Найкращі фільми 2025 року
Згадаємо найкращі фільми, які вийшли на великі екрани або на екрани стрімінгів цього року.
Якщо ця стаття стане для вас цікавою та корисною, підтримайте нашу редакцію.
Ти – космос
IMDb 8.1
Почнемо з очевидного: найкращий український фільм року (та й декількох останніх років) викликав справжнє захоплення у глядачів та змусив навіть заклятих скептиків погодитись з тим, що хороші вітчизняні комедії та драми існують. До всього він класно виступив і у прокаті: більше 53 мільйонів гривень і майже 300 тисяч глядачів (і це в часи відключення енергії та постійних повітряних тривог, не кажучи вже про війну як таку). Найкраще ефект від фільму, мабуть, сформулював режисер Антоніо Лукіч, назвавши своє відео про нього “Фільм, який змусив мене заздрити – “Ти – космос””.
Фільм створювали десять років. Задум, робота над сценарієм, пошук коштів, підготовка фільмування та сам його процес, що розтягнувся на роки через пандемію ковіду і початок повномасштабного вторгнення. Виконавець головної ролі Володимир Кравчук встиг взяти участь у бойових діях, і коли отримав звістку про те, що знімальний процес таки буде завершено, біг під обстрілом з думкою “тільки б вижити, бо треба дознімати”. Врешті-решт, проєкт було завершено, і почалося фестивальне життя картини, що допомогло створити цю ауру фільму, що обов’язково треба побачити. Так через десять років стрічка дісталася і української прем’єри, а потім і широкого прокату.
Автор сценарію і режисер Павло Остріков довго доточував центральну ідею: що як людина, що опинилася у космосі дізнається, що Земля загинула, і останнім представником людства є наш головний персонаж? Історію можна було направляти в будь-який бік, у тому числі і жанровий, і у підсумку це стало комедійною драмою, де ближче до фіналу стає менше комедійного і більше глибокого і драматичного. Найбільшим викликом прогнозовано стала необхідність зробити розповідь не нудною, враховуючи, то більше 90% фільму на екрані присутній лише головний герой. І режисер, і актор впоралися з цим феноменально органічно: за пригодами космічного далекобійника можна було б спостерігати і три години. Якщо хтось ще не бачив фільм, обов’язково сходіть в кінотеатр, якщо будуть організовані покази, або перегляньте його онлайн – той випадок “всеїдного” кіно, яке подобається абсолютній більшості аудиторії.
Читайте також: Найкращі українські фільми періоду Незалежності
Одна битва за іншою (One Battle After Another)
IMDb 7.9
Продовжимо ще одним очевидним претендентом на звання головного фільму року: Пол Томас Андерсон створив помітно легший для сприйняття, ніж певна частина його картин, фільм, який, тим не менш, підіймає чимало серйозних тем. Зростання і дорослішання, зміна ідеалів, прийняття (чи неприйняття) батьківства і материнства, пошук свого місця у нові часи (або вибір плисти за течією) – після того, як дві години і сорок хвилин комедійного дійства непомітно промайнули, ці питання постають в голові у повний зріст, як, мабуть, і притаманно для справді хорошого кіно.
Леонардо Ді Капріо міг зіграти головну роль в більш ранньому фільмі Андерсона “Ночі в стилі бугі” (щоправда, тепер він сам справедливо зазначає, що не бачить, хто ще б міг виглядати так органічно і переконливо, як Марк Волберг), але чекати їх партнерства з режисером довелося 28 років. Втім, очікування було того варте: Лео знову багатогранний, щирий, смішний, нагадує суміш Лебовські з “Великого Лебовські” та невдахи у виконанні Рішара у будь-якій з його комедій (коли він однозначно викликає симпатію, але так і залишається вельми незграбним хорошим хлопцем, що прагне змінити світ, але натомість створює ще більше проблем для оточення).
Бенісіо Дель Торо знову король на екрані, і при цьому ледь не половину матеріалу він створив в режимі імпровізації, до якої заохочував і сам режисер. Реджина Голл знову підтвердила, що вона може бути значно більшою, ніж просто дівчина з “Дуже страшного кіно”, а Теяна Тейлор і Чейз Інфініті заявили про себе, як про майбутніх зірок (хоча у Теяни фільографія вже чималенька).
Втім, головною прихованою перлиною став Шон Пенн. Зіграти фанатичного придурка-солдафона, який марить можливістю потрапити до могутнього клану білих супремасистів, але при цьому так само шаленіє від темношкірої терористки, яку за замовчуванням вважає уособленням диявола на Землі – і все це з такою природністю, ніби він грає себе самого, на це, мабуть, ніхто не розраховував на поточному етапі кар’єри актора. Це цілком може стати і третім Оскаром, якщо зірки стануть.
Читайте також: Найкращі чорні комедії
Грішники (Sinners)
IMDb 7.6
І ще один фільм, який можна спокійно назвати найкращим у цьому році. Дивовижно, як з простої, навіть лінійної історії, режисер Раян Куглер створює магічну розповідь, де вистачає місця і вампірам, і американському та європейському фольклору, і зраді, і помсті, і справжньому коханню, як між чоловіком і жінкою, так і братерській любові, що сильніша за смерть.
Чергова співпраця з Майклом Б. Джорданом (точніше, навіть, з двома Майклами Б. Джорданами) стала ледь не найкращою для Куглера. Хімію між актором і режисером нема сенсу заперечувати: у “Чорній пантері”, наприклад, Джордан затьмарив навіть головного персонажа у виконанні Чедвіка Боузмана. Тут він солює (точніше, подвійно солює), залишаючи місце і іншим яскравим персонажам.
