших акторів. Ще один ветеран британського кіно – Крістін Скотт Томас у ролі цинічної холодної шефіні розвідки; Джек Лауден, потенційна нова зірка британського (а може і голлівудського) кіно; а ще Джонатан Прайс, заслужений актор, який грає його дідуся.
Річер, 2 сезон (Reacher)
Звісно, це певний аванс, адже другий сезон ще в ефірі, але вже перші епізоди повернули нас в чудовий світ нової інкарнації Джека Річера з Аланом Рітчсоном. Лінійний олдскульний бойовик – цього не вистачало певний час як на великих екранах, так і в серіальному форматі, а зараз до цього знов повертаються в багатьох проєктах, адже це працює. Просто не потрібно ігнорувати сценарій (так, у цій статті ми багато пишемо про цінність сценарію), і тоді буде куди додавати міцних хлопців (і дівчат), бійки, перестрілки та нехитрі, але цікаві детективні розслідування.
Певним чином ситуація зі сценарною роботою схожа на попередній проєкт в списку. Лі Чайлд – письменник з багатим досвідом праці на ТБ, який створив серію книг про Джека Річера (ви можете пам’ятати також повнометражні екранізації з Томом Крузом). Далі людина, яка адаптували це для екрану – Нік Сантора, який, серед іншого, працював над серіалом “Втеча з в’язниці”.
Ну а далі фронтмен серіалу. У “Повільних конях” це Олдмен, а у “Річері” це Алан Рітчсон. У обох є головне – харизма, просто харизма Олдмена побудована на іронії і саморуйнуванні, а харизма Рітчсона – на потужному атлетичному тілі та домінантній присутності в кадрі. Харизма може бути різних типів, але головне – все працює. Було б некоректно порівнювати цих двох за ступенем акторського таланту, але так само некоректно було б сказати, що Рітчсон не впорався із своїм завданням.
Бекхем (Beckham)
У вступі ми торкнулися документального формату – і ось його представник. Після успіху “Останнього танцю” про Майкла Джордана багато хто подумав: “А чому б не зняти щось подібне про…?” – і тут можна вказати багато імен. Ба більше, багато хто з акторів, спортсменів, бізнесменів подумали майже так само: “А чому б не зняти щось подібне про мене?”. І от ми побачили документальні фільми чи мінісеріали про Арнольда Шварценеггера (непогано), Сильвестра Сталлоне (нічого особливого, хоча шанувальники актора поставляться схвально) та багатьох інших. Але була одна фігура, повз якої точно неможливо було пройти.
Девід Бекхем не є спортсменом рівня Майкла Джордана (при всій любові і повазі до Девіда). Але він точно є поп-іконою, людиною, популярність і вплив якої вийшли далеко за межі футбольного поля. Це продовжується і сьогодні – подивіться, куди перейшов Ліонель Мессі. Саме так, це клуб Інтер Маямі, одним із власників якого є Девід Бекхем. Девід швидко зрозумів, що крім безпосередньо гри є багато інших речей, у яких варто спробувати досягти успіху – модельний бізнес, рекламні контракти, персональний бренд. Це не подобалось серу Алексу Фергюсону, але це не означає, що шлях Бекхема був хибним. Врешті-решт, на полі він завжди був професіоналом, а трофеїв здобув настільки багато, що далеко не кожна футбольна легенда може подібним похизуватися (він чемпіон чотирьох країн та переможець Ліги Чемпіонів, серед іншого).
Серіал вміло балансує між спортивними подіями – клуб, збірна, перехід в Реал, поїздка в США, повернення в європейський футбол, та подіями із суспільного та приватного життя Бекса. найбільш приголомшливою все ще виглядає історія із видаленням футболіста у матчі проти Аргентини на чемпіонаті світу 1998 року та неймовірного обсягу хейтом, який звалився на Девіда. Чимало уваги приділено і кризі в сімейному житті Бекхема при переїзді в Іспанію, нехай творці серіалу і політкоректно уникають прямої відповіді на питання “чи зраджував Девід дружині?”. Втім, це ж фільм про Бекхема, який знятий на замовлення Бекхема, чого ще очікувати – але ж дорослі люди можуть скласти два плюс два, адже ситуацію подають доволі однозначно.