Однозначно варто відзначити роль Гейлі Стайнфельд, яка виходить з підліткових і дитячих образів своїх попередніх проєктів і грає чисту дияволицю з точки зору звабливості, але якщо продовжувати тему прихованих перлин, то чемпіоном постає Джек О’Коннелл, чиї ірландські танці і співи в образі старовинного (але молодого зовні) вампіра повністю змінюють гру на певному етапі розповіді. До речі, саме музикальна частина стає клеєм, що зміцнює, тримає до купи, просякає наскрізь всю картину. Блюз і госпел стають частиною розповіді, розглядати їх просто у якості музичного супроводу навіть думки не виникає.
Втім, це не мюзикл, це захоплюючий трилер, що у певному сенсі повторює схему зміни жанру у класичному вже “Від заходу до світанку” Роберта Родрігеса: до певного моменту цей трилер є кримінальним, а коли на сцену виходить перший вампір, все розвертається на 180 градусів, і тепер це трилер про вампірів і спробу смертних пережити одну шалену ніч.
Можна казати про те, що візуальне і аудіальне тут на першому плані, але, з іншого боку, хіба не у цьому сутність кіно – захоплювати свідомість через звук і віжуал настільки, що переносити глядача на кілька годин в інший світ. До того ж, глибини тут теж вистачає, але як і у випадку з “Однією битвою за іншою”, головні питання постають вже після перегляду, коли перетравлюєш і усвідомлюєш побачене.
Читайте також: Найкращі (і найгірші) фільми про вампірів
Ножі наголо: Прокинься, покійнику (Wake Up Dead Man)
IMDb 7.4
Повторимо те, що ми казали у 2022 році: яке щастя, що у нас є Раян Джонсон! Справжній сценарист, який може створити, перш за все, цікаву історію. На додачу до цього, він також вчергове переосмислює жанр детективу і, що, мабуть, було найнесподіванішим і вельми цінним у фільмі, розмірковує на вічні теми сприйняття і прийняття (чи неприйняття) віри і релігії. Останнє виходить у нього краще за багато фільмів по цій темі (звісно, “Конклав” помітно глибший, але десятки інших навіть не наближаються). У чому різниця між релігією і вірою, що люди справді шукають у вірі, який справжній шлях священика у сучасному світі та яким чином суміщати знання цього світу і ідеали світу духовного – найбільше ці роздуми стосуються, звісно ж, фігури молодого священика у виконанні Джоша О’Коннора, але у той чи іншій мірі до них додають всі персонажі, включно з геніальним детективом Бенуа Бланком (Денієл Крейг) і авторитарним монсеньйором Джефферсоном Віксом.
Втім, повернемось до детективної складової. Було дуже смішно читати коментарі “це було очевидно” стосовно фігури вбивці. Можливо, хтось і вгадав, хто саме був головним винуватцем злочину (хоча, люби, боже, правду, зазвичай в голові у глядача є декілька підозрюваних, і коли один з них таки виявляється винним, тумблер спрацьовує без відмови: “я так і знав, що це він/вона!”), але чи ви справді знали про всіх дотичних? І про комбінацію злочину? І передісторію? І що сталося в процесі розслідування? Точно? Ви все передбачили?
Раян Джонсон чудово оперує всіма наявними детективними прийомами, так щоб зробити історію цього древнього жанру цікавою, нестандартною і непередбачуваною. Ви не можете вгадати, хто вбивця, просто тому, що режисер і сценарист грається з вами. Він не тільки направляє вас хибними шляхами, він ще й використовує пастки на цих хибних доріжках, щоб упіймати самовпевненого глядача і показати йому, що справжню розгадку знає тільки автор. Бо це професійний сценарист – зробити саме так у його владі.
Повертаючись до фігури Джоша О’Коннора, відзначимо, що саме цей молодий актор виступив у фільмі головною дійовою особою і забрав всю увагу на себе. І це логічно, адже ця юна зірка незабаром стане одним з головних титанів акторського цеху. Це було зрозуміло ще на етапі його участі в серіалі “Корона” (роль молодого принца Чарльза), а потім кожна наступна його робота лише додавала йому впевненості і популярності. “Суперники”, “Ножі наголо”, а тепер і участь у новому фільмі Спілберга – попереду блискуча кар’єра.
Читайте також: 100 найкращих детективів всіх часів
Франкенштайн (Frankenstein)
IMDb 7.5
Ґільєрмо Дель Торо – геніальний творець казкових світів. Можна дуже ретельно розкладати майстерність режисера на складові і вказувати на те, які саме прийоми додають фільмам такого смаку, але найголовніше у нього – це загальне бачення, яке ніби постійно присутнє в голові, коли він починає створювати новий проєкт. Картина виходить цільною, довершеною, з усіма багаточисленними деталями, точно пов’язаними між собою. Глядач ніби розглядає полотно від майстра живопису, настільки закінченим воно виглядає. І хоча все це одна велика казка, як завжди у Дель Торо, це видовище настільки доросле і драматичне, що може позмагатися з багатьма брутальними реалістичними драмами.
Ще більше вражає те, що це все ще класична історія доктора Франкенштейна і створеного ним монстра. Але контекст і деталі роблять її новою та насиченою. Та й питання підіймаються інші. Віктор Франкенштейн все своє життя знаходиться у фанатичній гонитві за чимось недосяжним. І тепер він постає перед страшним усвідомленням: схоже, процес гонитви замінив йому сутність того, що саме він хотів би наздогнати. Коли все твоє професійне життя стає позбавленим сенсу, при цьому витісняючи всі інші аспекти твого життя, чи це не жахлива катастрофа? І ледь не всі, хто біг поруч, постраждали від цих нездорових амбіцій, що буквально проривалися крізь це маленьке тіло.