Класна візуальна подача (хоча, здавалося б, це ж стандартне документальне кіно з інтерв’ю, що тут можна придумати нового). Але дві речі точно запам’яталися – це врізки дитячих відеоархівів Бекхема (як з’ясувалося, є шалена кількість записів його тренувань та ігор в дитячій лізі, що була зроблена батьками) та фронтальний план людини, яка дивиться якесь відео по темі (на екрані одночасно і те відео, і емоції людини, яка його дивиться – чи то сам Бекхем, чи Дієго Сімеоне, через якого він отримав те саме вилучення, чи його колеги по команді). Завдячувати цим та іншим знахідкам варто актору, продюсеру і режисеру Фішеру Стівенсу. Ви можете його пам’ятати по тому самому серіалу «Спадкоємці» зі списку вище, фільмам «Французький вісник», «Астероїд-Сіті», «Коротке замикання» та багатьом іншим, але навряд чи знали що він режисер таких картин як “Палмер” з Джастіном Тімберлейком, наприклад, а також те, що він вже понад двадцять років знімає та продюсує документальні фільми (серед інших, “Король тигрів: убивство, хаос та безумство”), а за документалку “Бухта” він взагалі отримав Оскар.
Читайте також: Найпомітніші документальні серіали останнього часу
Бункер (Silo)
Apple TV + поступово завойовує позиції, створюючи все більше продукту серйозного рівня. На певному моменті розвитку крім “Ранкового шоу” не було інших вдалих проєктів, щоб згадати. Але за останні 2-3 роки амбіційні шоу цього стримінгу у чомусь навіть посунули конкурентів, особливо якщо говорити про фантастичний жанр. Надамбітний проєкт “Фундація” по Айзеку Азімову може і не став проривом, але привернув увагу. “Поділ” (або “Розрив”) взагалі став одним із найкращих серіалів останніх 2-3 років. “Сліпота” з Джейсоном Момоа, антологія “Екстраполяції”, і от тепер “Бункер”, який, завдяки наявній літературній основі, може розтягнутись на декілька сезонів.
Фізично бункер існує у світі антиутопії з Ребеккою Фергюсон у головній ролі. У цій багатоповерховій складній структурі живе декілька тисяч людей, дотримуючись заведених правил, які дозволяють зберегти їм нормальне життя. Чи ні? Чи може ці правила, навпаки, залишають людей без їх природних прав? Вихід на поверхню – чи справді не варто його робити? Інженерці, яку грає Фергюсон, доведеться зануритись у тайни бункера, багато з яких виявляться неприємними.
У серіалі також зайняті Рашида Джонс, Девід Оєлово, Common, Тім Роббінс, Гаррієт Волтер. Шоу вже подовжено на другий сезон.
Читайте також:
20 найкращих фільмів 2023 року
20 найкращих серіалів 2022 року
20 найкращих фільмів 2022 року
9 найкращих українських фільмів 2022 року
10 найгірших фільмів 2022 року
25 найкасовіших фільмів 2022 року
Підтримайте Україну:
- фонд Повернись Живим (допомога армії) — savelife.in.ua
- фонд Сергія Притули (допомога армії) — prytulafoundation.org
- Таблеточки (допомога дітям) — tabletochki.org
- дитяча лікарня Охматдит (допомога дітям) — bit.ly/help-ohmatdyt
Приєднуйтесь до наших сторінок у соцмережах:
- facebook — facebook.com/goodkino
- YouTube — youtube.com/c/kinowar
- Instagram — instagram.com/kinowar.com.ua
- twitter — twitter.com/kinowar_com
- Telegram — t.me/kinowarcom