Оскар Айзек то демонічний, то сповнений відчаю, то шаленіє, то намагається схаменутись перед лицем власних жахливих вчинків. Крістоф Вальц – ну, що тут коментувати, це людина-клас. Але найбільше потішила саме молодь: Міа Гот вчергове підтвердила, що вона одна з найпомітніших акторок свого покоління, а головним сюрпризом став Джейкоб Елорді. Він грає монстра, створіння обмежене в емоціях і діалогах, здавалося, чого взагалі чекати від його перформанса? І ми жорстоко помилялися: спочатку юний австралієць чудово впорався із завданням завдяки своєму пластичному тілу, а потім, коли поступово його персонаж еволюціонував, він додав такого ступеня драматизму, що змусив нас по-новому подивитися на цього молодого талановитого виконавця.
Наші традиційні симпатії також і до Ларса Міккельсена (старший брат Мадса Міккельсена), але відзначивши всіх акторів, знову повертаємось до господаря цієї шаленої і візуально довершеної вечірки: схоже, будь-яка казкова історія стає шедевром в руках неймовірного Ґільєрмо Дель Торо.
Читайте також: Найкращі (і найгірші) фільми в жанрі фентезі
Благодать (La grazia)
IMDb 7.5
Зізнаємось, ми і самі думали, що новий Соррентіно може бути не дуже. Помилитися було, як ви розумієте, дуже приємно. Так, серед останніх робіт режисера зустрічаються не те щоб відверто погані, але не такі вражаючі картини з помітними самоповторами та набагато більшим ухилом в візуальну естетику, ніж в прагнення торкнутись чогось глибокого. Але цього разу він саме торкнувся, і зробив це дуже чуттєво, виважено та, куди подітися, звісно ж, з притаманною довершеною візуальною складовою.
У головній ролі звичний Тоні Сервілло – тепер він грає італійського президента в останній рік його президентського терміну. Він відверто втомився під політики, та й від життя загалом, схоже. Він все ще глибоко переживає втрату дружини, хоча вона сталася дуже давно, що впливає і на його поточні відносини з друзями і дочкою. Паралельно він також має зробити вибір по двом важливим питанням: помилування двох випадків вбивств (прийняти чи відхилити) та підписання (чи не підписання) закону про евтаназію. Він майстерно затягує вирішення обох питань, чим доводить свою дочку (і помічницю) ледь не до сказу, оскільки він досвідчений апаратний робітник, а оскільки він також і досвідчений і визнаний юрист (колишній суддя), то він ще й добирає для цього витончені і юридично вивірені формулювання.
Він спілкується з Папою, колегами, давніми друзями (їх, звісно, не так багато), з дочкою, з померлою дружиною – і йому все ніяк не вдається зрозуміти, не тільки яке рішення вірне, а й взагалі, чи є сенс навіть шукати це рішення. Він настільки глибоко занурився в причинні джерела, що, здається, забув, як це пов’язано з реальним життям. І все це розмірено, довго, але не нудно (з чималою кількістю хорошого гумору, як завжди у Соррентіно) – картина триває більше двох годин, але занудьгувати не встигнете.
Звісно, це доросле кіно, як би банально це не звучало. Без розуміння причин роздумів головного героя навіть бездоганна візуальна складова не витягне цю картину для глядача. Але якщо налаштуватися на цю хвилю – ризикнемо навіть сказати, що це ледь не найкращий фільм Паоло Соррентіно. Ми залишаємо запасний вихід для “Великої краси”, адже розуміємо, що враження можуть бути підсиленими ефектом новизни, але так чи інакше, це справжня насолода для синефілів, кіногурманів і взагалі всіх, кому подобається хороше кіно.
У назві закладений подвійний сенс, адже La grazia італійською це і те саме помилування, про яке має підписати (чи не підписати) наказ президент, і також “грація”, тобто витонченість, гармонія, чарівність, природна естетичність. Це також і та сама благодать, прокатна назва фільму, яка має осяяти президента чи-то коли він прийме правильне рішення, чи-то коли він вийде зі спогадів про грацію його дружини, чи-то коли він віднайде спокій у тому реальному світі, який його оточує.
Читайте також: Найкращі трагікомедії всіх часів
Зброя (Weapons)
IMDb 7.5
Ми вже неодноразово писали про те, що останні кілька років ледь не головним порятунком авторського кіно в масовому прокаті стає жанр “розумного горору”, тобто суміші фільму жахів та трилеру, яка не намагається налякати глядача різкими рухами в кадрі чи мерзенним зовнішнім виглядом монстрів, а робить це через історію, контекст і деталі. Незважаючи на свою ніби-то “низьку” природу цей жанр став підтримкою інтелігентного кіно (ледь не інтелектуального час від часу). Одним з тих, хто розпочав цей процес, був, ясна річ, Джордан Піл, але поступово до нього приєдналось чимало режисерів, як вже доволі відомих, так і відносних новачків. На відміну від багатьох авторських фільмів інших жанрів, ці стрічки ще й заробляють касу абсолютно шалену у порівнянні з їх скромним бюджетом, а тому студії все більш охоче виділяють гроші на подібні проєкти.
Цього разу все розпочинається зі зникнення дітей. Вони пішли з дому вночі і не повернулися. Підозри у причетності падають на вчительку, яку пізніше відправляють у примусову відпустку. Знесилена та розбита звинуваченнями та зруйнованою репутацією, вона спочатку опускається на дно, а потім намагається розібратися, чому один з учнів не пішов з усіма іншими. Пізніше власні розслідування починають і інші люди у місці, серед іншого, батьки дітей…
Зак Креггер поставив до цього свій дебютний горор у повному метрі – “Варвар”. І це ьув той самий успіх, який ми описували вище: з одного боку, 7.0 на IMDb (як для горору, це взагалі шикарний бал), з іншого, при бюджеті всього лише в 4.5 мільйонів фільм зібрав 45 мільйонів доларів. Така маржинальність проєкту автоматично відкриває двері для предметного спілкування з продюсерами та великими студіями. Тепер Warner Bros. виділили вже 38 мільйонів доларів – і отримали назад 250 мільйонів. Не дивно, що наступний проєкт все ще відносно молодого режисера – це перезапуск франшизи “Оселя зла”, адже тут в якийсь момент мова може йти про збори в півмільярда.
Відзначимо і Джоша Броліна – цього року вийшло три стрічки з його участю, і всі три дуже вдалі. Про “Прокинься, покійнику” ми вже розповідали вище, другим фільмом став класний екшн “Людина, що біжить”, а третім – цей розумний горор, про який кричали всі нішеві медіа з моменту його появи.
Читайте також: Найкращі горори останніх років
F1: Фільм (F1)
IMDb 7.7
Так, це не той фільм, який ви будете згадувати десятиліттями, він недостатньо серйозний для глибокої драми, недостатньо видатний для класної спортивної драми, не надто навантажений реалістичністю деталей на макро- і мікрорівнях, але це ідеальний літній блокбастер (як його і заявляли перед виходом в прокат). Тут не треба думати і переживати – чудове розважальне кіно, яке приносить насолоду, feel-good movie of the year, як-то кажуть, те, для чого можна прийти в кінотеатр компанією і вийти з піднесеним настроєм, адже таке кіно не зраджує і не намагається зробити боляче.
Так, мабуть ми очікували більше від режисера Джозефа Косинські після його неймовірного “Топ Ган: Меверік” з Томом Крузом, але це свідомий вибір жанру і стилістики – і в їх межах Косинські знову впорався із завданням бездоганно. А далі – всі складові на місці. Вічно юний і вічно красивий Бред Пітт, не менш харизматичний Хав’єр Бардем, чудова Керрі Кондон у ролі конструктора і об’єкта симпатії Пітта, молодий талановитий і також харизматичний Дамсон Ідріс, фантастичний рівень фільмування перегонів з усіма крупними і загальними планами авто, техніки, піт-стопів, аварій, обгонів, а на додачу ще й музика Ганса Циммера, який постійно винаходить щось нове, навіть коли очікуєш, що маестро міг вичерпати джерело власних прийомів і підходів до композиції.
Це не “Гонка” Рона Говарда і не “Форд проти Феррарі” Джеймса Менголда. Тут на рівні фабули виключно мати можливість створити щось подібне. Але на великому екрані бачити таке кіно дуже приємно.
Читайте також: Найкращі фільми про гонки на авто
Сентиментальна цінність (Affeksjonsverdi)
IMDb 7.9
Стеллан Скашгорд грає видатного режисера, який залишив свою дружину і двох доньок багато років тому. Мати покінчила з життям самогубством, а дочок він не бачив вже давно… аж до поточного моменту, коли він повертається в рідний дім, з наміром зняти там кіно, яке виглядає доволі автобіографічним. До всього і роль дружини він хоче запропонувати одній з дочок. Таким чином непросте минуле зустрічається з важким сьогоденням.
Режисер – Йоакім Трієр, який до цього поставив фільм “Найгірша людина на світі“. Він знову звертається до темного боку душі, який присутній, мабуть, в усіх нас без виключення. Фільм отримав Гран-прі Каннського кінофестивалю та увагу критиків (багато хто з яких, втім, має скептичний вигляд, коли їх запитують про це більш ніж двогодинне психологічне полотно).
У ролях молоді, дочок та юних акторок, Ель Феннінг і Ренате Реінсве, яка вже грала у Трієра в “Найгіршій людині на світі”.
Читайте також: Найкращі фільми Стеллана Скашгорда
Голий пістолет (The Naked Gun)
IMDb 6.4
Не будемо забувати, чому ми тут зібрались – дивитися справді класне кіно. Хто не сумує за комедіями двадцятирічної (і більше) давнини, де не надто звертали увагу на політкоректність, не намагалися створити щось нейтральне, що нікого не образить, а просто лупашили чорним (або навіть і не чорним) гумором так, щоб було смішно, навіть якщо водночас і трохи ніяково. Творці нового “Голого пістолета” вирішили дотриматись цього класичного стилю на сто відсотків – і рубанули, не намагаючись когось пожалкувати.
Роль легендарного Леслі Нільсена виконує Ліам Нісон (і це жарт в жарті, адже довгі роки ці імена плутали через схожість їх звучання), який також не зупиняється ні перед чим. Режисером став Аківа Шаффер, який перед цим поставив нестандартних “Чіп і Дейл: Бурундучки-рятівнички”, змішавши анімацію і ігрове кіно. Серед сценаристів люди, які дуже довго займаються комедією, як на рівні гумористичних шоу, так і на рівні повного метра. Певним чином, це був експеримент – і він вийшов напрочуд вдалим.
Друге дихання вкотре відкрилося у Памели Андерсон, яка дуже органічно діє в парі з Нісоном (в оригінальній трилогії ця роль була у Прісцилли Преслі). Чи хотіли б ми побачити нову трилогію? Скоріше, так.
Читайте також: Найкращі комедії 21 століття
Таємний агент (O Agente Secreto)
IMDb 7.9
Назва ніби анонсує шпигунський трилер, але насправді це трилер політичний, соціальний та у певному сенсі історичний. Нам ніби шар за шаром подають картину авторитарної Бразилії 70-х, в якій панує страх та небезпека. У головного героя серйозні проблеми: його переслідують, і його життя під загрозою, але ми лише дуже поступово починаємо розуміти, чому саме. Тим часом, він переховується у рідному місті, у своєрідному притулку для таких саме внутрішніх політичних біженців, де всі сподіваються на евакуацію в безпечне місце за кордоном.
Кіно на дві з половиною години ніби склеєно з кількох великих епізодів, які поступово розповідають історію конфлікту центрального персонажу, а також його відносин з дружиною та дітьми, з колегами, з друзями. Десь розповідь занурюється у деталі, а десь залишає простір для фантазії та роздумів, навіть з точки зору фіналу залишається чимало відкритих запитань (хоча сам фінал не є відкритим). Розлоге і неквапливе розкладання по поличкам, що зустрічається не настільки часто в поточну епоху динамічних темпів розповіді.
У головній ролі Вагнер Моура, і це, можливо, найкраща його роль. Ви пам’ятаєте його, в першу чергу, за роллю Пабло Ескобара у “Нарко” (тільки там він суттєво набрав ваги для ролі), а також за нещодавнім “Повстанням Штатів”, а якщо згадати трохи раніше, то і за “Елізіумом” та “Елітним загоном”.
Читайте також: Найкращі історичні фільми всіх часів
28 років по тому (28 Years Later)
IMDb 6.6
Денні Бойл повертається до знайомого всесвіту, створеного ще у 2002 році. Тоді Кілліан Мерфі вийшов з лікарні через 28 днів після початку зомбі-апокаліпсису, оскільки лежав там у комі. Він опинився у безлюдному Лондоні, де оскаженілі інфіковані люди, що перетворились на зомбованих істот, атакували тих, хто ще залишився цілим і неушкодженим. 28 років по тому епідемія подолана на континентальній Європі, але не в Британії. Люди живуть на островах, продовжуючи стикатися з загрозою нападу з боку зомбі. Але цього разу всесвіт історії набагато ширший і глибший, та й самі інфіковані стали набагато розумнішими.
Візуально це неймовірне видовище: режисер створює майже поетичний політ серед ізоляції та небезпеки. Люди на острові живуть як у первісному світі, та й від зомбі відбиваються завдяки, наприклад, луку і стрілам. Світло, темрява, холодні та яскраві кольори – палітра візуальних прийомів необмежена, як і сама фантазія Денні Бойла. Це водночас і горор, і трилер, і психологічна драма, і нашарування причинно-наслідкових зв’язків у різних часових проміжках.
Акторський склад неймовірний: розкішний, як завжди, Рейф Файнс, брутальний Аарон Тейлор-Джонсон, виразна Джоді Комер, а також Джек О’Коннелл, про якого ми вже згадували вище у “Грішниках” і юна та талановита Емма Лейрд, яку ви можете пам’ятати за роллю femme fatale у серіалі “Мер Кінгстауна”.
Читайте також: Найкращі фільми про постапокаліпсис
П’яте вересня (September 5)
IMDb 7.1
Два фільми поспіль будуть формально 2024 року випуску і глобальної прем’єри, але при цьому в Україні вони вийшли у прокат вже у січні 2025 року. Обидва дуже класні, а тому не хотілося б, щоб вони загубилися через хронологію виходу десь на стику років.
Перший – це драма за реальними подіями печально відомої мюнхенської олімпіади, про яку вже неодноразово створювали фільми, що показували теракт та його наслідки з різних точок зору (зокрема “Мюнхен” Стівена Спілберга). Цього разу в центрі уваги команда журналістів, яка працює на олімпіаді. Вони перші мають змогу показати те, що відбувається, у прямому ефірі, але перед ними стає купа як моральних та політичних питань, так і суто технічних нюансів. Це той випадок, коли люди щось роблять вперше, і немає змоги покластися на звичні протоколи та інструкції. Ти змушений рухатись у тому напрямку і з тією швидкістю, як тобі дозволяють професійні навички і кодекс, а також сумління і раціональна складова мислення.
Фільм створено у німецько-американському копродакшені, тому тут, серед іншого, працює інтернаціональна команда акторів – Пітер Сарсгаард, Леоні Бенеш, Джон Магаро, Бен Чаплін, Бенджамін Вокер. Напружений трилер з хорошими психологічними портретами людей на різних позиціях і з різним досвідом.
Читайте також: Найкращі історичні фільми всіх часів
Боб Ділан: Цілковитий незнайомець (A Complete Unknown)
IMDb 7.3
А другий фільм, який в США вийшов наприкінці грудня 2024 року, а у нас в січні 2025 року – ще одна історія за реальними подіями, тільки сконцентрований на одній людині. Розмах її таланту настільки монументальний, що ми навіть намагалися це підкреслити в одній великій статті про найкращі пісні і найкращі кавери на пісні Боба Ділана. Музикант і поет, єдиний, до речі, з тих, хто у такому форматі отримав Нобелівську премію з літератури, вплинув на таку кількість музикантів і інших людей мистецтва, що навіть не відразу зрозуміло, кого можна поставити поруч.
Джеймс Менголд вже мав досвід створення біографічного портрету великого американського музиканта – Джонні Кеша (“Переступити межу” з Хоакіном Феніксом), але цього разу кіно вийшло набагато тоншим і багатошаровим. Тут стільки музики, і вона настільки невід’ємна частина картини, що у певному сенсі це майже опера (так, знання англійської тут точно додає глибини при перегляді). При цьому цікаво, що власне сюжет – це настільки локальний нішевий конфлікт, що зацікавити когось суто переказом сюжету практично неможливо. Судіть самі: молодий автор Боб Ділан приїжджає в велике місто, щоб зустріти власних кумірів і показати їм свої пісні, потім він бере участь з подачі одного з кумірів у фолк-фестивалі, куратором якого він виступає, на цьому фестивалі він миттєво стає зіркою масштабів країни, за наступні пару років його слава сягає неймовірного рівня, і тоді він вирішує зіграти на тому ж фестивалі програму в оновленому звучанні – електричному. Чому не раді всі засновники цього фестивалю, хоча вони тепер помітно менші зірки, ніж Ділан. Питання настільки принципове (серйозно), що вони йому навіть погрожують (хтось намагається домовитись, хтось влаштовує істерику), а Ділан тим часом не дає однозначної відповіді, паралельно наливаючись алкоголем під зав’язку. На ранок він просить поради у ще однієї ікони – Джонні Кеша, який ще навіть не протверезів. Зрозуміло, що йому каже бунтар Кеш.
Звучить як щось тотальне незрозуміле і прямолінійне, але у цьому і різниця між майстерно створеним кінематографом і детальним переказом – на екрані це нескінченна музика, як у вигляді пісень, так і у вигляді діалогів, відносин, виступів, суперечок та іншого життя, яке у випадку Ділана несеться безперервним хаотичним талановитим бурхливим потоком.
Ділана грає найкращий актор покоління – Тімоті Шаламе. І це повне перевтілення в легенду авторської пісні. Враховуючи, що і співав Шаламе також сам, це просто грандіозна робота, яка поки що не була належним чином оцінена (як і весь фільм, якщо бути відвертим).
Ще одна розкішна акторська робота – Едвард Нортон у ролі Піта Сіґера, одного з головних музикантів, які були зосереджені на відродженні фолк-музики в США. Цей м’який (хоча і дуже принциповий) характер людини дуже контрастує з тими поганцями та агресивними типажами, яких доволі часто зображував свого часу Нортон в інших фільмах. Як завжди, чудова Ель Феннінг, втім, всю увагу краде інший жіночий персонаж у виконанні Моніки Барбаро – муза і кохання (ну, добре, одна з муз і одна з коханих) Боба Ділана. І це стало справжнім здивуванням, адже раніше Моніку ми звикли бачити в більш мейнстрімних і розважальних проєктах, де у неї просто не було можливості настільки розкритися.
Читайте також: Найкращі пісні Боба Ділана (і найкращі кавери його пісень)
Сни поїздів (Потяг у снах, Train Dreams)
IMDb 7.5
Один з найбільш недооцінених акторів останніх 10-15 років – Джоел Еджертон. Він грає в авторському кіно та мейнстрімному, розважальному та драматичному, він пише сценарії і ставить власні фільми, він однаково переконливий і як поганець, і як хороший хлопець, він грав у найкращих режисерів в парі з найкращими акторами, і на головних ролях, і на другорядних – і тим не менш, він залишається і відносно невідомим, і точно не “обличчям з постеру”. Хтозна, чим закінчиться цей наградний сезон: можливо, саме за “Потяг у снах” він отримає щось таке, що приверне достатньо уваги глядачів (та й бодай критиків).
Цей меланхолійний та майже медитативний фільм буде не всім до вподоби (бо це не той вестерн, де швидко і влучно стріляють, тут про першопроходців Штатів, які будували залізницю, продираючись крізь ліси та всі несприятливі природні та погодні умови). Втім, тим, хто сприймає не тільки суто сюжетні стрічки, а любить налаштуватися на поетичний лад розповіді, сподобається ця історія прогресу, що несеться вперед неначе потяг крізь ліси, на тлі долі однієї людини, відлюдькуватої і самотньої, яка намагається знайти своє місце у цьому світі, що постійно змінюється.
Фелісіті Джонс і Керрі Кондон (теж вельми недооцінена акторка) грають двох жінок, які проносяться десь поруч із життям головного героя, який ледве знайшовши родину і побудувавши, нарешті, якісь плани на життя, ледь не миттєво ці плани втрачає, разом із розумінням, що робити далі, окрім нескінченного вирубування тисяч і тисяч дерев.
Читайте також: Найкращі вестерни всіх часів
Жодного вибору (Eojjeol Suga Eopda)
IMDb 7.6
Можливо, це не найпотужніший фільм Пака Чхун Ука, але швидше, це просто звичка до сприйняття його стилю після культових вже “Олдбоя” та “Служниці”, де жорстокість і підступні інтриги ніби обвивають глядача жорстким колючим дротом, завдаючи водночас біль і насолоду. Цього разу він виступив у зовсім іншому амплуа – чорна комедія з соціальним підтекстом, ніби брати Коени вирішили зняти свій наступний фільм у Кореї.
Гумору тут вистачає, але і трагічності та драматизму також. Врешті-решт, скільки б ми не сміялися, споглядаючи переміщення героїв по мапі сюжету та насолоджуючись окремими, просто шедевральними сценами (як-от та, де вбивця приходить в дім жертви, ховаючи пістолет в кухонній рукавичці, а потім веде з ним діалог на максимально підвищених тонах через те, що обидва намагаються перекричати грамофон), паралельно доводиться усвідомлювати, що в сучасному житті втрата роботи, на яку ти розраховував і завдяки якій ти реалізовував плани для родини і для себе, у певному віці і на певній стадії розвитку життя може стати не тільки проблемою, а й початком реальної кризи, у тому числі і психологічної. Капіталізм – найкраща модель суспільної економіки, з тих, які вигадало людство, але проблема також у тому, що капіталізм не жаліє нікого. Модель економіки розкладена в структурі підприємств, на графіках для акціонерів і в презентаціях топ-менеджерів – людські емоції там якщо і враховуються, то лише з точки зору того, який прибуток це може принести.
Коли головний герой втрачає роботу, він розуміє, що все, чого він тільки-но досяг (будинок мрії для родини і всі пов’язані з цим блага) може зникнути ледь не миттєво. При цьому конкуренція на нове місце дуже висока, адже скоротили не тільки його, а й багатьох колег. Що ж робити? Доведеться ліквідувати конкурентів… фізично. Адже якщо немає людини, то немає і проблеми, чи не так?
У головній ролі Лі Бьонхон, якого ви можете пам’ятати за фільмом “Я бачив диявола”, а тепер він також отримав нову дозу популярності після серіалу “Гра в кальмара”, а його дружину грає Сон Є Джін.
Читайте також: Найкращі не голлівудські трилери
Просто випадковість (Yek tasadef sadeh, It Was Just an Accident)
IMDb 7.6
Джафар Панагі – той іранський режисер, який є справжнім, а не декларованим опозиціонером, який встиг і отримати судовий вирок, і перебувати під домашнім арештом із забороною знімати кіно впродовж двадцяти років (адже його фільми не подобались режиму), і взяти участь у протестах, і прийти до в’язниці, щоб дізнатися про долю іншого режисера, затриманого за протести (знову отримати термін, але вийти під заставу після засудження дій влади з боку найбільших кінофестивалів світу). Перебування під домашнім арештом не заважало йому працювати над фільмами, які знову забороняли в Ірані, але які отримували життя на фестивалях в Європі. За останній свій фільм, “Просто випадковість”, Панагі отримав Золоту пальмову гілку Каннського фестивалю.
Як це не дивно, це комедія… ну, точніше, з певного моменту це стає трохи схоже на комедію, хоча предмет цього фільму зовсім не комедійний. Випадково колишній ув’язнений впізнає в людині за кермом свого ката, що довго знущався над ним. Він викрадає його, добряче побивши, а потім по дорозі зустрічає і інших людей, які були жертвами цього ката. Тепер, власне, у них дві проблеми: це він чи це не він (чи не обізналися вони), і якщо він, то чи мають вони право і чи справді це буде вірний вчинок, знущатися над ним так само, як колись він над ними?
Читайте також: Найкращі трагікомедії всіх часів
Марті Супрім. Геній комбінацій (Marty Supreme)
IMDb 8.0
Ще один фільм з Тімоті Шаламе у списку, і це знову заявка на Оскар за найкращу чоловічу роль. А ще це фільм від одного з братів Сафді – Джоша Сафді. Раніше вони знімали разом з братом Бенні (“Гарні часи”, “Неограновані коштовності”), але тепер розійшлися. Бенні Сафді цього року поставив “Smashing Machine” з Двейном Джонсоном і Олександром Усиком, спортивну драму за реальними подіями, що розповідає про бійця UFC Марка Керра. Джош також звернувся до жанру спортивної драми, де талановитий молодий гравець в настільний теніс має пройти крізь терни до зірок, щоб втілити класичну історію про американську мрію.
Але це брати Сафді (ну, точніше, тепер лише один з них). Тому це не те щоб класична історія американської мрії. Це хаос на шаленій швидкості, який лише набирає обертів, не збираючись зупинитися, щоб перепочити. Шаламе вчився грати кілька місяців, щоб рухатись в кадрі самостійно, без дублерів. Він і гравець, і популяризатор цього спорту, і просто шалений молодик з енергією, яка не завжди летить саме туди, куди потрібно. Досвідченою напарницею виступила Гвінет Пелтроу, повернувшись до великого кіно після певної перерви.
Для студії A24 це стало найдорожчою стрічкою в історії – 70 мільйонів доларів бюджету (хоча, звісно, для сучасного Голлівуду це ледь не смішний бюджет, але це коли мова заходить про студії-мейджори).
Читайте також: Найкращі спортивні драми всіх часів
Будинок з динаміту (A House of Dynamite)
IMDb 6.4
Так, це не найкращий фільм Кетрін Біґелоу – якщо продовжувати лінію оцінки, яку ми розпочали в описі фільму “Жодного вибору” Пака Чхан Ука. Але, як і у тому випадку, здебільшого це є проблемою сприйняття через звичку до стилю попередніх робіт режисерки. Так, ми всі очікували щось на кшталт “Тридцять хвилин по півночі” чи “Володар бурі”, а отримали зовсім інший жанр і манеру розповіді, тому довелося перебудовуватись на ходу. Але ж це не робить сам фільм гіршим.
США бачать, що по ним завдано ракетного удару, але не можуть з’ясувати, хто саме це зробив. А найголовніше – вони у повному ступорі щодо того, що робити далі. Всі – армія, аналітики, сенат, конгрес, президент. Всі протоколи виявились бездоганними лише на папері у мирний час, а тепер, коли небезпека в двадцяти хвилинах підльоту, вони чомусь не працюють.
Неймовірно, що в мережі було стільки коментарів “ой, та ну як це можливо, от прям-таки вони не знали, хто це” або “яким це чином вони не знали, що робити”. Боже поможи, та ви взагалі читаєте новини останні чотири роки? Навпаки, саме це ми і побачимо у Пентагоні та Білому домі, коли росія, Китай, Іран чи Північна Корея нанесе удар. Невже ви не бачили вже десятки дронів, які літають над Європою, але спочатку ЄС розмірковує, що з ними робити, а потім, коли нарешті тонна пожованих соплів відкладена вбік, їх вирішують збити, але не можуть? Про стратегічні і політичні рішення годі і казати – путін навіть не сподівався, що буде так легко протистояти славнозвісному “колективному заходу”. Чи треба також коментувати персону Трампа і його команду?
Біґелоу кілька разів проганяє по одним і тим самим часовим лініям одні й ті самі події, щоб показати трагічність ситуації з різних боків. Судячи з усього, американці серйозно це попередження не сприйняли. Але, хіба це дивно? Це просто людська натура.
Розкішний акторський склад – Ребекка Фергюсон, Ідріс Ельба, Джаред Гарріс, Ґрета Лі, Джейсон Кларк і неймовірний Трейсі Леттс.
Читайте також: Найкращі фільми про війну
2000 метрів до Андріївки
IMDb 8.0
І ще один фільм без якого цього року просто не міг обійтися цей список. Очевидний вибір – нова титанічна робота Мстислава Чернова – “2 000 метрів до Андріївки”. Він поруч із піхотою ЗСУ, яким треба пройти ці дві тисячі метрів крізь тонесеньку смугу посадки, щоб зайняти це село. Період українського контрнаступу 2023 року, підготовка до штурму і штурм, з усіма подробицями як з камер операторів, так і з камер на шоломах наших бійців. Шалений ризик як для самих штурмовиків, так і для знімальної групи, який повністю занурює в атмосферу бою, а крім того і в атмосферу повсякденної рутини на позиціях, що триває місяцями і роками.
Можливо, цей фільм буде не так боляче дивитись порівняно з попередньою роботою Чернова “20 днів у Маріуполі” через те, що тут фокус не на цивільному населенні, а не військових. В атмосфері бою ти природньо очікуєш загрозу і небезпеку – втрати залишаються втратами, це трагедія, але на якомусь фізичному рівні ти ніби готовий більше. Загибель цивільних (включно з дітьми) в Маріуполі було сприймати болючіше – втім, це не означає, що “2 000 метрів до Андріївки” не є важким для перегляду. До того ж, в певний момент тут також з’являються цивільні – в тилу, під час поховання загиблих – і тут знову ніби переносишся в інше сприйняття, і це новий удар по сприйняттю. Важке, але абсолютно необхідне кіно (у тому числі, звісно ж, і для західної аудиторії, яка якщо і розуміє, то дуже швидко забуває, що тут відбувається).
Наостанок традиційний список списків від компанії Артхаус Трафік – колеги багато років поспіль збирають списки найкращого за рік від найвпливовіших видань в світі кіно:
Рейтингові сервіси та агрегатори
Letterboxd https://bit.ly/4aYWIrR
Metacritic https://bit.ly/4p7DtA0
Rotten Tomatoes http://surl.li/vzyvqh
IMDB – вибір команди https://bit.ly/491jH2Y
Медіа
Віледж https://bit.ly/4j74SAu
Associated Press https://bit.ly/4p87i3h
BBC https://tinyurl.com/ys4zdxrv
BFI https://tinyurl.com/4kmrv6e7
Сollider https://tinyurl.com/4kjkxfaf
Dazed https://tinyurl.com/yzwwx6rj
Empire https://tinyurl.com/4kb932de
Esquire https://tinyurl.com/mma5tn4x
Harper’s Bazaar https://tinyurl.com/yryvbdpp
Indie Wire https://tinyurl.com/4hpxe4sf
Screen Crush https://tinyurl.com/2865puh6
Telegraph https://tinyurl.com/mtjb2yfy
The Atlantic (by David Sims) https://tinyurl.com/yuxhvj67
The Economist https://tinyurl.com/4356xndx
The Guardian (The 50 best movies of 2025 in the US): https://tinyurl.com/3fax3j6w
The Hollywood Reporter https://tinyurl.com/yhdzkrw7
The New York Times https://tinyurl.com/24k923xb
The New Yorker https://tinyurl.com/5ya63m6s
The Rolling Stone https://tinyurl.com/3yumdkfh
The Washington Post https://tinyurl.com/3bdxp77d
The Wall Street Journal https://tinyurl.com/bdz2uhdh
Time Magazine https://tinyurl.com/28xnm2k7
Time Out https://tinyurl.com/yzn9jcxv
Vanity Fair https://tinyurl.com/mrxpyw6y
Variety https://tinyurl.com/4s5nz9tx
Vulture https://tinyurl.com/y6akkf7c
Читайте також:
20 найкращих фільмів 2024 року
20 найкращих фільмів 2023 року
20 найкращих фільмів 2022 року
Підтримайте нашу редакцію:
Приєднуйтесь до наших сторінок у соцмережах:
- Telegram — t.me/kinowarcom
- Viber — viber.com/kinowar.com
- WhatsApp — whatsapp.com/channel/kinowar.com
- YouTube — youtube.com/c/kinowar
- threads — threads.com/@kinowar.com.ua
- facebook — facebook.com/goodkino
- Instagram — instagram.com/kinowar.com.ua
- twitter — twitter.com/kinowar_com
Підтримайте Україну:
- фонд Повернись Живим (допомога армії) — savelife.in.ua/donate
- фонд Сергія Стерненка (допомога армії) — sternenkofund.org/donate
- Таблеточки (допомога дітям) — tabletochki.org/dopomogty
- Охматдит (допомога дітям) — ohmatdyt.com.ua/dopomagati
